9. Поняття і види актів господарського законодавства

Зовнішньою формою виразу господарського законодавства є нормативно-правовий акт (акт господарського законодавства).

Акт господарського законодавства – це рішення компетентного суб’єкта права, яке встановлює, змінює або припиняє господарські правовідносини в односторонньому вольовому порядку.

За юридичною силою акти господарського законодавства можна поділити на кілька рівнів правового регулювання.

Вищим рівнем правового регулювання господарських відносин є Конституція України.

Окрім того, що в Конституції нашої держави визначаються засади, на яких ґрунтується правовий порядок в Україні (ст. 19 Конституції), у ній містяться правові норми, які безпосередньо регулюють господарські відносини. Наприклад, ст.ст. 41 та 42 Конституції присвячені відповідно правовому регулюванню відносин власності та підприємницької діяльності. У ст. 55 Конституції передбачено право кожного, у тому числі суб’єкта господарювання, на судовий захист. Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, встановлено у ст. 56 Конституції.

Перший рівень правового регулювання господарських відносин становлять закони та міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому порядку.

Незважаючи на те, що відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, окремі положення міжнародного договору можуть мати пріоритет перед відповідними положеннями закону. Так, згідно з ч.2 ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У сфері господарювання продовжують діяти специфічні акти господарського законодавства, які за, юридичною силою, прирівнюються до законів. Такими актами є декрети Кабінету Міністрів України, що приймалися ним протягом 1992-93 років на виконання делегованих Верховною Радою України законодавчих повноважень. Прикладом такого акта господарського законодавства може бути Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року.

На другому рівні правового регулювання господарських відносин перебувають підзаконні акти господарського законодавства, які приймаються на підставі та відповідно до закону, і для його виконання.

Третій рівень правового регулювання господарських відносин займають акти локального нормотворення (локальні акти господарського законодавства).

Локальний акт господарського законодавства закріплює індивідуально-правовий статус суб’єкта господарювання-юридичної особи, приймається його вищим органом управління, і є обов’язковим до виконання у цій юридичній особі, а також іншими суб’єктами, які вступають з нею у господарські правовідносини.

Акти локального нормотворення господарського законодавства, у свою чергу, теж можуть бути поділені на види за юридичною силою: на акти вищої та нижчої юридичної сили.

Локальним актом вищої юридичної сили є статут суб’єкта господарювання-юридичної особи. Усі інші локальні акти господарського законодавства приймаються на підставі статуту, відповідно до статуту, і для його виконання.

До актів локального нормотворення нижчої юридичної сили за предметом правового регулювання належать:

1) локальні акти, які визначають порядок утворення, діяльності, а також компетенцію структурних підрозділів та органів суб’єкта господарювання-юридичної особи (наприклад, положення про філію та представництво, положення про порядок скликання та прийняття рішень загальними зборами суб’єкта господарювання, положення про порядок утворення та компетенцію наглядової ради суб’єкта господарювання тощо);

2) локальні акти, які регулюють майнові відносини всередині суб’єкта господарювання-юридичної особи (наприклад, положення про порядок нарахування та виплати дивідендів);

3) локальні акти, які регулюють немайнові відносини всередині суб’єкта господарювання-юридичної особи (наприклад, положення про порядок надання інформації щодо діяльності суб’єкта господарювання-юридичної особи його учасникам (членам).