Реформування економіки в Україні передбачає формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Це означає, що за спрямованістю всі економічні процеси певною мірою повинні мати соціальне забарвлення. Соціальна орієнтація означає підпорядкування виробництва споживачеві, задоволення масових потреб населення. У більшості розвинених країн потреби населення на початку — в середині XX ст. поставили перед бізнесом дві проблеми. Перша полягала в необхідності насичення чергового збільшеного обсягу матеріальних потреб і викликала стрімке наповнення ринку новими товарами і зростання цін, що скорочувало попит. Друга проблема була обумовлена появою нових потреб у галузях освіти, охорони здоров'я, культури, охорони природи і соціального захисту населення.

Вирішення другої проблеми пов'язане з розвитком соціального комплексу. Він визначається двома головними функціями. Перша полягає в тому, що завдяки його функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга — в тому, що заклади і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства [18].

Розвиток суспільного виробництва підпорядковується головній меті — найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб всіх членів суспільства. Чим вищими є темпи соціально-економічного розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби і сама структура життєвих благ, покликаних їх задовольняти та забезпечувати всебічний і гармонійний розвиток особистості.

Як суть, так і класифікація соціального комплексу розглядаються науковцями по-різному.

За формою соціальний комплекс є сукупністю підприємств різних форм власності і різних галузей, об'єднаних функцією виробництва послуг для населення. За змістом соціальний комплекс є складною, багаторівневою, ієрархічною системою, що включає елементи різного ступеня розвитку, масштабності, функціонального призначення. Як явище соціальний комплекс є певним способом задоволення потреб населення в послугах. Суть соціального комплексу полягає у задоволенні потреб населення в особливому соціально-економічному продукті — послугах. Таким чином, загальним для всіх елементів соціального комплексу, всіх галузей, підприємств, об'єктів є критерій "задоволення потреб в послугах".

Особливістю галузей соціального комплексу є територіальна локалізація споживання послуг.

Однією з найповніших класифікацій соціального комплексу є класифікація на основі класифікації інфраструктури, запропонованої Є.Г. Лаптєвою (рис. 9.12).

Соціальний комплекс, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охороні здоров'я, комунальному обслуговуванні тощо, все більше впливає на виробництво матеріально-речового багатства шляхом прискорення науково-технічного прогресу, створення необхідних передумов для підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального використання трудового потенціалу, забезпечення розширеного відтворення робочої сили, удосконалення структури вільного часу робітників. Водночас розвиток соціальної сфери сприяє розв'язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвиненої особистості, ліквідація культурно-побутових суперечностей між містом і селом, між соціальними групами населення і районами країни.

Сучасний стан розвитку та особливості розміщення соціального комплексу України

За період з 1991 до 2008 р. частка соціальної сфери у ВВП країни зросла з 30 до 55 %. Таким чином, незважаючи на високі тем

Рис. 9.12. Функціональний склад соціального комплексу

пи зростання промисловості, які останні декілька років випереджали темпи зростання ВВП, роль промисловості в забезпеченні економічного зростання на сьогодні менш значна, ніж роль сектору послуг.

Зрушення в структурі ВВП відбулися внаслідок комбінації двох чинників — зміни реальних обсягів виробництва в окремих секторах, а також зміни цін на товари і послуги. У ринкових умовах вартість послуг підвищилася щодо вартості товарів, що забезпечило значне збільшення частки сектору послуг в структурі ВВП. Зміни останніх років забезпечили схожість структури українського ВВП зі структурою ВВП країн — членів ЄС [25].

До 2015 р. частка сектору послуг у ВВП України може досягти 60—62 %. Передусім очікується зростання обсягів надання послуг у торгівлі. Зростання доданої вартості в торгівлі буде забезпечене завдяки збільшенню зовнішньоторговельного і роздрібного обігу.

Освіта і наука

Підвищує загальний рівень знань і культури населення та забезпечує всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.

У сфері дошкільної освіти як обов'язкової первинної складової системи освіти України держава визнає її пріоритетну роль та створює належні умови для її здобуття.

Дошкільна освіта — цілісний процес, спрямований на:

— забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

— формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду [40].

Наприкінці 2009 р. в Україні налічувалось понад 15,5 тис. постійних дошкільних закладів, у яких перебувало понад 1,2 млн дітей (табл. 9.11). Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західних регіонах.

Таблиця 9.11. Дошкільні заклади України [28]

Рік	Кількість закладів, тис.	Кількість місць у них, тис.	Кількість дітей у закладах, тис. осіб	Охоплення дітей закладами, відсотків до кількості дітей відповідного віку
1990	24,5	2277	2428	57
1995	21,4	2014	1536	44
2000	16,3	1117	983	40
2005	15,1	1056	1032	51
2006	15,1*	1063**	1081	54
2009	15,5*	1121	1214	56

* 3 них 2,2 тис. закладів не працювали. ** Не враховані місця у дошкільних закладах, що не працювали протягом року або більше з будь-якої причини.

Зменшення чисельності народжених в Україні у 1992— 2001 рр. зумовило або закриття багатьох дошкільних навчальних закладів, або їх здачу в оренду, або перепрофілювання шляхом зміни форм власності. За останні роки кількість дітей зросла, однак більшість колишніх приміщень виявились непридатними для занять. Відтак, багато дітей, особливо в сільській місцевості, не мають змоги відвідувати дошкільні заклади освіти.

Основним видом навчально-виховних закладів в Україні є середня загальноосвітня школа. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації за освітніми рівнями (початкова, базова, повна загальна середня освіта), які забезпечуються закладом.

Відповідно до освітнього рівня функціонують загальноосвітні навчальні заклади І ступеня (початкова школа); П ступеня (основна школа); III ступеня (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх трьох ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.

Складовими структури мережі є такі типи загальноосвітніх навчальних закладів: середня загальноосвітня школа (І, II, III ступенів або поєднання їх); спеціалізована школа (школа-інтернат); навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад" та "загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад"; гімназія (П—III ступені); ліцей (III ступінь); колегіум (III ступінь); загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; загальноосвітня санаторна школа-інтернат (І—ПІ ступені); школа соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання; вечірня (змінна) школа (II—III ступені).

Складовими мережі також є позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади І—П рівнів акредитації, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти.

У 2009/2010 навчальному році в Україні функціонувало 20,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчалося понад 4495 тис. учнів (табл. 9.12). Більше ніж половина учнів денних шкіл (77 %) навчається українською мовою, решта — вивчає українську мову як предмет. Близько 22 % учнів денних шкіл навчаються російською мовою, е також школи чи класи з молдавською (6,1 тис), угорською (20 тис), румунською (26,4 тис), польською (1,4 тис), словацькою (0,03 тис), англій-

Таблиця 9.12. Кількісна характеристика мережі загальноосвітніх навчальних закладів України, на початок навчального року, тис. [28]

ською (0,3 тис.)" болгарською (0,1 тис.) та кримськотатарською (5,8 тис.) мовами навчання.

За роки незалежності мережа загальноосвітніх навчальних закладів під впливом складних соціально-економічних тенденцій розвитку держави зазнавала змін у просторі, часі та структурі. Несприятлива демографічна ситуація та певні соціально-економічні чинники призвели до скорочення чисельності учнів та зменшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів, особливо шкіл І та І—II ступенів, у сільській місцевості.

Створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми власності, навчально-виховні комплекси та об'єднання. Поступово зростає кількість шкіл І—II та І—III ступенів, зокрема за рахунок шкіл І ступеня. Досить активно розвивається мережа гімназій, ліцеїв, колегіумів. У 2006 р. в Україні функціонувало 532 гімназії та 430 ліцеїв, де навчалось понад 450 тис. учнів [32].

Створено умови для функціонування мережі загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням румунською, угорською, польською, кримськотатарською, словацькою та іншими мовами, а також двома і більше мовами або з вивчення цих мов.

У 2009/2010 навчальному році підготовку робітничих кадрів за державним замовленням здійснювали 975 професійно-технічних навчальних закладів із загальним контингентом 424,3 тис. осіб [32].

Училища розташовані переважно в міських поселеннях і великих селах. Максимальна кількість училищ зосереджена в обласних центрах та інших великих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю розміщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади зі спеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловостей — У районах видобутку гірничо-хімічної сировини.

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України "Про освіту" (далі Закон про освіту) включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями. Вона здійснюється у вищих закладах освіти відповідних рівнів акредитації: першого і другого (училища, технікуми, коледжі та інші прирівняні до них заклади освіти) та третього і четвертого (університети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них заклади освіти).

Вища освіта України представлена 511 навчальними закладами І—II рівнів акредитації, в яких навчається близько 854,2 тис. студентів.

Крім того, в Україні функціонує 350 вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, в яких навчається 2245,2 тис. студентів (табл. 9.13).

Таблиця 9.13. Кількісна характеристика мережі вищих навчальних закладів України, на початок навчального року [28]

Навчальний рік	Кількість закладів		Кількість студентів у закладах, тис.
	І—II рівнів акредитації	Ш—IV рівнів акредитації	І—II рівнів акредитації	III—IV рівнів акредитації
1990/91	742	149	757,0	881,3
1995/96	782	255	617,7	922,8
2000/01	664	315	528,0	1402,9
2009/10	511	350	354,2	2245,2

Серед галузевих груп навчальних закладів України найбільше студентів вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промисловості та будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров'я, економіки та права, транспорту та зв'язку.

Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема Ш—IV рівнів акредитації, зосереджено у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку.