1. Основні етапи становлення та розвитку менеджменту як науки

У процесі становлення та розвитку наука менеджмент пройшла кілька етапів. Сьогодні науковці виділяють п’ять основних етапів еволюційного розвитку менеджменту: 1. Промисловий переворот (20—30-ті — 80—90-ті роки XIX століття). Основний зміст ідей тейлоризму, започаткованих Ф. Тейлором:  науковий (інженерний, заснований на хронометражі, стандартах, удосконалених знаряддях праці і т. ін.) підхід до організації праці;  відбір робітників на основі наукових критеріїв (фізичні якості, спритність, дотепність), а також тренування і навчання робітників;  співпраця адміністрації і робітників щодо підвищення продуктивності праці, розподіл вигод, відрядна заробітна плата;  розподіл праці та відповідальність. За дану категорію відповідають вісім «функціональних майстрів»: у цеху — інспектор; майстер з ремонту, майстер-диспетчер; бригадир; у «плановій кімнаті» — майстри, що відповідають за вірно обраний маршрут, майстри, що заповнюють та ведуть облік і калькуляцію собівартості продукції. 2. Епоха масового виробництва (перші роки XX століття).  У цей час були сформовані основні принципи управління:  Розподіл праці. Спеціалізація є природним порядком речей. Це досягається за рахунок скорочення числа цілей, на які направлена увага і зусилля.  Повноваження — право віддавати наказ, а відповідальність — зобов'язання щодо виконання наказу. Де є повноваження — там виникає відповідальність.  Дисципліна припускає слухняність і пошану до досягнутих угод між фірмою і її працівниками.  Єдиноначальність.  Єдність напрямку.  Підпорядкування особистих інтересів загальним.  Винагорода персоналу.  Централізація.  Скалярний ланцюг — це ряд осіб, що стоять на керівних посадах, починаючи від особи, що займає найвище положення в цьому ланцюжку, аж до керівника низової ланки.  Порядок. Місце для всього і все на своєму місці.  Справедливість — це поєднання доброти і правосуддя.  Ініціатива. Підлеглі повинні мати достатньо свободи, щоб висувати нові ідеї.  Корпоративний дух. Єднання персоналу, створення атмосфери єдності і сумісних дій. 3. Епоха масового збуту (30—50-ті роки XX століття). Центральна ідея концепції управління з позиції науки про поведінку — підвищення ефективності діяльності організації в результаті підвищення ефективності її людських ресурсів. 4. Постіндустріальне суспільство (60—90-ті роки). Виникнення нових підходів: кількісний, системний та ситуативний. 5. Постекономічна епоха (на рубежі XXI століття).  нова економіка — від ресурсовикористовування до ресурсозбереження;  перехід до інформаційного суспільства;  глобалізація господарства;  новий менеджмент — виникнення «мережевих підприємств»;  зміна життєвих пріоритетів. На сучасному етапі в менеджменті виділяють такі риси: 1) системний підхід до управління; 2) ситуаційний принцип управління; 3) визначна роль організаційної культури; 4) механізація й автоматизація управлінських процесів; 5) демократизація управління; 6) інтернаціоналізація управління.