24. Маньєризм.

Маньєри́зм (італ. manierismo — від maniera — «манера», «стиль», буквально — примхливість, химерність, штучність) — течія в європейському мистецтві та архітектурі 16 століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною.

Деякі дослідники (особливо літературознавці) не схильні вважати маньєризм самостійним стилем і вбачають у ньому ранню фазу бароко.

Серед творів початку 20 ст. уваги і популярності набула книга П.П. Муратова «Образи Італії».

Недоліком емоційно каписаної Муратовим книги і пережитої як задоволення подорожі по країні була відсутність уваги доманьєризму як до стильової системи. Хоча маньоєризм протримався в мистецтві країн Західної Європи півтора століття (де менше, де довше). Ігнорування розвитку стилю у півтора століття в 20 століття вже стало неприпустимим.

Важливою особливістю маньєризму як стилю був його аристократизм, недемократичність, орієнтованість на смаки багатих володарів, взагалі припалацовий характер. Головними замовниками і споживачами мистецтва маньєризму була церковна і світська аристократія . Не дивно, що значні центри маньєризму гуртувались при дворі папи римського, герцогського двору у Флоренції, при королівських палацах в Фонтенбло (Франція), Ескоріалі (Іспанія), Празі (Чехія),Кракові (Польща). Навіть коли мистецькі центри розташовані поза межами відомих центрів маньєризму, вони все одно виконують замови аристократів (зброярі Мілану (Італія) десятиліттями працювали на замовлення королів Франції з маньєристичними смаками).

Маньєризм настояний на протиріччях, в переліку яких - палке вивчання творів геніїв Високого Відродження і несамовите бажання працювати в їх же манері ( звідси назва маньєризм ), відмова від спостереження за природою і поклонінняавторитетам, віртуозність виконання художніх робіт, домінанта індивідуалізму, висока освіченість майстрів і нестримна фантазійність, теоретичні заяви про спадковість свого мистецтва і при цьому надзвичайна штучність, примхливість художніх манер, майже повна відмова від класичних канонів в архітектурі, в композиціях картин, втрата гармонії заради дисонансів, тривожності, асиметрії, надзвичайного впливу на почуття і свідомість замовника і глядача. Фантазійність навіть ставала головною метою митця-віртуоза.

Характерними особливостями художнього рішення робіт, що відносяться до стилю маньєризм, можна вважати підвищенудуховність (нерідко суміщену з не менш сублімованим еротизмом або, навпаки, підкреслено протипоставлену йому); напруженість і зламаність ліній (зокрема, використання так званої «змієвидної» лінії в композиціях ), видовженість або навіть деформованість фігур, напруженість поз (контрапост), незвичайні або чудернацькі ефекти, пов'язані з розмірами, освітленням або перспективою, використання дратівливих хроматичних кольорових гам, перевантаження композиції фігурами і деталями тощо.

Зовні наслідуючи майстрів Високого Відродження, маньєристи в Італії наполегливо підкреслювали трагічні дисонансипобуту, владу ірраціональних сил, суб'єктивність мистецтва. На межі 16 і 17-го століть на зміну маньєризму прийшов стильбароко. Але маньєризм ще декілька десятиліть співіснував з бароко, особливо в країнах за межами Італії (Франція, Голландія, Німеччина, Чехія тощо).