Позитивні та негативні прояви конкуренції.

Позитивні – дія її як примусової сили, що змушує товаровиробників:

1. економити виробничі ресурси, знижувати витрати виробництва та обігу;

2. поліпшувати якість товарів і послуг;

3. поліпшувати якість після продажного обслуговування споживачів;

4. впроваджувати новітні досягнення науки і техніки у виробництво, отже сприяти розвитку науково-технічного прогресу;

5. впроваджувати нові форми організації виробництва і праці, нові форми і системи за робітної плати.

Негативні наслідки конкуренції:

1. створення умов для банкрутства і сам процес банкрутства значної кількості підприємств;

2. диференціювання товаровиробників, виділення з-поміж них незначної кількості наймогутніших, що є матеріальною основою появи і розвитку монополій;

3. спричинення у процесі нестримного прагнення фірм до максимального випуску продукції за відсутності ефективного державного регулювання економіки надвиробництва товарів, а отже криз надвиробництва;

4. створення внаслідок наведених чинників умов зростання кількості безробітних;

5. сприяння посиленню несправедливого розподілу доходів внаслідок того, що сильніші фірми з часом стають ще сильнішими, намагаються послабити могутність конкурентів.

4. Антимонопольна політика держави

Антимонопольна діяльність – це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також – створення законодавства. Уперше такі закони були прийняті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об’єднань), або повне виключення конкуренції. Таке тлумачення сутності монополії майже не зачіпало олігополії, вони, як правило, не підпадали під дію антимонопольного законодавства.

До антимонопольного законодавств належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890 р.) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. залишається єдиним антитрестовським законом Америки. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але Верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне становище корпорацій у виробництві та їх великий розмір не можуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якою ліквідувались, а картельні угоди змінювалися негласними джентльменськими угодами або так званим лідерством у цінах.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно вело до істотного послаблення конкуренції або до встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США – федеральна торговельна комісія й Антитрестовське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об’єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що приводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми ( США це має місце, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуг), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою.

Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії – коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох – 75% і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами – учасниками цієї організації.

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об’єднання фірм, пов’язаних виробничою та технологічною залежністю).

Від директивної економіки ми отримали у спадок надмонополізовану структуру виробництва та розподілу. Згідно з останніми даними Мінстату, в Україні є ще підприємства, які мають монопольне становище у випуску промислової продукції. Найбільш високий рівень монополізації виробництва склався в машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості.

Найважливішим напрямком виходу України з економічної кризи є введення в дію механізмів ринкового регулювання, розвиток здорової конкуренції товаровиробників, демонополізація виробництва.

Для цього вже є певна правова база: Закон «Про антимонопольний комітет України»; Закон «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Декрет Кабінету міністрів «Про порядок визначення переліку підприємств, що займають монопольне положення на ринку; програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції».

На початку 1992 року в Україні прийнято Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається становище, коли частка підприємця перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Антимонопольний комітет про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об’єднань необхідно дозвіл цього комітету.