5. Сутність і структура поняття «освітня політика». Визначення поняття «освітня політика»: міждисциплінарний підхід.

Дати визначення освітній політиці дуже складно, особливо в країнах Центральної та Східної Європи. Однією з проблем є відсутність в мовах більшості цих країн різниці між словами policy і politics. Тому policy часто сприймається як щось, що має відношення до сфери діяльності політиків і політичних організацій. З іншого боку, справи політики все більше стосуються освітян всіх щаблів управління в системі освіти. Найпростіше визначення policy запропоновано професором Римантасом Желвісом з Вільнюського педагогічного університету: "Політика - це те, що можуть вирішити робити або не робити особи, які приймають рішення. В цьому визначенні відображені принаймні дві важливі характеристики політики.

По-перше, політика – це те, що роблять наділені владою. Це означає, що політика не єповністю прерогативою політиків або топ менеджерів. Всі, хто має владу, залучені допроцесу творення політики. В освітньому секторі рішення приймаються як на центральному рівні, так і на рівнях регіону і школи. Це особливо важливо зрозуміти країнам Центральної та Східної Європи, які довгий час мали централізовану освіту. По-друге, не робити нічого так само важливо, як і щось робити. Для того, щоб зрозуміти освітню політику, необхідно проаналізувати і те, що зроблено і те, що відкладене або відхилене. Вагання щодо прийняття рішень або ігнорування проблем також відображають певні напрями в політиці.

Інший, більш яскравий приклад визначення політики може звучати так: "Політика – це серія цілеспрямованих дій, направлених на досягнення певних цілей". Виходячи з цього, освітня політика може бути визначена як серія цілеспрямованих дій, направлених на досягнення цілей освітніх організацій та / або системи освіти. Це визначення підкреслює цілеспрямованість політичних процесів. Також воно відзначає те, що прийняття рішення передбачає серію дій. Одинична дія або певний політичний документ не дозволяють нам говорити про якийсь політичний напрям. Освітня політика належить до області суспільної політики. Отже, важливо згадати, що суспільна політика покликана відображати очікування і домінуючі цінності суспільства. Політика також може представляти позицію або напрям певних суспільних подій і обставин.

6. Рівні інтерпретації освітньої політики.

Особливості формування освітньої політики як мультидисциплінарної сфери досліджень знайшли своє відображення в існуючих її визначеннях. Західні дослідники, формулюючи їх, намагаються враховувати, як правило, наявність двох напрямів у дослідженні освітньої політики – і як politics, і як policy. З огладу на це, нагадаємо, що бачення освітньої політики як “politics” спирається на визначення її політичною наукою як сфери “взаємовід- носин різних соціальних груп та індивідів у межах використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно зна-чущих інтересів і потреб” . Політика “politics” — це “політичні змагання — між верствами, групами інтересів, партіями тощо” . Визначення ж освітньої політики як policy спирається на її інтер-претації в контексті “науки про політику” (Policy Science) як ви-значеного курсу дій, який обрала і якого дотримується влада, ке-рівник, політична партія. Цей курс спрямований на розв’язання соціально значущих проблем, в тому числі і освітніх . Освітню політику (education policy) “можна визначити як низку дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та/або системи освіти”. Підходи, обґрунтовані західними вченими, протягом останніх 10-15 років досить активно популяризуються вітчизняними вче-ними та адаптуються до наших умов3. В існуючій літературі досить переконливо обґрунтовано тезу про те, що характер взаємо-відносин між політикою і освітою, як функціональними підсис-темами суспільства, визначається в остаточному підсумку всіма тими явищами, що уособлюються поняттями “соціальні інтереси” та “влада”. Це дає можливість розглядати, відповідно, і питання освіти у сфері політики – їх статус, ставлення до них різних соці-альних сил, конкуренція, боротьба між ними за розподіл і контроль за відповідними ресурсами (матеріальними, інтелектуальними тощо), роль держави та громадянського суспільства, характер та напрями їх впливу на освітні процеси тощо. Саме в контексті “politics” освіта виявляє себе як “джерело політичної вла- ди, як одна із складових її механізму, як політична зброя” . Від-повідно, освітня політика суспільства (education politics, politics of education, politics in education) інтерпретується українськими дос-лідниками як “поле взаємовідносин різних соціальних груп, інди-відів щодо використання різних владних інституцій задля реалі-зації своїх інтересів, потреб в одній із найважливіших сфер суспільного буття – освіті” .

Дослідники, що орієнтуються на потенціал науки про політику (Policy Science), або перебувають під її впливом, роблять наголос у своїх визначеннях освітньої політики (policy) на характеристиці її ознак як певного плану, напряму дій політичних акторів – держави, бізнесових структур, інституцій громадянського суспільства тощо. Y монографії Р. Фернандо та Н. Мак-Гінна “освітня політика – це політика, що стосується цілей освітньої системи та дій, що мають бути здійснені з метою їх досягнення”. Джонс М. під освітньою політикою розуміє складне явище, що складається із таких елементів: “а) визначення цілей і намірів; б) прийняття рішень щодо програми дій і пов’язаного з цим передбачення видатків; в) впровадження програми у життя; г) аналіз ефектів впровадженої у життя програми” .