2.2. Природні пам’ятки які є туристичними обєктами

Закарпатський краєзнавчий музей — краєзнавчий музей у м. Ужгороді (Закарпатська область, Україна), найбільше зібрання пам'яток з історії, етнографії і культури в цілому Українського Закарпаття, міститься у приміщенні Ужгородського замку. Чимало вартісних експонатів у фондах та експозиціях природознавчого характеру.Це,зокрема,скам'янілий скелет риби-тунця,вік якої становить 46млн.років,скам'янілі залишки морських їжаків,молюсків,кістки та зуби мамонта,печерного ведмедя,гігантського оленя,зубра,одна з найбільших в Україні колекція чучел птахів та звірів,чисельні колекції гербаріїв і т.д. В експозиції відділу природи подано фізико-географічну характеристику Закарпатської області,дані про гори,ліси,гірські перевали,водну систему,ландшафтні зони,флору і фауну,охорону пам'яток тощо. У першому залі привертають увагу рельєфна карта Закарпаття,розділи про клімат і ґрунти краю,зрізи найпоширеніших дерев,діорама «Дубовий ліс»,біогрупа «Крижень-Погонич-Чирок-Тріскунок» та інше. Наступний зал вводить в багатий світ птахів,звірів і риб.Тут розташовані діорами «Буковий ліс»,«Бурий ведмідь»,біогрупи «Бугай»,«Норки»,«Фазани»,«Куниця кам'яна»,«Болотяна сова»,«Дятел»,«Лиска»,«Лелека білий».Також тут об'єднано в окремий розділ їстівні та отруйні гриби,а також різні рослини. Музей заснований 1945 року як Народний музей Закарпатської України, від 1946 року прибрав сучасну назву — Закарпатський краєзнавчий музей. Основу його зібрки склали колекції Ужгородського земського музею (заснований 1929 року) та інших музейних осередків краю.

Від 1947 року Закарпатський краєзнавчий музей розміщується в Ужгородському замку — пам'ятці архітектури ХІІІ — XVIII століть.

Починаючи з 1950 року до складу закладу ввійшов Мукачівський музей ім. т.Легоцького.

До структури музею на правах відділень-філій входять: меморіальні будинки–музеї народних художників України Ф.Манайла та А.Коцки.

Від 1991 року при музеї функціонує Центр вивчення народної музичної культури Карпат.

Вже за незалежності України Закарпатському краєзнавчому музею було надано державний статус — відповідно до Постанови КМУ від 2 лютого 2000 року № 209 заклад віднесено до переліку музеїв, в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, цією ж постановою затверджено структуру закладу: Закарпатський краєзнавчий музей (вул. Капітульна, 33, м. Ужгород 294000)

на правах філіала Закарпатський художній музей імені Й. Бокшая (вул. Жупанатська, 3, м. Ужгород 294000),

на правах відділів:

Хустський краєзнавчий музей (вул. Пирогова, 1, м. Хуст 295600);

Свалявський краєзнавчий музей (вул. Шевченка, 4, м. Свалява 295340);

Виноградівський історичний музей (вул. Миру, 4, м. Виноградів 295540);

Меморіальний будинок-музей народного художника України Ф. Манайла (вул. Другетів, 74 м. Ужгород 294000);

Меморіальний будинок-музей народного художника України А. Коцки (вул. Віннична, 20 м. Ужгород 294000).

Ужгородський ботанічний сад — ботанічний сад Ужгородського національного університету (Закарпатська область, Україна), пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення. Розташований у місті Ужгороді на вулиці Івана Ольбрахта. Директор — Дмитро Сойма.

Ботанічний сад заснований 28 листопада 1948 року, на місці де існували два горіхово-фруктових сади: там росли 96 горіхів, а також яблуня, груша, черешня, вишня, алича, бузина, шипшина, ожина і верба. Ботанічний сад розташований на трьох терасах, перепад висот становить 22 метри. Третина площі саду розташована на першій і другій терасах над річкою, а решта території спускається в заплавну частину долини. Ґрунт складають вулканічні материнські породи, покриті шаром суглинкових окультурених ґрунтів. В Ужгородському ботанічному саду є сотні незвичних для Закарпаття рослин: клен цукровий, бамбук курильський, каштан їстівний, верба пані Матсуди, тополя бальзамічна, верба вавілонська, софора японська та інші.

Всього в ботанічному саду зібрано 3 900 видів і сортів рослин відкритого ґрунту і 1 100 тепличних. У дендрарії росте близько 800 видів дерев і чагарників. У саду налічується 130 видів і різновидів хвойних рослин, зокрема: тис, метасеквойя, кипарис болотний. Флора Закарпаття представлена 400 видами рослин, серед яких такі ендеміки, як бузок угорський і волошка карпатська. На альпійській гірці представлена флора гір, це 150 видів рослин, у тому числі едельвейс. Декоративне квітникарство в ботанічному саду представлено 1200 видами, серед яких 120 видів троянд, 50 видів гладіолусів, 25 видів хризантем, 20 видів лілій . У оранжереї ботанічного саду ростуть тропічні і субтропічні рослини: банан, мімоза, лавр, евкаліпт, папайя, 10 видів пальм, 250 видів кактусів.

Посадки розміщені за географічним принципом, з ділянками американських, кавказьких, середньоазійських, китайських, далекосхідних рослин. Недалеко від входу в сад розбитий невеликий відкритий сквер. Поруч з територією ботанічного саду розташована Ужгородська дитяча залізниця. Грунт складають вулканічні материнські породи, покриті пластом суглинистих окультурених грунтів. У 1940-х роках в Ужгородському ботанічному саду з'явилися сотні нових для Закарпаття рослин: клен цукровий, бамбук курильський, каштан їстівний, верба пані Матсуда, тополя бальзамічний, верба вавілонська, софора японська та інші. Посадки розміщені за географічним принципом і тут є ділянки американських, кавказьких, середньоазіатських, китайських, далекосхідних екзотів.

Кальварія – саме таку назву має найстаріше міське кладовище Ужгорода, що давніше називалось Церква, а потім «Даібоц». Краєзнавець Йосип Кобаль звернув увагу, що окремі вчені схильні приписувати цю назву видозміненому звертанню «Дай Боже». Інші твердять, що в минулому тут могло бути язичеське капище. Так чи інакше, місце для головного ужгородського кладовища обрано не випадково. З гори, на якій воно розмістилось, відкривається чудова панорама на місто, і навіть видно кордон із Словаччиною. До 1759 р. на горі росли виноградники (тоді її навіть називали Виноградною), поки міщанин Давид Петц не подарував свій земельний наділ громаді.

Однак, фактичним початком кладовища слід вважати 1826 р., коли з ініціативи місцевого плебана Йожефа Лінці було започатковано будівництво однієї з чотирнадцяти розташованих на кладовищі каплиць. У 1830 р. за проектом архітектора Якоба Лама впорядковано головну алею, що з’єднала каплиці в єдину лінію і пристосувала цю «дорогу» для проведення популярних тут відпустів. Кальварія є місцем спочинку таких знаних місцевих достойників як поет Габор Дойка (Dayka Gábor) (могила до наших днів не збереглась), художників Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, історика Петра Сови. Піднявшись дорогою, несподівано опиняємось у престижній дільниці приватних віл, а на тлі могил і новітньої архітектури оригінально виглядає будівля Лабораторії космічних досліджень УжНУ.

Раніше поряд з Ужгородом було село Горяни. Зараз це вже передмістя. Тут стоїть одна з найвідоміших пам’яток сакральної архітектури краю – церква Св. Анни (Музейний провулок). Пам’ятка в Горянах має важливе значення. Точних відомостей про початок її будівництва немає. Дотепер вчені сперечаються про її походження. Довший час панувала думка, що першу, давнішу частину храму – ротонду Св. Миколая, було побудовано в ХІІІ ст. Інколи висловлюють думку, що ініціатива будівництва належить монахам ордену йоанітів, що прибули до Угорщини після другого хрестового походу. Тому закарпатську святиню порівнюють з аналогічними ротондами на території Угорщини. Сьогодні церква є поєднанням давньої ротонди і пізнішої прибудови. На початку ХХ ст., під час ремонту, в її південно-східній частині виявили фрески XIV-XVI ст. Можливо, частина з них була виконана італійськими майстрами на замовлення Юрія Другета. Храм є унікальною пам’яткою сакральної архітектури, на прикладі якої можна прослідкувати, як у місцевому малярстві органічно поєднались східні і західноєвропейські мистецькі впливи.

Боздоський парк був заснований у 1954 році. А через 30 років рішенням Закарпатського облвиконкому в межах міста Ужгорода по вулиці Боздоська дорога, 5, було указано створення парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк Боздоський» загальною площею 50 га.

Сьогодні парк знову став улюбленим місцем відпочинку. Облаштовано та освітлено центральні алеї, Запрацювали атракціони (Веселі гірки, каруселі і т.д.). На алеях парку можна покататися на роликових ковзанах (є пункт прокату), посидіти у затишних кафе, діти мають можливість покататись на ковзанці зі штучним покриттям (є прокат ковзанів).

Підградська парк в Ужгороді вулиця Анкудінова з одного боку веде до автомобільного мосту , а з іншого - до вулиці Підградській . Перші будинки по вул. Підградській були зведені в 50- 60 -х рр. . XIX в .

Найцікавішим об'єктом є великий парк з протилежного боку вул. Анкудінова , відомий сьогодні як Підградська ( за радянських часів - парк Горького) . Відомий ще і як парк Підзамковий .

Це найдавніший пам'ятник паркової культури Ужгорода. Від старої слави парку збереглися хіба що величезні платани й липи , вік деяких з них перевищує 2 або 3 сотні років. Зріз одного з таких 300 -річних платанів експонується нині у відділі природи Закарпатського краєзнавчого музею. Крім цього в парку ростуть такі екзотичні дерева як : катальпи , гінкго , сакури , в'язи гладкі і гірські , туї , сосни , окремі дерева ясена звичайного , липа Дрібнолисті , граб звичайний , тополя сірий і т.п.

На думку вчених- ботаніків , платани з'явилися в Ужгороді разом з Другетами , які й завезли цей вид в Ужгород. Вважається , що найстаріше дерево Ужгорода - 600 -річний платан кленолистий , привезений з північної Італії , було посаджено у ХV ст. тодішнім володарем Ужгородського замку графом Другетом .

Як би там не було, але парк цей існував вже як мінімум з середини XVI в . У 1553 році Ференц і Гашпар Другети напали на Павлікіанській монастир і захопили його земельні володіння. Через кілька десятиліть вдова одного з Другетів - Міклоша - Маргарета Зріні - подала до суду на іншого члена сім'ї за те , що той і надалі тримає в своїх руках " Монаший сад , або Звіринець " , який знаходиться за великим мостом через р. Уж

Отже , в середині XVI в . Звіринець вже існував і , судячи по його назві , служив спочатку в якості місця для розведення звірів , і де власник замку і королівські ловці в будь-який час могли полювати. Для цього частина лісу на березі Ужа до самих Доманинці була огороджена , розчищена від завалів , буреломів , і приведена у стан парку . Подібні звіринці, як правило , були типовим до того часу явищем.

Виникнення Ужгородського звіринця відноситься до початку XV століття , коли Другети збудували в Ужгороді палац , і місто стало одним з їхніх найважливіших центрів.

Коли 1631 р. конскріптори описали місто , згадали і Звіринець , зазначивши при цьому , що тут є фруктові дерева і що траву в ньому косять . В описі 1691 теж згадується Звіринець , проте в ньому вже давно не було ніяких звірів , тут заготовляли сіно , вирощували горіхи , яблука і груші , які йшли на потреби замку. Про первинних розмірах парку судити важко , якщо він займав територію від замку до села Доманинці , але був у кілька разів більше , ніж сьогодні ( зі воеменем Ужгород оточив лісопарк , стиснув його і зменшив ; тепер його площа 2,5 га ) . Звіринець підходив безпосередньо до стін фортеці.

Після того як один з останніх володарів замку граф Міклош Берчені покинув Ужгород , Звіринець перейшов у володіння скарбниці , яка час від часу деякі його частини здавала в оренду. Вже в 1858 р. тут облаштували спортивний майданчик гімназисти. З початку 70 -х рр. XIX в . парк , що отримав назву Парк Сечені (на честь відомого громадсько-політичного діяча Іштвана Сечені ) , став улюбленим місцем відпочинку ужгородців. Цьому сприяло те , що в 1872 р. серед столітніх дерев побудували першу ужгородську залізничну зупинку , яку згодом перенесли глибше в парк , там , де зараз знаходиться т.зв. Туристична зупинка. Залізничники упорядкували територію і висадили довгу липову алею , по якій охоче прогулювалися городяни. З 1878 р. в парку почав діяти тир Ужгородського стрілецької суспільства.

Тут же , недалеко від моста , були побудовані готель з рестораном і танцювальний майданчик . У 1893 р. тодішній мер міста Міхай Фінцицький підняв питання про придбання містом цього цінного природного та історичного пам'ятки. Справа тягнулася кілька років і була вирішена лише в 1901 р. Але через рік всі будівлі парку згоріли. Місто , за планами архітектора Йожефа Суханека , побудувало новий готель і ресторан , парку надали вигляду типового парку ландшафтного стилю. Урочисте відкриття парку Сечені відбулося 3 липня 1904 року. Молодь побудувала собі тут два тенісних корти , футбольне поле , а місто облаштував квіткову оранжерею і будинок для двох садівників . Насадження збагатилися посадками сосен - звичайною і австрійською , та іншими деревами , кущами.

Рекреаційно -спортивний характер парк зберіг і в міжвоєнний період , коли його просто називали Міським парком. У другій половині століття тут з'явилося чимало декоративних рослин і квітів : бузок , бузок , магнолія , туя . Від Пішохідного моста в центрі міста до парку підвели залізничну колію , але в цілому він поступово почав занепадати.

У Підзамковому парку знаходиться стадіон "Спартак" , побудований ще в 1901 році. Колись тут грала легендарна футбольна команда СК "Русь" , вихідці якої з часом посилили київське "Динамо".Сьогодні парк знаходиться в занедбаному стані і чекає свого нове відродження .

Дендропарк Лаудона відомий на всю Європу , був заснований в 1886 році, усіма шановним вчителем у місті місцевої гімназії , Іштваном Лаудоном .Іштван Лаудон народився 20 серпня 1862 року в Ужгороді, де здобув початкову і середню освіту. Після закінчив Будапештський університет і отримав диплом вчителя грецької та латинської мов . А в гімназії викладав ще й природознавство. Більшість ужгородців вважають , що І.Лаудон був талантоівим ботаніком , але насправді рослинництво було його хобі . Він об'їздив всю Австро -Угорщину , Італію , побував у тримісячної науковому відрядженні в Єгипті , звідки привіз для музею ( крім усього іншого) і частина руки мумії. Особливим улюбленим місцем його були Марамороські гори , куди навідувався щороку. Саме тут , в Усть- Чорній , 1902 роки йому вдалося відкрити на території тодішньої Угорщини новий вид рослини - Elshotzia Patrini . Спільними зусиллями з викладачами гімназії він викупив невелику ділянку землі , на якому і був створений парк .З подорожей він обов'язково привозив цінні та рідкісні види рослин , частина яких висаджував у своєму дендропарку . Тут було зібрано кілька десятків різноманітних екзотичних рослин з різних куточків світу , які були розташовані без стилістичного напряму . Серед них 100 -річна магнолія , 100 -річний кипарис болотний висотою 20 метрів , сріблястий абрикос висотою 25 метрів ( гінгко ) , і біота східна , золотий бук , тсуга канадська , псевдотсуга Мензиса та інші. Дивно багатий парк був розташований позаду будинку родини Іштвана Лаудона на вулиці Собранецькій і тягнувся вниз по схилу до теперішньої дитячій лікарні на вулиці Ф. Ракоці . Колись в саду росли прекрасні магнолії , таксодіум , кілька цінних видів закордонних сосен і ялин ( вірджинська гігантська ялина , канадська , китайська , нормандська ялини) , американський кипарис , Кельрейтер , ялівець віргінський , кипарисовик Лавсона та інші екзоти .Перед смертю Іштван Лаудон ще раз відвідав Марамороські полонини з метою зібрати нові рідкісні рослини для свого саду , але по дорозі додому 23 липня 1924 помер у місті Виноградово. Похований на Кальварії , недалеко від власного будинку і саду. У 1956 р. в парку були проведені підсадки .Коли забудовувався район , для того , щоб побудувати вулицю , що йде повз майбутньої будівлі обласної міліції до будівлі Народної Ради , було спиляно багато вікових дерев , а вулиця розділила парк на дві частини.В результаті цього , від саду Лаудона залишилися тільки деякі дерева , розкидані по різних дворах вул.Собранецькій , садам і вулицями сучасного Ужгорода. Поблизу дитячої лікарні зберігся найбільший фрагмент саду Лаудона , про який нагадує встановлене тут інформаційне табло , яке вказує , що в затиснутому з усіх боків міні- парку ростуть гінгко дволопатеве , тис ягідний , сосна чорна ( австрійська ) , бук лісовий ( ряболістний ) , магнолія Суланжа , кипарис болотний , криптомерія японська .Але це лише крихітна частинка розкішного парку , який , на жаль , не вдалося зберегти до наших днів. На вулиці Жупанатській знаходиться Ужгородський скверик - альпінарій , недалеко від будівлі колишнього жупанату в районі історичного цетру Ужгорода.Альпінарій покритий природними залишками вулканічних порід. Біля стіни , на верхній терасі викладена штучна гора з брил жовтуватого вапняку. З гори бере початок потік . Спадаючи каскадами по кам'яному руслу , він тече у поглиблення в скелі , а звідти на нижню терасу в невелике озерце , яке своїми берегами нагадує обриси давньої Угорщини. Колись , в це озеро кидали копієчки , підтримуючи стару традицію мандрівників і туристів , і в сонячний день вода грала відблисками.В альпінарії видно оголені вулканічні породи , з яких складаються ужгородські гори.Тут ростуть екзотичні рослини : тис , самшит , туя , ялівець , ялина , береза ​​, віноградовік тріждизаостренний та інші.Тут , в середині парку , серед альпійської флори сидять два найвідоміших закарпатських художника , засновників закарпатської школи живопису Альберта Ерделі та Йосипа Бокшая . Цей бронзовий пам'ятник було встановлено у 1999 році на честь Дня міста. Ще на початку ХХ століття в 1928 році , у верхній частині альпінарію було встановлено бюст Адольфа Добрянського , роботи відомого скульптора міжвоєнного часу Олени Шина - Мондич ( 1902-1975 р.н.). Бюст простояв до 1939 року, коли в ноч із 22 на 23 травня група міщан , налаштованих проти угорців , демонтувала пам'ятник і кинула його в річку Уж. Цей скверик - улюблене місце відпочинку ужгородської молоді , а в їх відсутність - п'яниць і бомжів.Колись скверик - альпінарій був місцем зустрічі випускників. Підзамковий парк Ужгорода має багату історію, коріння якої губиться у XVI столітті. У різні часи називався Звіринцем, Підградським, Сечені, Горького і, нарешті, Підзамковим..

Протягом століть він часто змінював своє призначення, проте найбільше занепав на початку 80-х років ХХ століття: саме тоді найпопулярнішим місцем відпочинку ужгородців став відкритий парк 300-річчя возз’єднання України з Росією (нині Боздоський). Поступово Підзамковий і зовсім утратив своє призначення. Було знищено звіринець, амфітеатр, будиночок кінцевої станції “Парк”, ігровий і торгові павільйони, танцювальний майданчик, огорожу. Коли ж і останній об’єкт, який ще відвідували городяни, - басейн - припинив своє функціонування, колишній парк перетворився на порослий чагарником ліс, де подекуди й гуляти було страшно.

Однак нині стараннями КП “Парк культури і відпочинку “Під замком”, численних меценатів і небайдужих городян парк отримав друге дихання.

Розповідає директор КП Тарас Румянцев:

— Роботи на території заповідної зони розпочалися з “суботників”, яких тільки за останні два роки було проведено з десяток. Під час цих толок було видалено величезну кількість дерев та кущів-самосівів. Також вдалося реставрувати стару ковану браму, яка була змонтована ще в радянські часи. В цьому допомогло ВАТ “Ужгородський Турбогаз”. Навколо парку встановлено огорожу, а ще ми заасфальтували і нанесли розмітку вздовж доріжок і тепер дітвора з задоволенням катається тут на велосипедах та роликах. Мріємо про відновлення амфітеатру, який функціонував тут у радянські часи.

Приємно, що окрім «зеленого куточка», відновлюється й інфраструктура парку. Тут уже працює кілька атракціонів для дітей, проведено освітлення в нічний час, з’явився комплекс відпочинку «Арізона», де діти та дорослі можуть втамувати голод та спрагу. І чи найголовніше – за сприяння Сергія Ратушняка тут було обладнано достойну громадську вбиральню, до речі, першу, яку взагалі звели в Ужгороді за останні чи не п’ятдесят років. І, що немало важливо, абсолютно безкоштовну. (Для порівняння – «візит» у єдину діючу в місті вбиральню біля пішохідного моста коштує дві гривні).

Також зусиллями адміністрації комплексу «Арізона» облаштовано спеціальні майданчики для гри у петанк. Тут вже проведено кілька змагань, участь в яких брали спортсмени з України, Словаччини та навіть Казахстану.

Парком нині можна водити й туристичні екскурсії, адже саме тут росте найстаріше дерево на Закарпатті - платан Другета. За легендою, цьому платану майже півтисячі років і саджав його саме один із представників роду Другетів.

Однак в кожній діжці меду не без ложки дьогтю. Про «деревопади» в Ужгороді вже писали неодноразово, тож не минула ця тема і парк «Підзамковий» - адже де, як не у 500-річному парку, можуть рости найстаріші в місті дерева. Тож ще у травні бійці та спецтехніка МНС за кошти адміністрації комплексу відпочинку «Арізона» провели вкрай необхідну роботу – коронування аварійних тополь поблизу парку «Підзамковий». Однак деякі із місцевих «борців за справедливість» тут же підняли ґвалт, мовляв, нищаться зелені насадження Ужгорода. Що ж, типово по-закарпатськи.

Саме через нерозуміння того, як можна керуватися власними інтересами, коли мова йде про добробут тисяч людей, директор КП “Парк культури і відпочинку “Під замком” Тарас Румянцев, який, до речі, є депутатом ужгородської міської ради, покинув фракцію «Батьківщина» і приєднався до фракції Партії регіонів. На його думку, в такому маленькому місті вибори взагалі не можна проводити за партійними списками, бо це дає можливість продавати прохідні місця за немалі гроші, які потім депутати намагаються будь-яким чином «відбити». Натомість «мажоритарними» - люди, які вклали здебільшого власні кошти на розвиток добробуту громади, яка їм і довірила свої голоси.

Дбаючи не тільки про власний добробут, Тарас Румянцев розповідає про перспективи розвитку парту «Підзамковий»:

— На разі вже є домовленість із інвесторами, тож при позитивному збігові обставин вже цьогоріч матимемо сучасний басейн. Розроблено проект аквапарку, негіршого за ті, на котрі закарпатці традиційно звикли їздити в Угорщину. Тож незабаром «Підзамковий» перетвориться не тільки на найкраще місце відпочинку Ужгорода, але й цілого Закарпаття.

Ужгородський ботанічний сад — ботанічний сад Ужгородського національного університету (Закарпатська область, Україна), пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення. Розташований у місті Ужгороді на вулиці Івана Ольбрахта. Директор — Дмитро Сойма

В Ужгородському ботанічному саду є сотні незвичних для Закарпаття рослин: клен цукровий, бамбук курильський, каштан їстівний, верба пані Матсуди, тополя бальзамічна, верба вавілонська, софора японська та інші.

Всього в ботанічному саду зібрано 3 900 видів і сортів рослин відкритого ґрунту і 1 100 тепличних. У дендрарії росте близько 800 видів дерев і чагарників. У саду налічується 130 видів і різновидів хвойних рослин, зокрема: тис, метасеквойя, кипарис болотний. Флора Закарпаття представлена 400 видами рослин, серед яких такі ендеміки, як бузок угорський і волошка карпатська. На альпійській гірці представлена флора гір, це 150 видів рослин, у тому числі едельвейс. Декоративне квітникарство в ботанічному саду представлено 1200 видами, серед яких 120 видів троянд, 50 видів гладіолусів, 25 видів хризантем, 20 видів лілій . У оранжереї ботанічного саду ростуть тропічні і субтропічні рослини: банан, мімоза, лавр, евкаліпт, папайя, 10 видів пальм, 250 видів кактусів.

Посадки розміщені за географічним принципом, з ділянками американських, кавказьких, середньоазійських, китайських, далекосхідних рослин. Недалеко від входу в сад розбитий невеликий відкритий сквер. Поруч з територією ботанічного саду розташована Ужгородська дитяча залізниця. Багатою є флора і фауна. Із близько 2 тис. видів вищих рослин - 67 занесено до “Червоної книги”, а із 546 видів тварин - 43. На Закарпатті збереглися 10 історичних парків-пам'яток (парк Лаудона і Підзамковий в Ужгороді, парк Перені у Виноградово, парк Шенборнів у Карпатах, парк із 140 екзотичних дерев і кущів у Мукачево, парк Вагнера в Невицькому замку) та 415 природних заповідників.