БІЛЕТ № 1.

Навчання самостійному читанню. Позакласне читання

Мета уроків позакласного читання на підсумковому етапі (4(3) кл.) - продовжувати формувати навички та потребу самостійно і свідомо вибирати і осмислено читати доступні дитячі книжки; розширювати читацький кругозір; закріплювати і поглиблювати читацькі уміння учнів; фогрмувати тип правильної читацької діяльності і читацької самостійності. У відповідності з цією метою мають бути розв 'язані такі завдання: -допомогти учням відтворити попередні читацькі уміння; -закріпити уміння і бажання вибирати твори з запропонованої вчителем теми і читати їх, виходячи з особистих можливостей; -познайомити учнів з бібліотечно-бібліографічними матеріалами, з довідковою літературою; -продовжувати вчити дітей читати великооб'ємні твори, тобто "читання з продовженням". Успішному розв'язанню цих завдань буде сприяти врахування рівня сформованості особистісної читацької самостійності школяра та його просування в читацькій кваліфікації, свободи вибору книжки. На читацьку свободу і самостійність впливає змінена тематика уроків позакласного читання, структура і хід уроків, жанр і обсяг відібраних творів. Якщо основне коло дитячої літератури до уроку приблизно визначено, класовод переглядає її, попередньо визначає для себе, що і як учні мають сприйняти в процесі самостійного читання. Виходячи з цього, вчитель намічає план уроку, добирає художню і науково-пізнавальну літературу для себе, якою він на уроці може користуватися. При підготовці до уроку позакласного читання вчитель має постійно звертатися до словників, довідників, переглядати книги, старі видання журналів, книг. Із цих джерел він черпає повчальні для вихованців матеріали, з якими вони самостійно ознайомитися ще не можуть. На самому уроці дібраний цікавий матеріал учитель не використовує повністю (рекомендує прочитати дітям). Самостійність читача виявляється: • в усвідомленні теми і постановці мети читання для себе; • у кваліфікованому розгляді книг з використанням загальноприйнятих видів бібліотечно-бібліогрфічної допомоги; • в осмисленому самостійному читанні дібраної книги; 2. На уроці ознайомлення зі складним реченням учитель насамперед пропонує вправу на зіставлення простих речень зі складними. Наприклад, записуються на дошці (або спроектовуються на екран) два речення: Молодші школярі працювали на ділянці. Старшокласники допомагали батькам у полі. У ході бесіди вчитель з'ясовує, скільки речень записано на дошці, визначає головні члени, нагадує, що в кінці кожного речення голос знижується і робиться пауза. Після цього пропонує об'єднати два речення в одне (Молодші школярі працювали на ділянці, старшокласники допомагали батькам у полі) і підводить до висновку, що речення бувають з одною граматичною основою і з двома (або кількома) основами. Речення з двома або кількома основами називається складним. Учитель звертає увагу на те, як змінилася інтонація в складному реченні: паузи між частинами складного речення стали меншими. • Під час аналізу речень учні дізнаються й про те, що частини складного речення можуть з'єднуватись не лише за допомогою інтонації, а й за допомогою певних слів — сполучників чи сполучних слів (без уживання термінів). У пригоді стане таблиця з найуживанішими сполучниками і сполучними словами: • Частини складного речення можна поєднувати за допомогою слів і, а, але, що, щоб, коли, коли б, де, який (яка, яке, які) та ін., Перед ними ставиться кома. • Школярі мають вчитися не тільки пізнавати складні речення за кількістю граматичних основ, а й самостійно будувати їх за поданим зразком, схемами, за змістом малюнка тощо. • Робота зі складним реченням має проводитися не тільки на спеціально відведених програмою уроках, а й на уроках вивчення інших тем, розвитку зв'язного мовлення. Вчитель не повинен залишати поза увагою складні речення, які потрапляють у поле зору при читанні текстів вправ або речень, складених самими учнями.

БІЛЕТ № 2 1.Методика вивчення елементів синтаксису в початкових класах. Опрацювання будь-якої синтаксичної теми - складний і багатоетапний процес. Починається він із спостережень над мовними фактами, які стають вихідним пунктом для узагальнень, для усвідомлення синтаксичних закономірностей, правил і визначень.. Отже, треба подбати, щоб ця мовна практика ставала усвідомленою.

У 2 класах над формуванням синтаксичних умінь учитель працює систематично на кожному уроці грамоти, граматики, читання. Ця програмна вимога зумовлюється тим, що опанування одиниць синтаксису - словосполучення, речення, тексту - сприяє збагаченню мовлення учнів різноманітними формами й способами вираження думки, а також створює умови для свідомого засвоєння лексичних, морфологічних, правописних знань. Опрацювання вступного блоку знань про речення Під час опанування грамоти та вступних комплексних вправ формуємо у дітей загальний образ змісту про речення як групу слів, що виражає закінчену думку. Проводимо спостереження за інтонаційним та графічним оформленням речення, за головними словами в реченні. Навчаємо користуватися реченням усно й на письмі для вираження своїх думок. Навчаючи школярів правильно інтонувати речення та позначати на письмі межі речень, використовуємо такі прийоми, як виразне читання тексту в особах, співвіднесення речення та його графічної і словесно-графічної моделей. Розширення та вдосконалення синтаксичних умінь у 3 та 4 класах Найбільш поширений засіб закріплення засвоєних відомостей з синтаксису - синтаксичний розбір, що охоплює всі диференційні ознаки вивчених конструкцій. 

2. Значення і завдання роботи над вивченням морфемної будови слова Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному розвитку учнів. Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення і уточнення словника дітей. Під час вивчення цієї теми учні знайомляться із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові точного і образного мовлення дітей. Крім того, оволодіння умінням здійснювати морфемний аналіз слова закладає основи для формування повноцінних навичок правильного письма. Засвоєння теми «Будова слова» впливає на виховання інтересу до уроків мови, на розвиток лінгвістичних здібностей учнів. Завдання вивчення морфемної будови слова в початкових класах полягає у формуванні в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомленні їх ролі, а також у практичному оволодінні морфологічним способом словотвору, у збагаченні і розширенні словника учнів. Тема «Будова слова» як самостійна починає вивчатися в 2-му класі і закінчується в 3-му. Вона складається з таких основних етапів: Підготовча робота до ознайомлення із смисловими частинами слова, яка полягає у спостереженні за спорідненими словами, доборі споріднених слів і побудові речень (2 клас). Ознайомлення зі специфікою і роллю морфем (корінь, префікс, суфікс) у слові та з однокореневими (спорідненими) словами (3 клас). БІЛЕТ № 3

1. Методика вивчення головних і другорядних членів речення.

Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацюван­ня речення є поняття «основа ре­чення» — його головні члени (підмет і присудок).Тому потрібне поетапне засвоєння цих понять. На першому ета­пі (1—2 класи) формується уявлення про центр речення. На цьому етапі, як уже зазначалось, здійснюється смис­ловий аналіз речення, який дозволяє визначити, про кого або про що говориться (повідомляється чи запитується) в реченні і що говориться про передане повідомлення. Уч­ні вчаться ставити і граматичні питання — хто? що? що робить? що зробить? Таким чином, ознайомлення з основою речення відбувається практично, без опрацювання елементів теорії. На другому етапі, який збігається з навчанням у 3 кла­сі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок» — у процесі вивчення елементів теорії. Учні повинні засвоїти, що слова, які відповідають на певні пи­тання, є членами речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться у реченні, і відповідає на питан­ня хто? що?, називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити?, називається присудком. Підмет і присудок є головними членами речення, його основою. У 3 класі учні дізнаються, що в реченні, крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а то­му дуже важливі для розкриття думки. Щоб діти перекона­лися в цьому, потрібно порівнювати непоширені і пошире­ні речення (Прийшла весна. — Вже прийшла до нас довго­ждана квітуча весна), вказуючи на переваги останніх, бо вони несуть більше інформації, є образними, емоційними. Щоб в учнів сформувалися стійкі знання, потрібно здо­буті теоретичні відомості постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ як аналі­тичних, так і синтетичних. У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторю­вати і закріплювати вивчене у 3 класі, застосовувати набуті знання на практиці.

2. Види практичних завдань при опрацювання теми «Основа і закінчення».

В підручнику 3-4 клас (Там простовиписати).

БІЛЕТ № 4

1. Методика опрацювання віршів у поч. класах Як і при розгляді прозових творів, в опрацюванні віршів після вступної бесіди і ознайомлення з текстом застосовується кількаразове повторне читання, аналіз головної думки і художнього її втілення. Працюючи над віршем, не слід забувати, що об'єкт аналізу — поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. У ліричних поезіях немає сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання передаються або в змалюванні картин природи, або в розкритті політичних подій. У роботі над творами громадянської-лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного. Зміст віршів соціальне-політичного наповнення доцільно розкривати на тлі громадського, політичного і культурного життя народів України.  Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх вивчення. Зумовлено це тим, що вірші такого типу невеликі за розміром і передаються в них не події з життя людей, а почуття, пов'язані із змалюванням явищ природи, переживань. Робота над аналізом ліричного твору спрямовується на розвиток у школярів уваги до переживань, настроїв, що їх відтворює поет.

2 Формування в учнів загального питання про рід і число прикметників Вивчаючи рід прикметників, учні мають засвоїти, що: прикметники в однині змінюються за родами; рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов'язаний; прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення – ий (-ій); прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і мають закінчення -а(-я); прикметники середнього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення -е(-є); у множині прикметники за родами не змінюються. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організувати спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником.  Отже, при визначенні роду прикметників учні засвоюють такий порядок дій: 1) знаходжу іменник, з яким зв'язаний прикметник; 2) визначаю рід цього іменника; 3) за родом іменника встановлюю рід прикметника. Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що: прикметники, як і іменники, мають два числа — однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов'язані. Число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один — багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметнику множині). Однина/множина іменників зумовлена кількістю предметів, а однина/множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника, від якого прикметник залежить.

БІЛЕТ № 5 1.Вивчення антонімів

Серед різноманітних видів вправ під час вивчення лексики важливе місце посідають вправи з антонімами, мета яких — збагатити словниковий запас учнів, виробити в них уміння яскраво і образно висловлювати свої думки. Крім того, виконуючи вправи з антонімами, школярі користуються такими логічними операціями, як порівняння, зіставлення, протиставлення. За програмою 1—4 класів учні повинні навчитися зіставляти слова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів у реченні, використовувати антоніми у своєму мовленні. Отже, програма передбачає практичне ознайомлення учнів з антонімами. У роботі з антонімами використовуються такі види вправ: — виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням (антонімів) і групування антонімів парами; — добір антонімів до поданих слів; — заміна в тексті виділених слів антонімами; — дописування речень словами, які мають антонімічний смисл; — складання речень з антонімами. Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислів'ях. Спостереження за вживанням антонімів у прислів'ях можна організувати на уроках читання. Вправи на спостереження за вживанням антонімів можуть виконуватися учнями під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема іменника, прикметника, дієслова, прислівника. Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки ті слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови.  Важливо виробити в учнів уміння вживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою вчитель використовує різні варіанти вправ, серед них: а) дібрати до поданих слів антоніми, записати їх: зима —..., старий —..., б) у словосполученнях чи реченнях замінити виділені слова антонімами: зимові канікули. Школярі працюють; в) до поданих словосполучень дібрати антонімічні словосполучення: темна ніч —... .,., хвалять за працю —... ...,

г) продовжити почате речення антонімами: Як є початок, то й ... буде.

д) складання невеличких зв'язних текстів із використанням у них антонімів (наприклад, про спортивні змагання, роботу на пришкільній ділянці тощо). Працюючи з антонімами, учитель разом з тим повторює синоніми. Для цього найкраще використовувати комбіновані вправи: учні спочатку добирають до поданих слів синоніми, а потім антоніми