1. Історія і основне поняття корупції
В якості різновиду відхиляється політичної поведінки політична корупція відома з давніх часів. Мабуть, першим термін "корупція" стосовно до політики вжив ще Аристотель, визначаючи тиранію як корумповану (неправильну, "зіпсовану") форму монархії. Про неї писали Макіавеллі, Рycco і багато інших мислителів минулого. У XX ст. через зростання масштабів політичної корупції ця проблема набула особливої значущості.
В основі політичної корупції лежить неофіційний, безконтрольний обмін ресурсами між владними елітами та іншими структурами суспільства. У розпорядженні правлячої еліти знаходяться наступні основні види державних ресурсів: символічні (державний гімн, прапор, герб та інші знаки державної символіки); владно-розпорядчі та матеріальні (контроль за державною економікою, податкова політика та ін.)
Не всі типи політичної корупції визначаються законом як злочинні діяння. Вона являє собою суспільно засуджуване поведінка можновладців, яке може включати, а може і не включати кримінально каране діяння.
У Радянському Союзі боротьба з хабарами була дуже успішною, вже з самого початку приходу до влади більшовиків, ставлення до хабарництва різко погіршився в народі завдяки грамотній політиці правителів. Проте, поступово ситуація все ж почала погіршуватися, і в повоєнні роки, за часів перебудови і після неї, зростання корупції відбувався на тлі ослаблення державної машини.
Таким чином, нинішній стан корупції в Росії багато в чому обумовлено давно окреслилися тенденціями і перехідним етапом, який і в інших країнах, що знаходяться в подібній ситуації, супроводжувався зростанням корупції.
У широкому сенсі корупція - це пряме використання посадовою особою прав, пов'язаних з його посадою в цілях особистого збагачення; продажність, підкуп посадових осіб, політичних діячів. У більш вузькому сенсі, під корупцією звичайно розуміють ситуацію, коли посадова особа приймає протиправне рішення, з якого отримує вигоду будь-яка інша сторона (наприклад, фірма, яка отримує державне замовлення всупереч встановленій процедурі), а сам посадовець отримує незаконну винагороду від цієї сторони .
Типова ситуація, коли чиновник, зобов'язаний за законом прийняти певне рішення по відношенню до деякої особи (наприклад, видати ліцензію на який-небудь вид бізнесу), створює для цього штучні незаконні перепони, ніж примушує свого клієнта до дачі хабара, що, як правило , і відбувається. Ця ситуація відповідає традиційному поняттю корупції, тому що вона пов'язана з дачею і прийняттям хабара.
2. Форми корупції в Росії
Протягом всієї історії хабарництво традиційно існувало в декількох формах, спочатку це були хабарі, одержувані за правомірні діяння, або за неправомірні. Потім почали з'являтися інші градації і форми корупції.
У наш час найбільш характерними і поширеними формами прояву корупції є хабарництво, підкуп державних і суспільно-політичних діячів, чиновництва, незаконний протекціонізм і ін Сприятливим грунтом для корупції служать одержавлення суспільного життя, бюрократизація суспільства і держави, надмірна централізація управління, процвітання тіньової економіки, відмова від реальної демократії і т.д. Особливо широкі масштаби корупція набуває у кризових ситуаціях, у періоди розкладання соціально-політичних режимів, падіння суспільних звичаїв, а також під час різких змін в політиці, під час посилення боротьби з хабарництвом.
Розрізняють декілька форм корупції: низова (дрібна, повсякденна); вершинна (велика, елітарна). Найбільш поширена і найбільш небезпечна корупція у владних структурах, корупція, пов'язана з використанням адміністративного ресурсу (політична корупція, яка може виступати й у формі низової корупції - хабар за реєстрацію підприємства, і у формі вершинної - використання адміністративного ресурсу для отримання "потрібного" результату виборів ). Крім неефективного витрачання матеріальних та фінансових ресурсів політична корупція призводить до дискредитації демократичних цінностей, до зростання недовіри владі.