2. Паливно-енергетичний фактор

Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

Енергомісткі – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі.

Енергомісткі виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%).

До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

Паливно-енергетичний фактор за характером впливу на розміщення виробництва близький до сировинного, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

Виробництва, що залежать від сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаються енергоємними.

Енергоємні виробництва поділяються на електроємні і паливноємні.

Рис. 3. Паливно-енергетичний фактор розміщення продуктивних сил

До електроємних видів виробництва відносять виплавку легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичну виплавку міді, нікелю, феросплавів і сталі, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку. Такі виробництва повинні розміщуватися поблизу великих джерел електроенергії. Норвегія, яка практично не має власної алюмінієвої сировини, є найбільшим експортером алюмінію, тому що 80% електроенергії країни виробляється на ГЕС. А найбільший український алюмінієвий завод розташований у Запоріжжі поблизу Дніпрогесу.

До паливноємних відносять виробництва, що поглинають багато тепла. Це виробництво глинозему (напівфабрикат для одержання алюмінію), віскозного шовку, випічку хліба, виплавку нікелю, виплавку цинку тощо. Паливноємні види виробництва розміщуються поблизу паливних баз.

Наприклад, для виробництва 1т алюмінію на Миколаївському заводі необхідно 16 000 квт/ч електроенергії, тому вигідніше привозити сировину і користуватися донецьким вугіллям як енергоносієм.

Чільне місце серед паливноємних галузей належить теплоелектростанціям. Оскільки передавати електроенергію на великі відстані не вигідно через великі втрати в мережі, теплоелектростанції «притягують» до себе енергоємні виробництва.

3. Водний фактор

Вплив водного фактора, як і попередніх двох, ґрунтується на використанні природних ресурсів. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарсько-питні потреби витрачається 84 куб, м води з розрахунку на одну людину.

Найбільш водоємним видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях. Так, для вирощування 1 т рису необхідно 8 тис. м води, бавовни — 5 тис. м .

Нестача води може перешкоджати розміщенню виробництва, навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії.

Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні.

Водомісткість виробництва є висока (81-500 м /т), середня (20-80 м /т) та низька (менше 20 м /т).

Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких виробництв.