ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...… 2

Розділ І. РОЛЬ МЕЦЕНАТСТВА У РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ……. 6

1.1. Стан та розвиток художнього меценатства……..............................6

1.2. Роль приватної ініціативи в становленні системи освіти……...... 8

Розділ ІІ. ІСТОРІЯ НАКОПИЧЕННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ І ДУХОВНИХ РЕСУРСІВ РОДИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ ЯК ОСНОВИ ДЛЯ МЕЦЕНАЦТВА… 11

2.1. Духовність в сім’ї Терещенків – спадкова риса роду……… 11

2.2. Ощадність родини Терещенків як основа для зростання майнових статків сім’ї………13

Розділ ІІI. БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ РОДИНИ ЦУКРОВИХ МАГНАТІВ КІН. ХІХ - ПОЧ. ХХ СТ…………….................................…...… 16

3.1. Меценатство на благо народної освіти……..............………...…… 16

3.2. Благодійство в релігійній сфері………….…………….....…........… 18

3.3. Філантропія в галузі охорони здоров’я …….................................… 19

3.4. Ім’я Терещенків в пам’яті наступних поколінь……....….........…… 21

ВИСНОВКИ …………………………...............………………………… 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………...........................… 29

ДОДАТКИ……………………………………………………….……...... 31

ВСТУП

Актуальність теми. Наукове дослідження меценатства на прикладі переломного етапу вітчизняної історії - друга половина ХІХ – початок ХХ ст. має практичне значення для відродження культурних надбань українського народу, національно-культурного розвитку сучасної України, розвитку підприємницької діяльності та соціально-економічному розвитку держави. Аналізуючи науковий потенціал теоретичних розробок дослідників, можна виділити таких представників меценатської діяльності – родину Терещенків – успішних промисловців, державних та громадських діячів. Багатолітнє служіння народу ставить їх в один ряд з видатними українськими діячами і благодійниками у сфері освіти, релігії, медицини. Вивчення українськими науковцями меценатської спадщини та життєвого шляху окремих представників родини Терещенків, як і багатьох інших педагогічних та громадських діячів, почалося з проголошенням незалежності України. Наразі систематизація історичного матеріалу щодо меценатської діяльності видатних діячів залишається актуальною.

Об’єкт дослідження. Культурно-художнє та громадське життя в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Предмет дослідження. Предметом дослідження меценатська діяльність родини Терещенків в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Мета дослідження – вивчити наукову проблеми меценатської діяльності родини Терещенків у сфері освіти, медицини та релігії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., систематизуючи наявний історіографічний доробок.

Завдання дослідження:

• Проаналізувати роль меценатства у розвитку культури та освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;

• Вивчити питання накопичення матеріальних і духовних ресурсів родини Терещенків як основи для меценатства;

• Показати рівень, масштаби, напрямки та особливості меценатської діяльності й колекціонування творів мистецтва представниками цієї родини, визначити їхній конкретний внесок у культурну і духовну спадщину України:

• Висвітлити доброчинну діяльність окремих представників родини Терещенків, показати її значення для становлення й розвитку закладів соціального захисту та охорони здоров’я незаможних співвітчизників;

Хронологічні межі дослідження. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від середини ХІХ ст., коли Терещенки активно включилися в громадське життя українського суспільства, до революційних подій 1917 р., після яких їхню власність було націоналізовано, а самі вони змушені були емігрувати за кордон.

Географічні межі дослідження. Географія дослідження включає сучасні Київську, Сумську, Чернігівську, Житомирську, Черкаську й Вінницьку області України, а також Курську область Росії. Це викликано тим, що саме в згаданих регіонах паралельно з підприємницькою розгорталася доброчинна й культурно-освітня діяльність членів родини Терещенків. Проте головним місцем їхньої громадської діяльності були Київ та Глухів.

Історіографічна база дослідження. Аналіз наукової літератури з названої теми показав, що провідне місце серед історіографічних джерел займають роботи – І. Гурця, В. В. Ковалинського, О. І. Курка, Ю. Москаленка, М. Терещенка. В них досліджена меценатська, благодійницька та політична діяльність родини Терещенків. Аналогічні питання також досліджено у виданнях «100 видатних українців» (2006), «100 найвідоміших українців» (2005), «Ежегодник Учительского Института» (1912), в яких акцентовано увагу на життєвій позиції родини, їх діяльності в меценатській сфері та біографічних характеристиках головних представників родини Терещенків.

Біографічною докладністю позначена робота Мішеля Терещенка «Перший олігарх: Михайло Іванович Терещенко» (2013), яка написана з метою вивчити події кін. ХІХ – пер. пол. ХХ ст. очима свого діда Михайла Івановича Терещенка. У книзі описане життя Михайла Терещенка, докладно охарактеризовано благодійництво в сфері культури, медицини та освіти.

Чималий спектр окремих питань з дослідження поховання родини Терещенків знайшов висвітлення у роботах українських істориків та археологів: Ю. Коваленка, М. Гурця. Потрібно окремо виділити працю Ю. О. Коваленка «Поховання М. А. Терещенка у Трьох – Анастасіївській церкві у м. Глухові», в якій Юрій Олександрович описує події поховання М. А. Терещенка, Ф. А. Терещенка, Артемія Терещенка та інших яскравих представників того часу.

Науково корисною є праця В. І. Белашова «Родовід Терещенків», в якій показана характеристика родового дерева від майже нікому не відомого чернігівського козака Якова Терещенка.

Певний інтерес становлять праці Є. Холчева, К. Осьмакова, А. Сикорського, К. Мелешко. Ці роботи значною мірою доповнюють вже введені до наукового обігу факти щодо меценатства, політичного життя та накопичення майнового статку родини. Потрібно зауважити, що науковцям сьогодні важко суттєво доповнити дослідження родини Терещенків новими відомостями або науковими відкриттями, а тому названі праці дещо схожі між собою, зокрема колом опрацьованого матеріалу щодо освітньої, культурної, релігійної та державної діяльності Терещенків.

Слід також відмітити таку працю як «100 найвідоміших українців», розділ якої охоплює життя та діяльність Михайла Терещенка, відомого на ХІХ ст. мецената та багатьох інших меценатів тодішньої України. Зокрема, видання наводить відомості про діяльність Михайла, яка починалась від комерційної справи і згодом перебираючи справу батька досягає великих успіхів, розширюючи межі діяльності, його фінансування будівництва Маріїнського дитячого притулку, безплатна лікарня, Києво-Печерська гімназія, торгові школи та багато іншого, роблять його безсмертним благодійником, якого будуть пам’ятати ще багато років.

Дослідження Г. Кожедубової, І. Лисиченко, К. Мелешко, що вивчали меценатство на території України кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., також присвячені аналізу майнового статку родини Терещенків. Цікаво, що ці автори звернули увагу на питання таємного скарбу родини, який, як говорять, сховане на території м. Глухова. На основі документів, переважно архівних, вони досліджують накопичення прикрас родини, напрямки промислового, комерційного характеру, покупки із-за кордону дорогих цінностей тощо.

Завершуючи історіографічний аналіз праць стосовно меценатської діяльності родини Терещенків зауважимо, що до кола інтересів дослідників потрапляли питання загальної історії меценатської та благодійницької діяльності родини Терещенків на території України. Проте залишається потреба у систематизації наявного історіографічного доробку щодо меценатської діяльності родини Терещенків у сфері освіти, медицини та релігії у др. пол. ХІХ – на поч. ХХ ст.

Методи дослідження. На різних етапах дослідження використано такі методи: аналіз, синтез, систематизація та узагальнення історичних праць, що дозволило виявити фактологічні матеріали для вивчення досліджуваної проблеми. Також застосовувалися порівняльний і історико-хронологічний методи.

Структура та обсяг роботи. Структура курсової роботи підпорядкована меті та завданням. Складається зі змісту, вступу, 3 розділів і 8 підрозділів, списку літератури та джерел (28 назв). Основний текст – 30 с.

Розділ і. Роль меценатства у розвитку культури та освіти україни другої половини хіх – початку хх ст

1.1. Стан та розвиток художнього меценатства

Мистецькому колу були добре відомі імена таких меценатів: В. Дідушицький, Терещенки, Б. І. Ханенко, П. І. Харитоненко, А. Шептицький, які купували картини видатних майстрів, сплачували закордонні відрядження художників, ініціювали проведення виставок. Внаслідок особливо інтенсивного нагромадження творів живопису в найбільших містах України – Києві, Львові, Одесі, Харкові – формувалися значні мистецькі зібрання, які згодом стали основою сучасних українських художніх музеїв. Українці, як бездержавна нація, упродовж віків виробили розвинену систему так званого “малого меценатства”, яка сприяла накопиченню мистецької спадщини в приватних колекціях широких верств населення (приватні колекції О. М. Алфьорова, К. М. Скаржинської, Б. Г. Філонова, І. І. Шараневича). Причому колекціонування творів мистецтва було стільки ж справою престижу, скільки й вигідним вкладенням капіталу. Автором доведено, що суспільна думка та події в громадському житті сприяли “розкріпаченню” приватних колекцій. З початком Першої світової війни в Петрограді проходила виставка церковної старини, з метою збору грошей постраждалим воїнам. На виставці були представлені зібрання українських колекціонерів: хрести, ікони із зібрання Б. І. Ханенка, емалі із зібрання О. О. Бобринського [7, с. 254-256].

Варто зазначити, що українські митці часто виступали посередниками на мистецькому ринку між своїми колегами-художниками і меценатами, які бажали купити картини. Брак певної художньої освіти меценати компенсували залученням до співпраці відомих діячів культури та мистецтва М. Біляшівського, Б. Гринченка, О. Лазаревського, І. Свєнцицького тощо.

Завдяки дослідженню епістолярної спадщини (листи В. В. Верещагіна до І. Н. Терещенка, П. Куліша до В. В. Тарновського), представники культурницької інтелігенції не вважали для себе соромним звернутися до меценатів з проханням про надання фінансової допомоги для розвитку того чи іншого проекту. На той час склалася певна система індивідуальних прохань щодо залучення вільних коштів меценатів [26, c. 174-175].

Невід’ємною рисою відносин між патроном і художником було виконання останнім робіт на замовлення, портретних, пейзажних, архітектурних, скульптурних, музичних тощо.

В бібліотеку Київського Товариства охорони пам’ятників старовини і мистецтва Б. І. Ханенко пожертвував шість томів власних “Старожитностей Придніпров’я”. Видало подружжя Ханенків і “Зібрання картин італійської, іспанської, фламандської, голландської та ін. шкіл” (1899) як каталог власної колекції. Меценати Львова (В. Дідушицький, А. Потоцький, Л. Сапега), як шанувальники мистецтв, виступили членами-засновниками доброчинної організації ім. К. Шайнохи (відомого польського письменника та публіциста), призваної допомогти науковцям та літераторам [25, c. 13].

Варто також виділити вид меценатства такий, як садибне меценатство. Цей вид меценатства автор відносить до підтримки мистецького і колекціонерського руху: саме в міських палацах і в заміських родових маєтках українського панства на протязі кількох поколінь збиралися високохудожні предмети декоративно-прикладного мистецтва, живописні полотна, скульптура, формувалися бібліотечні зібрання. Самі ж садибні комплекси представляли шедеври садово-паркового й архітектурного мистецтва. Федор Артемійович Терещенко надавав грошову допомогу Сафарському монастирю в Тифлисі, музичним курсам в Курську. Микола Артемійович Терещенко пожертвував в розпорядження голови археологічного з’їзду в Києві в 1898 р. графині П. С. Уваровій 3000 крб. для опису і видання Московським археологічним Товариством знімків пам’ятників старовини. Землевласник волинського с. Городка, барон Ф. Р. Штейнгель не лише влаштував музей, а розповсюджував культурницьку благодійність (на реставрацію Аскольдової могили, на спорудження Православного соборного храму в Варшаві). На реставрацію Батуринського палацу Російське Товариство охорони пам’ятників мистецтва і старовини отримало від графа К. Л. Розумовського 5000 крб [7, c. 277-279].

Отже, меценатство в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. несло низку суб’єктивних рис, які виявилися в тому, що рішення підтримати своїми коштами певну сферу чи людину базувалося переважно на особистих симпатіях мецената, а не на об’єктивній необхідності пожертвувати кошти туди, де вони були більш потрібними. Ймовірно, цим пояснюється той факт, що окремі митці закінчували своє життя в притулках для вбогих, а пам’ятники архітектури в сусідстві з маєтками знаті несли сліди руйнування.

Розмах, якісний рівень, духовний потенціал меценатства в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. зумовлював і потенційні можливості розвитку української культури, важливою складовою якої поставала поряд з літературою та мистецтвом, освіта.