2. Методика опрацювання роду та числа іменників.

Число:

Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже прак­тично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників

Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1—2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зразком (ге­рой — герої, мишенята — мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один — багато. Терміни однина/множина вводяться в 3 класі.

У процесі роботи над числом іменників учитель має сфор­мувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множи­ні за значенням і закінченням; 2) утворювати форму мно­жини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) пра­вильно вживати числові форми іменників у мовленні. Спочатку вчитель організовує спостереження за сло­вами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Потім вчитель знайомить учнів з тими іменника­ми, що мають тільки форму однини.

Рід:

Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання по­яснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель має показати дітям, що: -іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього; -для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини; -рід деяких іменників слід запам'ятати (собака — ч. р., путь — ж. р.). У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенни­ків — він, вона, воно чи присвійних — мій, моя, моє. Це має повідомити вчитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.

БІЛЕТ № 7 1. Види диктантів у молодших класах, методика їх проведення. Слухові диктанти. Серед слухових диктантів залежно від навчальних завдань розрізняють попереджувальні й пояснювальні диктанти. Послідовність їх проведення така 1)учні сприймають продиктоване на слух;. 2)визначають слова з орфограмами і пояснюють правопис їх; 3)записують речення (слова) під диктовку вчителя; 4)перевіряють записане. Самодиктант. Вони близькі до зорових диктантів. Різниця лише в тому, що текст диктанту аналізується з орфографічного боку і заучуться напам'ять на одному уроці, а запис вивченого твору провадиться на наступному. Пояснювальний диктант. Пояснювальні диктанти проводяться після того, як тема опрацьована, і дають можливість учителю виявити рівень сформованості тих чи інших орфографічних умінь. Методика його проведення така: 1) сприйняття продиктованого учителем на слух; 2) запис під диктовку учителя; 3) знаходження і пояснення орфограм. Вільний диктант. Для нього добирається цікавий текст. Учитель читає спочатку весь текст, а потім за абзацами, кожен 2 рази. Учні записують не дослівно, а так, як запам'ятали, або лише головну думку кожної частини. Вільний диктант є підготовчим до такого виду роботи, як переказ.  Творчий диктант. Матеріалом для цього виду роботи є слова з орфограмами, малюнки, словосполучення, а також речення, які є опорними. Творчі диктанти дають можливість поєднати вивчення правопису з розвитком усного і писемного мовлення Контрольний диктант. Цей вид роботи ставить своїм завданням з'ясувати рівень сформованості орфографічних умінь і навичок. Контрольний диктант слід давати не раніше як через тиждень після закінчення опрацювання певної теми. Під час контрольного диктанту текст диктується в цілому, пояснюються нові слова, якщо є такі, записуються на дошку слова з орфограмами, які ще не вивчалися, при потребі пояснюються розділові знаки . 2. Методичні прийоми вивчення відмінювання іменників. Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчень та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв’язки між словами.

Вивчення відмінків і типів відмінювання іменників за програмою передбачається в 4 класі. Однак грунт для формування цього поняття готується поступово ще з першого класу. З відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями. Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв’язки слів у реченні. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчень в мовленні. Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми “Відмінки іменників” учні мають змогу зрозуміти взаємозв’язок питання і форми, слова, відповіді. На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас) вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменників слід пов’язати виробленням уміння розрізнити відмінки. При визначенні відмінків треба привчити учнів дотримуватися потрібної послідовності дії:  -Знайти слово, з яким пов’язаний іменник; -Від цього слова поставити запитання до іменника, відмінок якого визначається; -За питанням визначити відмінок; Так учні свідомо оволодівають умінням визначати відмінки. Подання вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які передбачають визначення відмінків іменників у поданому тексті, постановку іменників у відповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками.

БІЛЕТ № 9

1.Методика викладання мови формулює принципи навчання дітей рідної мови, тобто основні теоретичні положення, які визначають відбір методів, прийомів навчання. Вони визначають головні напрями навчальної діяльності, у якій беруть участь учитель і учні.

1.Принципи, методи і прийоми викладання української мови в початкових класах. Принципи: 1.Принцип уваги до матерії мови, до розвитку мовних органів. Розвиток мовлення дітей залежить від натренованості мовного апарату дитини. 2. Принцип розуміння мовних значень — лексичних і граматичних, ролі морфем (частин слів: кореня, префікса, суфікса, закінчення) і синтаксичних одиниць. Дитина легко засвоює слово, якщо вона розуміє його значення. 3. Принцип оцінки виразності мовлення. В його основі лежить вимога прищепити учням відчуття в мові експресив¬них засобів мови — пестливості, згрубілості, доброзичливості; уміння сприймати поетичні твори. 4. Принцип розвитку чуття мови. Школа відкриває можливість виявити закони мови, збагатити словник, навчитись користуватися нею у різних сферах людського життя. 5. Принцип координації усного і писемного мовлення, за яким навчання дітей організується так, що спочатку йде освоєння усного мовлення, а потім — писемного. 6. Принцип пришвидшення темпу навчання. Його важливість зумовлюється тим, що чим раніше учні засвоять мову, тим швидше піде освоєння інших шкільних предметів.Від розвитку мовлення дитини, тобто від ступеня володіння мовою, залежить успіх у засвоєнні нової мовленнєвої інформації будь-якої науки. Методи: пояснювально-ілюстративний метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її; репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком; проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення); частково-пошуковий (евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів); дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо.

Прийом є елементом методу, засобом його реалізації. Наприклад, дати учням поняття про самостійні й службові частини мови можна і методом розповіді, пояснення або бесіди вчителя з учнями, але в кожному випадку необхідно застосовувати такі прийоми, як повторення трьох основних критеріїв визначення частин мови: • узагальнене значення (предметність, ознака, дія, спосіб тощо; на які питання відповідає); • які граматичні форми властиві кожному із слів як частині мови (рід, число, відмінок; час, спосіб, особа і т. ін.); • синтаксична роль (у функції якого члена речення найчастіше виступає). До прийомів мисленнєвого характеру відносяться аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, індукція, дедукція.

У процесі роботи над формуванням комунікативних умінь склалися прийоми роботи над текстом: озаголовлення тексту, членування тексту, складання плану, визначення основної думки тексту, побудова тексту певного стилю, відтворення деформованого тексту, композиційне оформлення текстів різних типів мовлення тощо. 2.Методика вивчення роду й числа прикметників. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменників прикметники змінюються за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметником утворює словосполучення.Отже, при визначені роду прикметників учні застосовують такий порядок дій:1)Знаходжу іменник, з яким зв*язані прикметники;2)Визначаю рід цього іменника;3)За родом іменника встановлено рід прикметника. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами не змінюється.

Змінювання прикметників за числами Вивчати число прикметників, діти повинні усвідомити, що прикметники мають два числа однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі що й іменники, з якими прикметники пов*язані. З терміну «число» учні в перше зустрічаються в першому класі, однак ще в другому класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «однин - багато». Така підготовча робота створює ґрунт для розуміння того, що число прикметника це самостійно, й повністю залежна від іменника категорія. Діти приходять до висновку, що однина і множина прикметників визначається не кількістю ознак а числом іменників, від якого прикметник залежить.

БІЛЕТ № 10 1. У системі класного читання існує 2 типи уроків: 1 – урок ознайомлення з новим твором, 2- урок узагальнення вивченого матеріалу. Перший тип є основним. Він передбачає етапи:1) перевірка д. з.; 2) виклад нового матеріалу; 3)закріплення; 4) подача д. з. Тут відбувається читання твору і перевірка первісного сприймання. Другий тип уроку ставить за мету повторення вивченого з теми. Уроки читання спрямовані на формування культури читача, удосконалення навички читання, розвиток мислення і виховання. Етапи уроку засвоєння нового твору: 1. Визначення мети уроку 2. Підготовка до сприймання твору(розповідь, бесіда, словникова робота) 3. Перше читання і перевірка прочитаного. перед читанням ставимо завдання, яке включає розуміння змісту і бажання наслідувати вчителя. 4. Повторне перечитування. Після повторного йде читання за частинами, вибіркове, читання ланцюжком. 5. Аналіз зображувальних засобів. Застосування цілісного аналізу. 6. Навчання складати план прочитанного 7. Переказ прочитаного. Уся попередня робота спрямована на те, щоб учні могли передати і сприйняти зміст тексту. Перше читання проводить вчитель, далі бесіда з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного. Повторне читання для поглиблення осмислення тексту, воно також супроводжується бесідою, яка спонукає до роздумів. Аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій. Складання плану прочитаного, переказ, підсумкова бесіда для закріплення теми та ідеї твору.

2.Щодо вправ із синтаксису (папка), то їх призначення полягає в практичному освоєнні різних видів простих, складних і ускладнених речень, головних і другорядних членів речення, складанні речень, заміни одних синтаксичних конструкцій іншими, виправленні одноманітної або неправильної побудови речень і т. д. і т. п. Чільне місце серед вправ належить синтаксичному і відповідно пунктуаційному розбору.

БІЛЕТ № 11 1.Добукварний період навчання грамоти триває (семирічних) близько двох тижнів , тобто 20 год, з них 10 відводяться на уроки з читання і 10 на уроки з письма. Шестирічки в своєму навчальному розвитку суттєво відрізняються. Тому у зв’язку з цим добукварний період триває близько 54 год. Тривалість уроку у 1 класі (семирічок) добукварний період 40хв, а у шестирічок 30 хв з 5-хвилинною перервою. Завдання добукварного періоду: 1. Залучення дітей до навчальної діяльності. 2. З’ясування рівня готовності до навчання 3. Навчання початковому мовному аналізу Мета добукварного періоду – підготовка до читання з орієнтацією на голосний та формування початкових умінь граматичного письма в майбутньому. Готуючи дітей до оволодіння грамотою вчитель водночас привчає їх до систематичної навчальної роботи, виховує увагу, інтерес до навчання, організовує дітей у колективі (Перші дні дитини в школі). 2.Ознайомлення з іменником

Починаючи з періоду навчання грамоти учитель використовуючи іграшки, предмети, предметні та сюжетні малюнки, тексти , пропонується дітям ставити питання за зразком ( хто це зображений?) У 2 класі проводиться робота над лексичним значенням іменників та їх граматичними ознаками. Школярі вчаться розрізняти іменники які відповідають на питання хто? що?  У 3 класі поглиблюються і систематизуються знання учнів про лексичне значення іменників: 1. Загальне поняття про іменник 2. Власні і загальні іменники. Велика буква у власних іменниках. 3. Рід іменників 4. Змінювання іменників за числами та за запитаннями. 5. Формування поняття «число іменників» У 4 класі під час вивчення теми «Іменник» учні оволодівають уміннями: 1. Пізнавати в тексті і самостійно добирати іменники 2. Будувати сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв’язку закінчення і прийменники 3. Вживати в письмових текстах власні іменники з великої букви 4. Розпізнавати і пояснювати в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значенні  5. Змінювати іменники всіх родів за відмінками з орієнтуванням на зразок або таблицю 6. Добирати синоніми і антоніми до заданих іменників  7. Вживати синоніми і антоніми в усних і письмових висловлюваннях Спеціальні уроки відводяться для спостереження над закінченнями іменників різних родів. Ефективними є вправи на поділ іменників за родами та виділення в них закінчень

БІЛЕТ № 12 1.Вивчення синонімів

Оволодіння лексичним багатством мови неможливе без вивчення її синонімічних й антонімічних засобів. Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні. У процесі роботи над синонімами вчитель має сформувати у дітей уміння: — розрізняти в мовленні близькі за значенням слова; — добирати синоніми; — замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом; — самостійно вживати в готовому тексті дібране за смислом синонімічне слово; — самостійно вибирати із свого лексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонім. Робота над синонімами повинна проводитися систематично і планомірно. Система роботи над синонімами розвиває ушколярів навички уникати повторення тих самих слів, одноманітності викладу. У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типи вправ: 1. Вправи на вибір слів, близьких за значенням. Щоб навчити учнів розрізняти слова, близькі за значенням, доцільно давати завдання на спостереження і виділення з невеликих за змістом текстів чи окремих речень слів-синонімів. Одне з можливих завдань: прочитати загадку і знайти в ній слова, близькі за значенням. 2. Вправи на групування слів, близьких за значенням. Такі вправи допомагають усвідомити синонімічні відношення між словами, їх синонімічну близькість. Наприклад, учні повинні погрупувати синоніми з поданого ряду слів: Батьківщина, праця, сміливий, труд, відважний, робота, хоробрий, Вітчизна. 3. Вправи на розташування синонімів за ступенем інтенсивності ознаки. Увазі учнів пропонуються слова: огрядний, посміхатися, повний, реготатися, товстий, сміятися. Треба спочатку погрупувати слова-синоніми, а потім записати синоніми кожного ряду за ступенем інтенсив-ності ознак (повний, огрядний, товстий) чи дії (посміхатися, сміятися, реготатися). 4. Вправи на вибір одного з поданих синонімів. Виконуючи з учнями вправи такого типу, вчитель повинен домогтися, щоб діти осмислено вибирали слово, яке найкраще підходить до даного випадку. Працюючи, наприклад, над реченням Верби (сумують, журяться, нудьгують) над водою, вчитель запитує: «Яке з слів, поданих у дужках, не може бути використане? Чому?» (нудьгують). 5. Вправи на заміну синонімів у реченні чи тексті. Ці вправи мають на меті показати дітям, що заміна в тексті повторюваних слів їх синонімами усуває його одноманітність, робить мовлення стилістично досконалішим.

2. Загальна структура уроку на опрацювання нової букви має відповідати сформульованій темі, наприклад: «Звуки [с], [с'], позначення їх буквою «ес», тобто у ній повинен відображатися провідний принцип аналітико-синтетичного методу навчання грамоти — від звука до букви. Основна частина уроку, на якому учні ознайомлюються з новою буквою, може складатися з таких етапів: І. Підготовчі артикуляційно-слухові вправи. 1. Виділення звуків [с], [с'] із скоромовки 2. Активне вимовляння виділених звуків, спостереження за їх артикуляційними особливостями (якими мовними органами і в який спосіб створюється перешкода на шляху струменя видихуваного повітря). 3. Віднесення виділених звуків до приголосних; зіставлення твердого і м'якого звуків на слух та за способом вимовляння; позначення їх фішками (—, =). 4. Вправи на впізнавання звуків [с], [с'] у заданих учителем словах. II. Ознайомлення з буквою «ес». 1. Вчитель повідомляє, що звуки [с], [с'] позначаються на письмі буквою «ес», показує малу і велику літери. 2. Зіставлення малої і великої літер с, С III. Вправи з читання. 1. Читання таблиці складів з буквою с (променевидної чи лінійної): 2. Читання слів, поданих в аналітико-синтетичнІй формі; 3. Читання колонки слів за букварем. IV. Ознайомлення з текстом, 1. Вступна бесіда на тему тексту з використанням ілюстрації в букварі. 2. Читання тексту вчителем. 3. Колективне читання-аналіз речень, побудованих із слів і предметних малюнків.

БІЛЕТ № 13