9. Межі свободи підприємницької діяльності (умови здійснення підприємництва)

Встановивши свободу підприємництва, законодавець водночас визначив її межі. Свобода не може бути абсолютною, вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз як у правах, так і в обов’язках. Юридичною мірою свободи підприємництва є обов’язки суб’єктів підприємницької діяльності, встановлені в законі.

Межі свободи підприємництва називаються умовами здійснення підприємницької діяльності.

За колом суб’єктів та сферою поширення умови здійснення підприємництва поділяються на: загальні та спеціальні.

Загальними є такі умови здійснення підприємництва, які поширюються на усіх суб’єктів підприємницької діяльності та на всі види підприємництва.

До таких належать:

1) підприємці зобов’язані зареєструватися у встановленому законом порядку;

2) підприємці, які використовують найману працю, зобов’язані забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижче від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;

3) підприємці зобов’язані не завдавати шкоди довкіллю;

4) підприємці зобов’язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Спеціальні – це такі умови здійснення підприємництва, які застосовуються до окремих (не всіх) підприємців та до певних (не всіх) видів підприємницької діяльності.

Систематизованого (єдиного) переліку спеціальних умов здійснення підприємницької діяльності, який би містився в одному акті законодавства, не існує. Спеціальними слід вважати всі ті умови здійснення підприємництва, які не є загальними. Прикладами спеціальних умов здійснення підприємницької діяльності можуть бути: ліцензування, патентування, квотування підприємництва тощо.

9. Поняття господарського законодавства та його особливості

Основними правовими джерелами, які регулюють господарські відносини є закони та підзаконні нормативно-правові акти. До законів у сфері господарювання за юридичною силою прирівнюються міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку. У структурі господарського законодавства осібне місце посідають акти локального нормотворення.

Зазначені правові акти в сукупності складають господарське законодавство України і називаються актами господарського законодавства.

Господарське законодавство – це сукупність правових актів, які регулюють приватні та публічні відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі заснування, здійснення та припинення господарської діяльності.

Межі господарського законодавства України визначаються його предметом правового регулювання. Господарське законодавство охоплює ті правові акти, які регулюють відносини за участю суб’єктів господарювання.

Господарське законодавство України характеризується певними особливостями, які дають підстави виділити його з поміж інших галузей законодавства.

Першою особливістю господарського законодавства є комплексний характер (зміст) його головних правових актів.

Комплексний характер актів господарського законодавства полягає у тому, що в одному правовому акті містяться норми права, які регулюють різні за характером суспільні відносини: цивільні, адміністративні, фінансові тощо. Наприклад, у главі 20 Господарського кодексу України „Господарські договори” є норми цивільного права. Глава 27 „Адміністративно-господарські санкції” містить норми адміністративного права. Глава 35 (параграф 1) присвячена регулюванню фінансових відносин.

Комплексний характер головних актів господарського законодавства обумовлений різними видами господарських відносин, які ними регулюються, а саме: приватні (горизонтальні) і публічні (вертикальні).

Поряд із комплексними правовими актами у господарському законодавстві є й одногалузеві (однохарактерні) акти. Наприклад, Закон України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року (так-так, він досі чинний) є виключно актом адміністративного законодавства, який регламентує діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на ринку цінних паперів. До одногалузевих актів господарського законодавства слід віднести Цивільний кодекс України в частині регулювання ним відносин за участю суб’єктів господарювання.

Наступною особливістю господарського законодавства є множинність його актів.

З назви цієї особливості випливає, що актів господарського законодавства є багато. Їх велика кількість, як і комплексний характер, зумовлена широким колом та різноманітністю господарських відносин. Будь-який правовий акт, який регулює відносини за участю суб’єкта господарювання, належить до актів господарського законодавства.

На кількість актів господарського законодавства впливає також той факт, що на території України у сфері господарювання продовжують діяти правові акти колишнього Союзу РСР.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 року до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Прикладом такого законодавчого акта є Положення про переказний і простий вексель, затверджений постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1937 року.

Переважаюче значення підзаконних нормативно-правових актів господарського законодавства складає його третю особливість.

Незважаючи на те, що правові засади та гарантії підприємництва відповідно до ст. 92 Конституції України визначаються виключно законами, у сфері господарювання основну питому вагу займають підзаконні нормативно-правові акти.

Пояснюється це не лише прогалинами у господарському законодавстві, але й наявністю значної кількості регуляторних органів (міністерства, державні комітети, інші центральні органи державної влади), кожен із яких приймає підзаконні нормативно-правові акти для регулювання відносин, які входять до сфери його господарської компетенції.

Важливою особливістю господарського законодавства в сучасних умовах є зростаюча роль актів локального нормотворення.

Показовим прикладом зростаючої ролі локальних актів господарського законодавства є положення Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України” від 27 квітня 2007 року. Серед інших цим законом внесено зміни і доповнення до Закону України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року. До внесення відповідних змін порядок відчуження частки учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю регламентувався виключно статтею 53 закону. На сьогоднішній день законодавець встановив можливість визначити порядок відчуження частки статутом товариства.

Ще одна особливість вітчизняного господарського законодавства полягає у наявності єдиного кодифікованого нормативно-правового акта – Господарського кодексу України.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних видів власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

І нарешті, остання особливість, яку я хочу тут виділити – змінність (гнучкість/нестабільність) господарського законодавства (17 вересня 2013 року минуло 5 років з дня прийняття ЗУ «Про АТ». За цей час до нього було внесено 11 змін і доповнень, а в 2011 році викладено в новій редакції).