Зміст

Вступ…………………………………………………………………….....

Розділ I. Стан проблеми дослідження в педагогічній теорії та шкільній практиці.

1.1. Походження ліворукості та її види………………………………………

1.2. Психофізіологічні особливості діяльності мозку дитини. Ліворукість і лівшість………………………………………………………………………….

1.3. Негативні наслідки переучування дітей з ведучою лівою рукою……….

4. Адаптація ліворуких першокласників до навчання в школі…………..

5. Особливості навчання ліворуких дітей у практиці роботи вчителів початкової школи

Розділ ІІ. Процес і результати експериментального дослідження.

2.1. Педагогічні умови ефективності формування в ліворуких першокласників технічної навички письма……………………………………………………..

2.2. Методика експериментального дослідження……………………………

2.3. Аналіз результатів експериментального дослідження………………….

Висновки……………………………………………………………………….

Список використаних джерел ……………………………………………….

Додатки

І розділ

1. Походження ліворукості та її види.

Шульга ( від давньоруського «шуя» - лівиця, ліва рука ) – людина, яка переважно використовує ліву руку.

Думки вчених про те, як і чому виникає ліворукість, не тільки різні, але і суперечливі, але незважаючи на значне число робіт, присвячених цій проблемі, можна сказати, що вона вивчена і є чіткі, аргументовані підтвердження гіпотез. Велика кількість гіпотез вже сама по собі говорить про можливість існування різних причин, що призводять до ліворукості [1.C.10].

Природно, що в теоріях походження ліворукості за основу беруться не тільки різні фактори - соціокультурні, патологічні, генетичні, але і їх комплексне поєднання.

Так на початку ХХ ст. існувало безліч гіпотез, що намагалися пояснити виникнення праворукості, а ліворукість розглядалася як виняток. Наприклад, науковці вважали, що первинним фактором праворукості є зв'язок лівої руки з діяльністю серця. Відповідно до іншої версії, праворукість пов’язана з асиметричним розташуванням внутрішніх органів, які зміщують центр тяжіння тіла праворуч. Необхідний при цьому упор на лівий бік робить праву руку більш вільною. М’язи правої руки тренуються, вона стає розвинутішою, її рухи - більш точними.

Ще популярнішою була так звана теорія «щита й меча», за якою щит під час боїв повинен захищати серце і тому воїн тримає його лівою (пасивною) рукою, а зброю - правою. Багатовікове тренування в боях і визначило перевагу правої руки в різних видах діяльності.

1982 р. Д. Кельвін зробив припущення, що дітей колисали з лівого боку, де удари серця матері краще чути . У матерів, які тримали своїх дітей у лівій руці, діти засинали швидше і міцніше, що дозволяло жінкам використовувати праву руку для інших рухів. Науковець стверджував, що розвиток цієї послідовності нервової механіки лівої півкулі призвів до одночасного розвитку мовлення.

Найбільш поширеним припущенням походження ліворукості – праворукості є уявлення про те, що рукість визначається в той момент, коли відбувається становлення центру мовлення. Формування центру мовлення в лівій півкулі мозку веде до більшої її активації й відповідно більшої задіяності кінцівки, рухи якої вона контролює. Якщо центр мовлення формується в правій півкулі мозку, то більш активною буде ліва рука. (Bradshow, 1988; Corina, 1992).

На думку окремих науковців, які проаналізували наскельні малюнки, у первісному суспільстві ліва рука людини була провідною. Учені вважають це цілком природним, оскільки для мисливців або пастухів саме права півкуля виявляється головним помічником, тому що керує практичним боком діяльності. Саме вона забезпечує швидкість реакцій, легкість пристосування до постійно мінливої дійсності. З ускладненням життя людини, розвитком абстрактного мислення, друкованого слова, техніки все більшої активності стала набувати ліва півкуля. Так люди поволі ставали правшами.

1997 р. О. Левін виявив гени, що беруть участь у формуванні центру мовлення, сприяють розташуванню його або в лівій, або в правій півкулі мозку.

Підтвердженням цієї гіпотези можуть бути такі факти. В європейській культурі сліпонароджені люди, що читають за Брайлем ( писемність на основі дотику), віддають перевагу користуванню лівою рукою для розрізняння знаків. Так само під час використання мови жестів глухі люди, які почали вивчати її до першого року життя, виявляють домінування лівої півкулі над правою і під час розв’язання просторових завдань.

Вікові особливості становлення ліворукості.

Як зазначають науковці, у 5-8 –ми місячних немовлят немає переваги руки. Вона фіксується з початком вимовляння перших складів. Починаючи з 16-20-ти тижнів і до 2 років у дитини відбуваються хвилеподібні зміни рукості.

Загальновідомо що в основному в 2,5 – 3 місяці втрачаються рудиментарні рефлекси новонародженого (міостатичний, хапальний рефлекс Бабкіна тощо). Це ціла низка рефлексів, які свідчать про стан новонародженої дитини. З часом, коли нервова система вдосконалюється та дозріває, вони зникають, замінюючись на нові, досконаліші, що стануть необхідними для ігрової та пізнавальної діяльності.

Психофізіологи стверджують, що у майбутніх ліворуких дітей у перші 3 місяці життя ці рефлекси виражені більше і втрачаються пізніше на правій руці.

У 2 роки в дітей руки практично рівноцінні й однаково активні причому більша частина дій здійснюється обома руками. Лише з 3 років моторна асиметрія виявляється легко. Приблизно до чотирирічного віку права й ліва півкулі однаково беруть участь у продукції мовлення. З віком простежується збільшення частоти лівобічного домінування активності.

На 4-му році життя відбувається дозрівання аналізатора руху, і тому більшість дітей нерідко діють обома руками. Отже, у цьому віці можна зробити спробу обережно сформувати праворукість. Але такі спроби повинні відбуватись без будь-якого насилля. Якщо ліворукість не виражена, то дитина без ускладнень переходить до дій правою рукою. Проте якщо переучування зазнає опору та перешкод з боку дитини – наполягати неможна. Усе це означає, що дитина – виражена лівша і обмежувати її дії лівою рукою не потрібно і навіть дуже шкідливо.

Загалом до 9-10 років дитина є «правопівкульною» істотою. Це твердження зумовлено певними особливостями психічного розвитку дітей у дошкільному віці й (частково) у молодшому шкільному віці. Їхня пізнавальна діяльність має більш безпосередній, цілісний та образний характер.

У подальшому житті зафіксована в дитинстві сенсомоторна асиметрія в людини не міняється.

За походженням ліворукості дітей можна розділити, як мінімум, на три групи.

Перша група - це діти з генетично закріпленою ліворукістю, тобто ті, де має місце спадковий чинник. Причому закон спадкоємства нам поки не відомий, хоча вірогідність народження дитини-лівші у двох ліворуких батьків надзвичайно висока. Вважається, що існує ген правого зрушення, тобто праворукості, а ліворукість випадає як випадковий варіант. І ліворукість може виявитися по-різному: у бабусі, дочки, внучки, правнучки. Ми не можемо сказати, по чоловічій чи по жіночій лінії виявиться ця спадковість. Це напрям майбутніх досліджень. У разі генетично закріпленої ліворукості, так само як і у праворуких дітей, можуть бути всілякі індивідуальні варіанти розвитку: від безумовної талановитості до середніх здібностей. Таких людей у будь-якій популяції , за даними науковців, приблизно однакова кількість – 9 - 11 %. Існує кілька концепцій генетичної зумовленості явища ліворукості. Доведено, що 50% дітей стає ліворукими, якщо обоє батьків ліворукі, 16,7 % - якщо одиг із батьків є ліворуким і 6,3% - якщо в родині не було ліворукого родича.

Друга група - діти з компенсаторною ліворукістю. Тут ситуація набагато складніша, тому що компенсації виникають в результаті порушення функціонування лівої півкулі мозку. Відомо, що людський організм дуже пластичний, тому в разі порушень функціонування лівої півкулі головного мозку права може компенсувати їх, узявши на себе ці функції. При цьому права півкуля стає домінантною. У такому випадку провідною рукою стає ліва, тому що дії кожної руки, як уже було зазначено, регулює протилежна півкуля.

В цьому випадку бувають найрізноманітніші ситуації. Все залежить від того, яка частка мозку уражена або яка зона кори не сформована. Діти з компенсаторною ліворукістю – особлива група. Якщо ми візьмемо, наприклад, праворуких дітей з якоюсь дисфункцією розвитку мозку, то у них буде великий комплекс проблем в розвитку, ніяк не пов'язаних з тим, яка рука у дитини активніша. Це досить складні проблеми компенсації функцій, в які входять і функціональна організація мозку, і нервово-м'язова регуляція, і багато що інше. В даний час ведуться два паралельні дослідження по вивченню психофізіологічних особливостей розвитку хлопчиків і дівчаток 6-7 років. Дошкільний період дуже важливий для всіх дітей, і особливо важливо правильно підготувати до школи дитину-лівшу. Якщо говорити про відсоткове співвідношення цих двох груп, то воно виглядає так: з 20-25 % ліворуких дітей приблизно 9-11 % генетично закріплених, а друга половина має компенсаторну ліворукість, тобто лівшами вони стали внаслідок ураження лівої півкулі головного мозку.

Третя група – механічною ( вимушеною) ліворукістю. Права активна рука може бути пошкоджена в найактивніший вік, коли дитина тільки починає використовувати руку для різних маніпуляцій. І якщо у цей момент рука травмована і довго болить, то унаслідок цього дитина починає берегти травмовану руку й активніше працювати лівою рукою. Такі люди не є ліворукими за організацією мозку, але більш активною в них буде ліва рука, оскільки в результаті травми, особливо тривалої, складається певна система зв’язків, що містить роботу руки й мозку.

Окремо потрібно розглядати псевдоліворукість. До деякого віку (приблизно до 5 років) у дитини одна з півкуль формується як домінуюча по відношенню до даної руки (наприклад, у праворуких – ліва півкуля). Але така особливість мозку, як пренатальна (не достатня кількість стовбурових новоутворень мозку) призводить до атипії психічного розвитку, яка в свою чергу не дає формуватися ні міжпівкульній взаємодії, ні спеціалізації півкуль. Таким чином, у дітей з атипією психічного розвитку не формується домінантність правої або лівої півкулі по відношенню до руки. Тоді спостерігається псевдоліворукість, або рівне використання обох рук.

Крім всього перерахованого можливий розвиток у дітей прихованої ліворукості, тобто зміна домінуючої півкулі. Момент зміни є тим критичним періодом, коли основні функції центральної нервової системи рівномірно розділені між двома півкулями, після чого починає домінувати права півкуля. Таких людей можна умовно назвати “психічними” лівшами або “прихованими” лівшами, в тому розумінні, що їх ознаки лівшества не пов’язані з домінуванням лівої руки.

Вони бачать що більшість користується правою рукою і самі призвичаюються до цього. Може бути перехід до праворукості під тиском батьків .

Патологічними лівшами стають діти, які отримали пошкодження мозку, іноді ще в материнській утробі. В інших випадках –унаслідок фізичних травм, перенесеної операції, чи певної хвороби, коли потерпають відповідальні за функціонування правої руки мозкові центри - вони не діють або діють не повністю. У такому разі права півкуля мозку компенсує втрату цих функцій, і дитина перетворюється на лівшу; навіть якщо згодом функції правої руки відновлюються, це вже буде набута праворукість.

Ймовірність появи ліворукої дитини збільшує так званий родовий стрес. Родовий стрес зазвичай визначають наявністю не менш ніж двох несприятливих факторів, серед яких низька маса тіла новонародженого, надто швидкі або тривалі пологи, застосування інструментів при пологодопомозі, асфіксія новонародженого.

Але прихильників таких крайніх поглядів небагато, більшість дослідників схиляються до думки про те, що патологічна ліворукість має місце, і важливо розуміти, що в цих випадках ліворукість може поєднуватися з комплексом порушень або затримок у розвитку мовлення, сприйняття, моторних функцій. У той же час слід розмежувати ліворукість і ці порушення, виділивши, можливо, як єдину причину виникнення та ліворукості, і порушень у розвитку дитини патологічні фактори, пов'язані з перебігом періоду внутрішньоутробного розвитку та пологів.

Однак є дані, що дозволяють припустити, що патологія в пологах лише нашаровується на вже наявну латеральну перевагу (перевага однієї зі сторін тіла над іншою в сенсорній, тобто чутливої і рухової діяльності), так як ще до пологів деякі матері відзначають «особливе занепокоєння» майбутнього ліворукого плоду. Серед ліворуких дітей, що не мають в історії розвитку неврологічних захворювань та інтелектуальних затримок, виділяється близько 5% дітей, ліворукість яких також може бути класифікована як «патологічна». Серед цих дітей високий відсоток мовленнєвих порушень.

Ще одним доказом виникнення «патологічної ліворукості», пов'язаної з пошкодженням мозку через патології вагітності та пологів, є дані про значний відсоток (близько 20%) ліворуких дітей серед близнюків - і однояйцевих, і двояйцевих. Зрозуміло, що умови внутрішньоутробного розвитку близнюків менш сприятливі і ймовірність патології в пологах вища, а виходить, вища ймовірність виникнення ліворукості.

Однак, на думку американських вчених С. Спрінгер і Р. Дейча, є ще один специфічний фактор, діє тільки у однояйцевих близнюків, який може призвести до виникнення ліворукості. Це феномен так званого дзеркального відображення, що виявляється у чверті однояйцевих близнюків. При цьому один близнюк - «дзеркальне відображення» іншого аж до направлення завитків волосся на голові і відбитків пальців. Природно, один з близнюків може бути лівшею, а інший - правшею. Механізми дзеркального відображення пов'язані з певними моментами раннього розвитку зародка і ще не до кінця вивчені.

Отже, ми ще раз переконалися, що категорія “ліворукі діти ” зовсім не однорідна і будь які стереотипи сприймання можуть відгородити від нас реальну дитину з його індивідуальними особливостями. Таким чином, постає питання про необхідності вивчення дитини - лівші.