33.Співвідношення прямих та непрямих податків.

Загалом, податки діляться на прямі, тобто ті податки, які стягуються з економічних агентів за доходи від факторів виробництва й непрямі, тобто податки на товари й послуги, що складаються в самій ціні на предмети споживання. Прямими податками можна назвати такі, як податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток і подібні. До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизи й інші.

прямі — податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

Прямі податки поділяються на особисті та реальні. До особистих належать податки, що установлюються на ту чи іншу особу, яка одержує доходи або здійснює певну діяльність. Зокрема, це податок на прибуток підприємства, прибутковий податок з громадян, податок на промисел, що стягується з конкретного суб'єкта, та ін. Реальні податки – це податки на певне майно. Якщо воно є власністю суб'єкта, тоді він визнається платником такого податку. При цьому виплаті підлягає сума податку незалежно від того, чи використовується майно з метою одержання доходів. До реальних податків належать: податок на землю, податок на нерухомість, транспортний податок, податок з власників тварин та ін.

Непрямі податки за способами вилучення помітно відрізняються від прямих. Найсуттєвішими відмінностями є те, що:

– це податки, які накладаються безпосередньо не на платників, а установлюються на окремі товари та послуги, що купуються споживачами;

– непрямі податки можуть установлюватися безпосередньо і на платника, але при цьому вони залежать не від обсягів його доходів чи вартості активів, а від суми операцій з обороту продукції або величини доданої вартості;

– ці податки є обов'язковими відрахуваннями до державних цільових фондів, метою яких є вирішення певних макроекономічних або соціальних задач, але вони безпосередньо не пов'язані з діяльністю платника;

– сума таких податків входить до складу ціни продукції, що нараховується на ціну реалізації, обчислену на основі показників діяльності підприємства.

Отже, непрямі податки сплачують споживачі. Підприємство, що виробляє та реалізовує продукцію, включає непрямі податки до складу ціни реалізації. Після продажу продукції одержана частина доходів перераховується підприємством до державного бюджету.

.Співвідношення загальнодержавних і місцевих податків та зборів.

Загальнодержавні податки та збори надходять до Державного бюджету, кошти якого використовуються на забезпечення оборони України, розвиток зовнішніх зв'язків, валютно-кредитне регулювання, розвиток фундаментальних наукових досліджень, соціальне забезпечення, стимулювання економічного розвитку та ін. Джерелом центральних бюджетів є податок з доходів громадян (прибутковий податок), податок на прибуток підприємств, ПДВ.

Місцеві податки та збори (обов'язкові платежі) — податки збори, що надходять до місцевих бюджетів від юридичних та фізичних осіб, які отримують доходи, мають майно і продають товари та надають послуги на території певної адміністративної одиниці. Стягують їх на підставі національного законодавства і рішення місцевих органів влади.

Співвідношення між загальнодержавним та місцевими податками та зборами залежить від розподілу соціально-економічних функцій між різними ланками державної влади. На місцеві бюджети покладено функцію розвитку комунального господарства, будівництво окремих об'єктів економічної та соціальної інфраструктури. Джерелом міс­цевих бюджетів є майновий податок, окремі акцизи, промисловці податок, різні види зборів (податки на собак, полювання та ін.)