1. Конституційне право як галузь права в зарубіжних країнах

Конституційне право в кожній зарубіжній країні — це осново­положна, фундаментальна галузь усієї національної системи пра­ва. Як і будь-яка інша галузь права, вона становить сукупність кон­ституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політич­ну й соціальну основи держави; права та обов’язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний ре­жим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місце­вих органів державної влади й управління; виборче право і вибор­чу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства. Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави.

Конституційне право як фундаментальна галузь права становить основи адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального, екологічного права та ін.

Конституційно-правові відносини, їх предмет і склад. Конституційне право, як і будь-яка галузь національного права, має свій окремий об'єкт регулювання. Це усталена сукупність різноманітних суспільних відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, порядку її формування та взаємодії між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Дані відносини набувають правового характеру і перетворюються на конституційно-правові, оскільки вони врегульовані нормами конституційного права.

2. Предмет і система конституційного права в зарубіжних країнах

Основним критерієм поділу на галузі права є предмет прав.регул-ня. Предмет регулювання – це певна сфера суп.віднос., врегульована галуззю права.

Предмет К.П. визначити не просто. В різ.кр-нах норми К.П. регул. неоднакову коло сусп.віднос. Найчастіше під предметом К.П.розуміють сусп.віднос.,які складають ос-ву, головні устої сус-ва та д-ви і безпосередньо зв’язані із реалізацією держ.вл.

Отже, галузь К.П. регулює:

сусп.віднос., які складають ос-ви прав.статусу людини (закріпл.не всі п-а і об-ки, а лише осн. (конст.);

сусп.віднос., що складають держ/тер.устрій, тобто прав.статус д-ви, склад д-ви, взаємовідносини д-ви із її складовими частинами, прав.статус складових частин д-ви;

сусп.віднос., які склад.в процесі орг-ції і здійс-ня держ.вл.та місц.самоврядування (сюди віднос.сусп.віднос., які виник.в процесі формув-ня органів держ.вл.і місц.самоврядування, віднос., що складаються в процесі д-сті представниц.ор-нів законодавчої вл.і місц.самоврядування, сусп.віднос., які виник.в процесі визначення с-ми принципів орг-ції і д-сті вик.та суд.держ.влади) .

Таким чином К.П.має власний предмет регулювання.

В л-рі до предмету К.П.права відносять такі групи віднос.(Мелещенко):

віднос., які складають засади народовладдя і нар.суверинітету;

віднос., які розкривають побудову, устрій д-ви, як орг-цію влади народу для народу;

віднос., які формують політ.режим;

віднос., пов’яз.із використанням символів д-ви;

віднос., які формують територіальну орг-цію д-ви;

3) віднос., які визнач.основоположні засади функціонування д-ви;

4) віднос., які визнач.х-р зв’язків між ос.і д-ою.

Система К.П.

2. Система державного права в зарубіжних країнах

Конституційне право як галузь національного права конкретної країни – це складна система, що складається з різних структурних частин, елементів, субсистем. Головними його складовими є: принципи, норми та інститути, які характеризують внутрішню побудову галузі.

Принципи конституційного права – це загальні засади, в яких знаходять правове відображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи утворюють нібито кістяк, каркас цієї системи. Їх особливістю є те, що вони регулюють відповідні суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

Важливим елементом структури конституційного права є його норми. Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

Кожна конституційно-правова норма діє не ізольовано. Для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об’єднати їх у відповідні інститути. Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини і які утворюють відносно самостійну групу.

У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди таких інститутів: а) загальні; б) головні, що входять до складу загальних; в) початкові, які містять декілька правових норм.

Поряд із названими компонентами структури доцільно виділити і такий, як підгалузі права. Підгалузь права – це цілісне за складом і предметом регулювання утворення, яке регламентує особливу сферу відносин у межах більш широкого комплексу тієї чи іншої галузі права.

Нарешті, структуру галузі конституційного права зарубіжних країн можна розглядати ще на одному рівні. Як і в більшості галузей права, і в конституційному праві потрібно виділяти загальну й особливу частини. До загальної частини доцільно відносити основи теорії конституції, конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційно-правовий статус політичних інститутів, форми правління, організація виборів і референдумів, статус законодавчих, виконавчих і судових органів, територіальну організацію публічної влади. Інакше кажучи, у загальній часині формулюються нормативні приписи, основоположні для конкретних норм галузі, які нібито "обслуговують” їх і які розповсюджують свою дію на усе коло відносин, що регулюються галуззю. Загальна частина містить і галузеві принципи права, визначає предмет і завдання галузі, її обсяг. Вона покликана об’єднати, цементувати зміст галузі.

Норми ж загальної частини розвиваються і конкретизуються в особливій частині на прикладах із конституційного права окремих зарубіжних країн. Саме така структура дозволяє компактно викласти нормативний матеріал, виключити повтори, полегшити тлумачення і застосування норм галузі.