1. Освітня політика як соціально-політичний феномен. Взаємозв’язок освітньої політики з іншими науками.

Органічною складовою процесу становлення та розвитку методологічних досліджень освітньої політики, власне, як і будь-якого суспільного феномену, є обґрунтування та формулювання його визначення. Обґрунтований підхід до тлумачення поняття «політика» через відповідні англомовні терміни «politics» та «policy», що є загальноприйнятним у світовому дискурсі, став визначальним в обґрунтуванні визначень феномену освітньої політики. Зокрема, наголошувалось, що «освітня політика» як «education  politics» – «це сфера взаємовідносин індивідів, різних соціальних груп з метою використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів та потреб» . Суб’єктами освітньої політики виступають – індивід, соціальні спільноти (нація, професійні групи, еліти тощо) та соціальні інститути (держава, політичні партії та рухи, профспілки, групи інтересів тощо). А об’єктом є освіта як суспільне благо, як інтелектуальний і матеріальний ресурс суспільства, як система освітніх інституцій.

Протягом останнього десятиліття поступово в дослідженнях українських науковців стверджувався також погляд на освітню політику як policy в руслі нової дисципліни – науки про політику (Policy Study) та аналізу політики (Policy Analysis). В цьому контексті освітня політика визначається як «низка дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та/або системи освіти. У процесі подолання спрощеного та застарілого бачення феномену освітньої політики у вітчизняному дискурсі поступово утверджується важлива думка, що орієнтує на необхідність розрізняти «конкретні практики» освітньої політики, а саме діяльності і процеси, що характеризуються поняттями “освітня політика держави” (“державна освітня політика”), освітня політика інших акторів політики на національному, регіональному (наприклад, “освітня політика Європейського Союзу”) та світовому (наприклад, “освітня політика Світового банку”) рівнях [5, с. 6].  Обґрунтовано стверджується, що «у демократичному суспільстві «державна освітня політика» і «публічна освітня політика» (як «освітня політика суспільства») не є тотожними явищами та поняттями. Вони співвідносяться як частина і ціле» У публікаціях українських дослідників утверджується розуміння важливості «сприйняття освітньої політики як загальнонаціональної, стратегічно важливої проблеми, а не просто зараховування до сфери відомчої чи галузевої політики» В існуючій літературі досить переконливо обґрунтовано тезу про те, що характер взаємо-відносин між політикою і освітою, як функціональними підсис-темами суспільства, визначається в остаточному підсумку всіма тими явищами, що уособлюються поняттями “соціальні інтереси” та “влада”. Це дає можливість розглядати, відповідно, і питання освіти у сфері політики – їх статус, ставлення до них різних соці-альних сил, конкуренція, боротьба між ними за розподіл і контроль за відповідними ресурсами (матеріальними, інтелектуальними тощо), роль держави та громадянського суспільства, характер та напрями їх впливу на освітні процеси тощо.  2. Освітня політика як навчальна дисципліна: мета, завдання, предмет вивчення.

Протягом останнього десятиліття поступово в дослідженнях українських науковців стверджувався також погляд на освітню політику як policy в руслі нової дисципліни – науки про політику. В цьому контексті освітня політика визначається як «низка дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та/або системи освіти.

Мета навчальної дисципліни – розкриття закономірностей процесу формування освітньої політики з огляду на загальнонаціональний і міжнародний виміри, особливостей розвитку державної політики в галузі освіти за умов державного суверенітету України та в історичній ретроспективі; здійснення аналізу стратегій державної політики в країнах Європейського Союзу та можливостей їх застосування в Україні, стратегічних пріоритетів у плануванні та впровадженні освітньої політики в Україні; розроблення на цій основі підходів до вдосконалення системи формування професійної готовності студентів до викладацької та науково-педагогічної діяльності..

Завдання: ознайомитись зі світовим дискусом освітньої політики, зокрема його теоретико-методологічною складовою; аналіз освітньої політики в контексті основних тенденцій сучасного суспільного розвитку (загальнонаціональний і міжнародний виміри); здійснення аналітичного огляду освітньої політики в Україні за період незалежності; аналіз стратегії державної освітньої політики в країнах Європейського Союзу та можливості їх застосування в Україні; прогнозування науково обґрунтованих підходів модернізації вітчизняної освіти у вимірах глобалізації, європейської інтеграції та національної само ідентифікації.