Аналіз утримання корів і нетелей

У ході аналізу утримання тварин проводять загальну гігієнічну оцінку ферм, ураховують стан підлоги, стійл, дверей, вентиляції та інших конструкцій. Вивчають окремі ланки технологічного процесу.

Контроль параметрів мікроклімату в приміщеннях здійснюють в кількох точках. Надзвичайно важливим для корів і нетелей є утримання їх у пологовому приміщенні, де мікробна забрудненість не має перевищувати 50 тис. мікробних тіл уїм, концентрація аміаку - 10 мг/м, вуглекислого газу - 0,2 %, відносна вологість - 70 %, а обмін повітря взимку становити 17, навесні - 35 м³/год з розрахунку на 1 ц маси тіла тварини.

Аналіз одержаних результатів

Після закінчення диспансеризації слід заповнити диспансерні картки на кожну тварину, а потім провести аналіз одержаних результатів. Визначають у процентах кількість тварин середньої, нижчесередньої та вищої вгодованості, з ураженням серцево-судинної системи, органів дихання, гіпотонією й атонією передшлунків (менше трьох скорочень рубця за 2 хв), зі збільшенням і болючістю печінки, ознаками остеодистрофії, маститами та іншими хворобами. За результатами дослідження сечі має бути зрозуміло, яка кількість проб (у процентах) з кожної групи корів (дійні, сухостійні) та нетелей містить ацетонові тіла чи білок у високій концентрації, має низький або високий рН. Результати дослідження крові зводять у таблицю, визначають кількість проб у процентах із відхиленням досліджених показників від норми.

Висновки та пропозиції. Висновок про стан здоров'я і обмін речовин у тварин роблять за результатами клінічних і лабораторних досліджень, аналізу годівлі та утримання. В підсумку дають оцінку клінічного статусу стада, стану обміну речовин, вказуючи патологію й супутні хвороби, їхні основні причини. У пропозиціях наводять лікувально-профілактичні заходи на певний період і на перспективу. Результати диспансеризації тварин доводять до керівника господарства (фермера) для проведення необхідних організаційно-господарських заходів.

Диспансеризація телят у пологовому відділенні та профілакторії

Діагностичний етап диспансеризації полягає в щоденному триразовому клінічному огляді телят до семиденного віку, а надалі - дворазовому до 20-денного віку; клінічному дослідженні захворілих телят; лабораторному аналізі крові, у тому числі для визначення імунного статусу новонароджених дво-триденних телят; контролі за годівлею телят, гігієнічним станом пологового відділення і профілакторію, контролі якості молозива.

Маса тіла новонародженого теляти має становити приблизно 7 % від маси матері. У нього швидко з'являється рефлекс вставання (через 15-30 хв), а за ним - рефлекс смоктання. Рухи координовані, тонус м'язів виражений. За ручного напування перший раз (через 45-90 хв після народження) теля має одержати орієнтовно 2 л молозива (50-70 мл/кг маси тіла), а потім, через 5-6 год, ще таку саму кількість.

Під час отелення слід стежити не лише за матір'ю, а й за новонародженим, у якого можуть спостерігатися асфіксія та кровотеча з пуповини (венозна, коли кров витікає невеликою цівкою, або артеріальна). Безпосередньою причиною асфіксії є передчасне дихання плода під час родів внаслідок защемлення пуповини. Розрізняють білу і синю асфіксії. За білої у новонароджених відсутні ознаки життя, тони серця ледь прослуховуються, пульс не промацується, язик випадає, кон'юнктива анемічна; за синьої асфіксії дихання поверхневе, з хрипами, слизові оболонки ціанотичні.

Надалі у телят можна виявити запалення пуповини (омфаліт), пупкові грижі, різні хвороби, які супроводжуються діареєю, гіпопластич-ну анемію, порушення обміну речовин. Омфаліт перебігає у вигляді гангрени культі пупкового канатика, гнійного омфаліту, флегмони пуповини, параомфальних абсцесів, пупкового сепсису. За гнійного омфаліту уражуються не лише периферичні тканини, а й пупкові артерії та вени, розміщені в черевній порожнині, а також кишечник, печінка, сечовий міхур. Виникають перитоніт, абсцеси в печінці й легенях, артрити, сепсис. Основна причина хвороби - потрапляння різних мікроорганізмів у тканини культі пуповини за її невмілої первинної обробки. За пупкового сепсису асоціації мікроорганізмів потрапляють із культі в кров'яне русло і заселяють різні органи.

Найсерйознішою проблемою в пологовому відділенні і профілакторії є хвороби, що характеризуються симптомом діареї: аліментарна диспепсія, казеїно-безоарна хвороба, молозивний токсикоз, гострий катар сичуга і кишечнику, ешерихіоз, рота- та коронавірусний ентерити, анаеробна ентеротоксемія, сальмонельоз, а також діареї, що спричинюються адено-, ентеро-, корона- і парвовірусами. Часто діареї виникають під дією асоціацій різних мікроорганізмів, тобто з'являються змішані, або асоціативні інфекції. Для диференціальної діагностики цих хвороб застосовують клінічні, патолого-анатомічні та лабораторні дослідження, враховують умови утримання й годівлю корів у сухостійний період та пологовому відділенні, догляд і годівлю телят, епізоотичну ситуацію.

Лабораторний аналіз крові новонароджених телят проводять у дво-триденному віці щоквартально (10-15 проб). У крові визначають вміст гемоглобіну, у сироватці крові - загального білка та імуноглобулінів, рідше - інші показники (вітамін А, кальцій і фосфор). У крові новонароджених має бути 95-125, а у телят 10-деного віку - 90-125 г/л гемоглобіну, знижений вміст його є показником анемії, найчастіше гіпопластичної.

Вміст загального білка у сироватці крові має становити 60-70, імуноглобулінів - не менше 18-20 г/л. Низький уміст імуноглобулінів у сироватці крові дво-триденних телят (менше 18) та загального білка (менше 55 г/л) характеризують імунодефіїштний стан новонароджених, який є передумовою для виникнення різних інфекційних хвороб. Основними причинами імунодефіцитного стану є пізнє перше напування телят молозивом, випоювання його в малій кількості, низька якість молозива (нестача імуноглобулінів, білка і т.д.), нездатність новонароджених засвоювати імуноглобуліни внаслідок морфофункціонального недорозвинення, у тому числі зумовленого протеїновим і каротинним голодуванням матері.

Аналіз утримання телят. У пологовому відділенні телят утримують протягом першого дня життя в деннику біля матері, а потім переводять або в профілакторій, або індивідуальні будиночки на відкритому повітрі. У профілакторії облаштовують ізольовані секції, кількість яких залежить від поголів'я корів. На фермах з поголів'ям 400, 600 і 800 корів слід мати по чотири секції відповідно на 10,14 і 18 місць. Об'єм секцій -14-20 м³ на одне теля, мікробна забрудненість повітря - не більше 20 тис/м³, температура повітря 18-20 °С, відносна вологість - 70 %, природна освітленість 1:10. Кожну секцію забезпечують опаленням, автономною каналізацією і вентиляційною системою. Утримують телят в індивідуальних клітках. Секції мають бути обладнані ультрафіолетовими лампами і генераторами для аерозольної дезінфекції.

Кожна секція профілакторію послідовно заповнюється телятами протягом 3-4 днів відповідно до циклограми й експлуатується за принципом "все вільно - все зайнято". Молодняк утримують у секції 10-12 днів, а потім переводять у телятник. Після кожного циклу секція профілакторію залишається вільною не менше трьох днів.

Для підвищення збереження телят за відсутності пологового відділення або у випадках, коли воно експлуатується безперервно, тварин вирощують в індивідуальних будиночках на відкритому повітрі.

Годівля телят. До 5-7-денного віку молодняку випоюють материнське молозиво і молоко 3–4 рази на добу, а пізніше - збірне. В перший день добре розвиненим телятам випоюють по 50-70 мл молозива на 1 кг маси (орієнтовно 2 л) 3 рази на добу (5-6 л). Телятам-гіпотрофікам молозиво випоюють у меншій кількості (0,8-1 л на одне давання) 3-4 рази на добу. Для новонароджених, одержаних від корів, хворих на мастит і ендометрит, рекомендується заготовляти глибо-коохолоджене молозиво першого удою від корів третьої - четвертої лактацій. Його фасують по 1,5-2,0 л і охолоджують до -18-25 °С. З початком родів молозиво розморожують за температури не вище 45 °С, підігрівають до 38-40 °С. Телятам від клінічно здорових корів випоюють лише материнське молозиво. Із триденного віку телятам дають переварену воду (18-20 °С) по 0,5 л через 1,5-2 год після напування молозивом два рази на добу, а з тритижневого віку їх привчають до поїдання грубих кормів (сіна і трав'яної січки). З 3-5-денного віку для годівлі телят використовують невеликі порції стар-терного комбікорму, споживання якого збільшується з 14-21 днів життя. В останні роки практикується з 10-15-денного віку випоювати телятам замінники незбираного молока (ЗНМ), які містять сухе знежирене молоко (СЗМ), суху молочну сироватку або сироваткові протеїни, рослинний білок, жирові компоненти, добавки - вітаміни і мікроелементи у вигляді преміксу, амінокислоти, пробіотики (Lactobacillus, Enterococcen та ін.), пребіотики, органічні кислоти, емульгатори. В ЗНМ міститься лляне борошно або борошно лляного шроту, багате на поліненасичені жирні кислоти (Омега-3 і Омега-6). Вміст сирого протеїну у ЗНМ складає 20-22 %. Концентрація замінника має становити 120-125 г на 1 л води температурою 42-45 °С (1:8). Розмішують у відрі або автозмішувачами за температури 41 °С. Випоюють ЗНМ телятам по 7-8 л на добу до 90-денного віку з індивідуальних відер з соскою. Випоювання телятам ЗНМ у поєднанні з раннім поїданням предстартерних комбікормів сприяє швидкому розвитку папілових ворсинок рубця і формуванню його всисної поверхні, а згодовування сіна - розвитку об'єму і мязів рубця.

Диспансеризація телят у період вирощування

Діагностичний етап диспансеризації телят у період вирощування складається із таких заходів:

• дотримання правил комплектування приміщення, принципу "все вільно - все зайнято";

• аналіз утримання телят - підготовка приміщень, параметри мікроклімату, об'єм повітря, стан вентиляції, підлоги тощо;

• оцінка якості кормів та аналіз годівлі тварин;

• порівняння фактичної продуктивності телят і запланованої з урахуванням поживності раціонів (проводиться щомісячно);

• аналіз захворюваності, причин загибелі та вимушеного забою молодняку (щомісячно);

• клінічний огляд усіх телят, які формують групу, і наступний щоденний дворазовий огляд у перший місяць утримання. Звертають увагу на поведінку тварин, габітус, стан волосяного покриву, шкіри, кінцівок, кісток лицьового черепа, дихальні рухи, витікання з носових ходів, кашель, апетит, прийом корму і пиття, частоту дефекації та консистенцію калових мас;

- клінічне дослідження телят контрольних груп - проводять двічі: під час формування групи телят і переведення технологічної групи після карантинування в цех дорощування. Розмір контрольних груп -10-15 телят. У ході клінічного дослідження молодняку звертають увагу на габітус, волосяний покрив і шкіру, органи руху, стан очей та видимих слизових оболонок; вибірково проводять термометрію; досліджують дихальні рухи й верхні дихальні шляхи; апетит, прийом корму і пиття, акт дефекації, консистенцію калових мас. Інтенсивність росту і розвитку телят контролюють зважуванням та зняттям промірів (висоти в холці та об'єму тіла за лопатками).

Лабораторний аналіз крові проводять 2 рази: після формування технологічної групи і в телят віком 3 міс. (10-15 проб крові телят). У крові визначають кількість гемоглобіну, еритроцитів, величину гематокриту, в сироватці крові - вміст загального білка і кальцію, імуно-глобулінів, неорганічного фосфору, вітаміну А, активність аспарагінової трансферази. Такий набір методів лабораторного аналізу крові зумовлений тим, що в період карантинування у телят раннього віку найчастіше реєструють А-, В_г і D-гіповітамінози, респіраторні хвороби, гіпопластичну анемію, гепатодистрофію (як наслідок шлунково-кишкових хвороб у перші дні життя).

А- і D-гіповітамінози частіше перебігають у прихованій формі, тому діагноз можна поставити лише за допомогою лабораторного аналізу крові. А-гіповітаміноз підтверджується низьким рівнем ретинолу (вміст його у здорових одномісячних телят становить 12,5-25, дво-тримісячних - 15-35 мкг/100 мл; у телят цих вікових груп каротин не визначають), D-гіповітаміноз - низьким рівнем загального кальцію (менше 2,5 ммоль/л) та неорганічного фосфору (менше 1,77 ммоль/л).

Перспективними для діагностики рахіту є визначення біологічно активного метаболіту вітаміну D₃-25-гідроксихолекальциферолу [25(OH)D₃]. Останній метод найвірогідніший. Якщо у телят виявляють навіть приховані форми порушень обміну вітамінів А і D, то препарати вітамінів застосовують у лікувальних дозах, оскільки використання їх у профілактичних не запобігає подальшому розвитку патології.

Гіпопластична анемія зустрічається у 20-30 % одномісячних телят, її діагностують за кольором кон'юнктиви та визначенням вмісту гемоглобіну (мінімум 90 т/л).

Гепатодистрофія у телят, що знаходяться на вирощуванні, є наслідком шлунково-кишкових і респіраторних хвороб або різних токсикозів. Для діагностики захворювання визначають активність аспарагінової амінотрансферази, яка у здорових телят не перевищує 1,2 ммоль/(год-л), а у хворих підвищується. Можна також визначати кількість альбумінів -вона має бути більшою 25 г/л.

Найпоширенішими в період вирощування телят є гострі респіраторні захворювання (ГРЗ) вірусної етіології, які потім ускладнюються пневмонією. Вони виникають на фоні низького імунного захисту, коли загальна кількість імуноглобулінів у сироватці крові нижча 18 мг/мл, високої мікробної забрудненості приміщень та порушення мікроклімату. Для діагностики ГРЗ використовують, крім клінічного дослідження, серологічне та вірусологічне.

Серед інших інфекційних хвороб у телят діагностують сальмонельоз, диплококову інфекцію, анаеробну ентеротоксемію, діагноз на які підтверджується бактеріологічними дослідженнями.

Аналіз утримання телят. Утримують телят групами по 10-15 у станку. Площа підлоги - 1,2-1,5 м , об'єм приміщення - 14-20 м³ на одну тварину. Температура повітря в приміщенні для телят до тримісячного віку має бути в межах 14-16 °С, вологість не перевищувати 70 %, вміст карбону (IV) оксиду - 0,2 %, аміаку - 10-15 мг/м³, мікробна забрудненість не більше 50 тис. мікробних тіл у їм³. У теплу пору року швидкість руху повітря має становити 0,5-0,8 м/с, система вентиляції -створювати оптимальний обмін повітря: взимку - 17-20, у перехідні періоди - 30-40, влітку - 50-70 м³/год на одну тварину.

Аналіз годівлі телят. Потреба теличок за вирощування корів масою тіла 600-650 кг в одномісячному віці (48 кг) складає: корм. од. -2,5, обмінної енергії - 20 мДж, сирого протеїну - 280 г, перетравного

- 240, цукру - 215 г; двомісячному (72 кг), відповідно, - 2,9; 21,7; 410; 340 і 305 г; тримісячному (95 кг) - 3,2 корм, од., 25,3 мДж; 480 і 390 г сирого і перетравного протеїну та 350 г цукру. В сирому протеїні раціону має міститися 6-8 % лізину та 2-4 % метіоніну. За перший місяць життя потреба телят у цукрі повністю забезпечується за рахунок лактози молока, а в наступні два - лише на 50-80 %. Тому із 30-денного віку до раціону слід вводити коренеплоди. Крохмаль і клітковина нормуються з двомісячного віку.

Часто виникає потреба збагачувати молочні корми вітамінами A, D, Е, групи В, а також мікроелементами, оскільки в зоні Лісостепу України корми збіднені на цинк і кобальт, інколи мідь, а в Поліссі та західному регіоні й на інші мікроелементи. Солі цих мікроелементів розчиняють у молочних продуктах або додають до комбікормів. Потреба телят одномісячного віку в кальції складає 15 г, фосфорі - 10, ферумі - 45 мг, купрумі - 6, цинку - 40, кобальті та йоді - 0,5 мг; двомісячного, відповідно, - 20 і 15 г; 80 мг; 11; 65; 0,9 та 0,6; тримісячного - 25 і 15 г; 130 мг; 17; 105; 1,4 та 0,9 мг.

Диспансеризація молодняку в період дорощування і відгодівлі

Друга фаза вирощування і відгодівлі молодняку триває з 3-4-місячного віку і до здачі на забій. Цей технологічний строк можна умовно поділити на три періоди: друга фаза вирощування тривалістю до 90 днів, вік молодняку - 4-6 місяців; період дорощування - тривалість 240 днів, вік - 7-14 місяців; період заключної відгодівлі, тривалість 90-120 днів, вік тварин - 15-18 місяців.

Діагностичний етап диспансеризації складається із таких елементів: аналіз комплектування технологічної групи; умов утримання та годівлі молодняку; продуктивності, захворюваності, причин загибелі та вимушеного забою тварин (проводиться щомісячно); клінічний огляд молодняку; клінічне дослідження тварин контрольних груп; лабораторний аналіз крові молодняку контрольних груп (10-20 проб); лабораторний аналіз вмісту рубця (за концентратного типу відгодівлі); копрологічне дослідження за пасовищного утримання тварин.

Раціони молодняку мають включати 1,5-2 кг сіна, 4-7 - силосу, 1,5-3 - коренеплодів і до 2 кг концкормів. Останні можуть становити 45-50 % за енергією, а концентрація клітковини має не перевищувати 16 %. За інтенсивного вирощування (середньодобовий приріст 900-1000 г) концентровані корми у структурі раціону за обмінною енергією мають становити 44-51 %, напівінтенсивного (800-850) – 35–43, помірного (650-700) залежно від якості грубих кормів - 15-30 % (Ібатул-лін І.І. зі співавт., 2007; Проваторов Г.В. зі співавт., 2009). У період заключної відгодівлі має бути високий рівень годівлі, який забезпечує середньодобовий приріст 900-1400 г. В умовах України найпоширенішими видами відгодівлі молодняку великої рогатої худоби є силосний, жомовий, бардяний, сінажний, відгодівля на зелених кормах і повнораціонних сухих кормосумішках із високим умістом концкормів.

Клінічний огляд молодняку в групі вирощування проводять три рази на тиждень, у групах дорощування і відгодівлі - один раз. Звертають увагу на габітус, стан волосяного покриву й шкіри, кінцівок, очей, дихальних рухів, витікання з носових ходів, кашель, апетит,. прийом корму, виповненість лівої голодної ямки, калові маси.

Клінічне дослідження тварин контрольних груп організовують один раз на квартал. Додатково досліджують колір кон'юнктиви, моторну функцію передшлунків, печінку, тони серця.

Лабораторний аналіз крові молодняку контрольних груп проводять у 6- і 12-місячному віці (10-20 проб). Визначають вміст гемоглобіну, а в сироватці крові - кількість загального білка, загального кальцію, неорганічного фосфору, каротину, вітаміну А і, за можливості, активність лужної фосфатази, аспарагінової амінотрансферази (замість останньої можна виконувати одну з колоїдно-осадових проб -сулемову, цинкосульфатну, формолову).

Аналіз вмісту рубця проводять за концентратного типу відгодівлі молодняку, особливо в разі застосування гранульованих комбікормів, коли на концкорми припадає 60-70 % і більше обмінної енергії раціону, а вміст клітковини в сухій речовині раціону менше 14 %. За такого типу відгодівлі у тварин розвивається хронічний румініт, який потім ускладнюється ураженням печінки (гепатодистрофія, гнійний гепатит). Об'єктивними критеріями діагнозу на румініт є величина водневого показника вмісту рубця (менше 6,0), який визначають у 5-10 тварин 9- і 12-місячного віку.

У молодняку, крім румініту, в період вирощування і відгодівлі досить часто спостерігають респіраторні та метаболічні хвороби (А- і D-гіповітамінози), хвороби печінки.

А-гіповітаміноз у молодняку перебігає у прихованій і клінічно вираженій формах. У першому випадку діагноз ставлять за результатами визначення вмісту каротину в сироватці крові (не менше 0,45 мг/100 мл у тварин старше шестимісячного віку) та вітаміну А (не менше 30 мкг/100 мл; коливання 30-80).

D-гіповітаміноз (рахіт) і остеодистрофію діагностують за активністю лужної фосфатази, вмістом кальцію та неорганічного фосфору в сироватці крові. У здорового молодняку активність ферменту не перевищує 5 од. Боданські, у хворих - підвищується до 6-20 од. Значно інформативнішим тестом є активність лужної фосфатази у синовіальній рідині, зміни якої спостерігають на більш ранніх стадіях патології. Вміст загального кальцію в сироватці крові у здорового молодняку становить 2,25-3 ммоль/л (9-12 мг/100 мл), неорганічного фосфору -5,0-7,0 мг/100 мл (1,60-2,25 ммоль/л).

Для діагностики гепатодистрофії та гнійного гепатиту, які особливо часто зустрічаються під час відгодівлі молодняку гранульованими комбікормами або з використанням барди, проводять пальпацію і перкусію ділянки печінки (за останнім ребром та в 12-му міжреберному проміжку), визначають вміст альбумінів (у хворих він менший 30 г/л), активність аспарагінової трансферази в сироватці крові [більша 1,2 ммоль/(лтод)] або виконують колоїдно-осадові проби - сулемову, формолову чи з цинку сульфатом.

Диспансеризація овець

Диспансеризацію овець проводять за тією ж схемою, що й корів, застосовуючи принципи вибіркової сукупності та безперервності.

Диспансеризацію вівцематок рекомендують виконувати перед осі-менінням (кінець серпня - початок вересня), за 3-Л тижні до окоту (грудень-січень) і через 2-3 тижні після нього (лютий-березень). Крім того, епізоотологічне обстеження стада можна проводити і в інші періоди. Диспансеризацію баранів-плідників виконують за 2-3 тижні до парувального сезону, а в інший час - за рішенням лікаря ветеринарної медицини.

Діагностичний етап диспансеризації включає аналіз виробничих показників, гігієни утримання й годівлі вівцематок; клінічний огляд усього поголів'я; клінічне дослідження тварин контрольних груп, лабораторний аналіз крові та сечі, з'ясування епізоотичної ситуації щодо інфекційних та інвазійних хвороб.

Аналіз виробничих показників проводять один раз на рік, краще після окоту. Необхідно визначити кількість одержаних ягнят від 100 вівцематок, їхню масу тіла (не менше 4-4,5 кг), кількість ягнят, яких відлучають від 100 вівцематок, настриг вовни (4-5 кг), собівартість виробництва 1 ц вовни. Низькі виробничі показники - настриг вовни від чистопорідних тонкорунних та напівтонкорунних вівцематок менше 4,5 кг, вихід ягнят менше 110-130 від 100 вівцематок, низька маса новонароджених ягнят (менше 3,5 кг), висока захворюваність і загибель дорослого поголів'я та молодняку є показниками неблагополуччя, порушення технології ведення галузі.

Клінічне дослідження овець. Оглядають усіх тварин в отарі, а клінічно досліджують 15-20 вівцематок контрольних груп і всіх баранів-плідників. Клінічний огляд вівцематок проводять, пропускаючи їх через розкол, але в другу половину суягності для запобігання абортів краще в кожному приміщенні створити контрольну групу, за якою визначатимуть середній стан тварин кожного приміщення.

Під час клінічного дослідження вівцематок визначають апетит, вгодованість, поведінку, стан шкіри та вовни, кінцівок, органів дихання, щитоподібної залози, зубів, печінки, частоту скорочень рубця. В умовах можливого перегрівання овець проводять термометрію. У баранів-плідників додатково досліджують мошонку, сім'яники, пеніс. У разі виявлення відхилень від норми клінічне дослідження вівцематок і баранів має бути детальнішим. У всіх випадках особливу увагу приділяють діагностиці паразитарних хвороб.

Низька вгодованість овець, ознаки алопеції, лизухи, посиленого стирання зубів, їхня хиткість, розсмоктування кістяка, деформація копитець є показниками неповноцінної годівлі, нестачі в раціоні протеїну, сірки, кальцію, фосфору та інших макро- й мікроелементів, вітамінів, розвитку остеодистрофії. Наявність тварин із симптомами ураження печінки є показником можливої інвазії, екзогенного або ендогенного токсикозу, в тому числі кетоновими тілами. Ослаблення моторики рубця найчастіше є результатом довгого використання малопоживного грубого корму. Кітні вівцематки досить чутливі до нестачі купруму (проявляється депігментацією і випадінням вовни, анемією, діареєю, народженням нежиттєздатних ягнят, які в перші тижні хворіють на ензоотичну атаксію), кобальту (діагностують лизуху, прогресуючу анемію), йоду (алопеції, зоб, народження мертвих, нежиттєздатних ягнят або ягнят зі збільшеною щитоподібною залозою, природженими вадами, із без-вовновими ділянками шкіри), селену (визначають білом'язову хворобу, для якої характерні міопатія, тахікардія, кульгавість). Причиною карієсу зубів може бути низький вміст фтору в питній воді (менше 0,5 мг/л), флюорозу - висока концентрація цього елемента у воді (більше 1,5 мг/л).

Третю диспансеризацію вівцематок проводять через 2-3 тижні після окоту. Приділяють увагу не лише стану вівцематок, а й ягнятам, перебігу родів. Тепляк має бути сухим, чистим, світлим, без протягів, температура в межах 10-15 °С.

Диспансеризація молодняку передбачає щоденний клінічний огляд, а з 2-місячного віку - один-два рази на тиждень. Ягнят-гіпотрофіків доцільно вибраковувати. У підсисний період ягнята відчувають нестачу в мінеральних елементах, у них з'являється лизуха і, як наслідок, поїдання вовни та підстилки, що зумовлює утворення в травному каналі безоарів, які можуть стати причиною загибелі. Тому з 10-20-денного віку ягнят починають привчати до поїдання сіна, вівсяної та ячмінної дерті, в які вводять мінеральні домішки (солі кобальту та купруму). Взимку для профілактики рахіту молодняк опромінюють ультрафіолетовими лампами або до складу преміксів вводять вітамін D₃.

Дослідження крові. Кров беруть у овець контрольних груп. У сироватці крові визначають кількість білка, загального кальцію, неорганічного фосфору, вітаміну А, резервну лужність, у крові - вміст глюкози, гемоглобіну, кількість еритроцитів. Клінічно інтерпретують результати дослідження, виходячи із ступеня відхилень показників від фізіологічних коливань.

Гіпопротеїнемію (менше 65 г/л) спостерігають за недогодівлі овець, аліментарної остеодистрофії, гельмінтозів, нестачі в кормах вітамінів, кобальту, йоду та інших мікроелементів. Гіперпротеїнемію (більше 75 г/л) зумовлюють хвороби печінки.

Гіпокальціємія (менше 9,5 мг/ 100 мл, або 2,37 ммоль/л) і гіпофосфа-іемія (менше 4,5 мг/100 мл, або 1,45 ммоль/л) супроводжують аліментарну остеодистрофію, рахіт, нестачу в раціонах кальцію, фосфору, вітаміну D.

Вміст ретинолу в сироватці крові менше 15 мкг/100 мл свідчить про розвиток А-гіповітамінозу (каротин у сироватці крові овець не досліджують). Ягнята народжуються з невеликим запасом вітаміну А в печінці, а тому його вміст у сироватці крові також низький (5-6 мкг/100 мл). Якщо молозиво і молоко вівцематок багате на ретинол, то вміст його в сироватці крові ягнят поступово підвищується і в двомісячному віці досягає 24-29 мкг/ 100 мл.

Резервна лужність плазми (сироватки) крові нижча 48 об % СОг (менше 20 ммоль/л) є показником ацидотичного стану в організмі, який виникає за згодовування вівцям великої кількості кислих кормів, ацидозу рубця, кетозу. Резервна лужність більша 60 об % С0₂ (більша 25 ммоль/л) характерна для алкалозу рубця.

Дослідження сечі. Зразки сечі беруть у вівцематок в останню третину кітності, тобто під час другої диспансеризації та в перші 10-20 днів після окоту. В інші періоди ці дослідження проводять лише за необхідності уточнення діагнозу. Слід зазначити, що рН сечі, вміст кетонових тіл і білка визначають такими самими методами, що й у корів. Концентрація водневих йонів у сечі здорових овець коливається в межах від 7,2 до 8,5. Зменшення величини рН нижче 7,0 вказує на розвиток ацидотичного стану, а підвищення рН понад 8,5 - алкалозу. Концентрація кетонових тіл у сечі більше 10 мг/100 мл (1,7 ммоль/л) є показником кетозу. Дослідження на вміст кетонових тіл - один з найбільш простих та інформативних методів ранньої діагностики кетозу кітних вівцематок. У овець інших груп та баранів-плідників кетонові тіла в сечі не досліджують, оскільки на кетоз хворіють переважно кітні та вівцематки у перші 2-3 тижні після окоту.

Сеча здорових овець не містить білка. Протеїнурію спостерігають переважно за хвороб сечовидільних органів.

Копрологічне дослідження. Терміни планових досліджень жуйних на фасціольоз і дикроцеліоз - жовтень-листопад, березень-квітень; монієзіоз та диктіокаульоз - весна, літо, осінь; стронгілятози травного каналу - літо, осінь, весна.

Аналіз годівлі та утримання овець. У овець, порівняно з великою рогатою худобою, інтенсивніший обмін речовин і енергії, отже їх витрати на 1 кг маси тіла більші. Характерним для овець є висока потреба у сірці, вміст якої у кератині (білку вовнових волокон) становить 2,5-5,5 %, і вівці досить чутливі до її нестачі.

Потреба вівцематок вовнових і м'ясо-вовнових порід, залежно від маси тіла, протягом перших двох місяців кітності становить: 1,75-2,0 кг сухої речовини, 1,05-1,25 корм, од, 12,5-14,5 мДж обмінної енергії; 160-180 г сирого і 95-115 г перетравного протеїну. Концентрація мінеральних елементів у 1 кг сухої речовини корму наступна: 3,5 г кальцію, 2,5 фосфору, 0,35 магнію, 2,25 г сірки, 30 мг феруму, 7 купруму, 23 цинку, по 0,3 кобальту і йоду, 35 мг мангану, каротину - 8 мг, вітаміну D - 400 МО.

У другій половині кітності спостерігається посилений ріст плода, маса якого в кінці третього місяця розвитку становить 650-700 г, а п'ятого - 5-5,2 кг, тому потреба в енергії та протеїні збільшується (1,35-1,55 корм. од. та 15,0-17,5 мДж обмінної енергії, 200-220 г сирого та 135-155 г перетравного протеїну). Вміст клітковини в сухій речовині раціону вівцематок - 26-28 %. Лактуючі вівцематки цих порід масою тіла від 50 до 70 кг мають одержувати у перші 6-8 тижнів після окоту: сухої речовини - 2,0-2,6 кг, енергії - 1,9-2,15 корм. од., або 20-24,5 мДж, сирого протеїну - 290-330 г, перетравного -200-225; кальцію - 12-13,5; фосфору - 7,8-8,6; магнію - 1,6-1,8; сірки - 6,8-7,5 г; феруму і мангану - 110-130 мг; купруму - 18-22; цинку - 110-142; кобальту - 1,1-1,4; йоду - 0,85-1,1 мг (Ібатуллін І.І. зі співавт., 2008; Проваторов Г.В. зі співавт., 2009).

Важливою ланкою профілактики хвороб овець є правильно організоване утримання поголів'я, особливо проведення окоту та догляд за новонародженими. На 2-3-й день після окоту в групові станки (оцарки) переводять по 5-6 вівцематок, а потім через кожні 4-10 днів сакманчики об'єднують, і в місячному віці доводять їх кількість до 150-200, а у двомісячному - до 300-400 голів у кожному сакмані. Оптимальна площа в приміщеннях для кітних і підсисних вівцематок - 2-2,8 м² на одну тварину, для баранів-плідників - ?>-А, молодняку - 0,8-1, на вигульних майданчиках для вівцематок і баранів - 4-6, для молодняку - 2-А м².

АналЬ одержаних даних. Висновки. Результати клінічного обстеження тварин, дослідження крові й сечі зводять у таблиці, визначають кількість тварин (у відсотках) із ознаками хвороб, роблять висновок про основну патологію й супутні хвороби, їх основні причини. На підставі всебічного аналізу причин хвороб формують пропозиції щодо профілактичних і лікувальних заходів. Узагальнені результати диспансеризації овець із висновками та пропозиціями подають керівнику господарства (фермеру).

Диспансеризація коней

Диспансеризації підлягають високоцінні коні держплемзаводів (ДПЗ), племінних ферм, кінно-спортивних шкіл, іподромів. її організовують два рази на рік: через 1-2 міс. після переходу на зимово-стійлове утримання та через 1-1,5 міс. після переведення коней на літнє утримання. Контрольними групами в ДПЗ і племінних фермах є жеребці-плідники в передпарувальний та непарувальний періоди; кобили нежеребні, жеребні й лактуючі; лошата шести-, 12, 18, 24 і 30-мі-сячного віку; в кінно-спортивних школах і на іподромах - спортивні коні в період підготовки до виступів та під час відпочинку. Схема диспансеризації коней така сама, як і великої рогатої худоби.

Аналіз виробничих показників передбачає збір даних щодо відтворення поголів'я, результатів виступів коней на спортивних змаганнях, структури захворювань дорослого поголів'я і молодняку, епізоотичної ситуації та ін. Порівняння виробничих показників за кілька років дає змогу орієнтуватися в ситуації, що склалася.

Дослідження клінічного статусу. Проводять огляд усього поголів'я різних статевовікових груп коней і клінічне дослідження племінних жеребців, конематок та інших високоцінних тварин.

Оглядом визначають загальний тип коней, відмічають деталі будови тулуба, які вказують на недоліки чи переваги екстер'єру, розпізнають вади та звички, що виникають під час утримання в конюшнях (прикус-кусання своїх плечей, кінцівок та боків, клацання, гра язиком, аерофагія - тобто систематичне ковтання повітря, плямкання губами, мотання головою, риття долівки та ін.), або ознаки хвороб (гризіння стін, годівниць, поїдання забрудненої підстилки, фекалій, поза корови при лежанні тощо). Оглядають статі коня: голову, очі, вуха, ніздрі, потилицю, холку, спину, поперек, здухвини, круп, грудну клітку, черево, хвіст, тазові кінцівки (стегно, гомілка, заплесновий суглоб, плесно), грудні кінцівки (лопатка, плече, передпліччя, зап'ясток, п'ясток), а також путові суглоби, першу фалангу пальця зі згиначем і розгиначем пальця, копита. Визначають гостроту зору, слуху, ступінь розширення ніздрів. Розпізнають пошкодження різних ділянок тулуба, набряки й нориці холки, провислість або коропоподібність спини та попереку, зачоси хвоста. Під час огляду грудних кінцівок виключають ліктьовий бурсит, тендовагініти у ділянці заплесна, оцінюють правильність постави кінцівок, звертають увагу на сухожилля згиначів п'ястка або плесна (їх укорочення чи подовження), окістя, можливу наявність деформівного артриту заплеснових суглобів, сіновітів і тендовагінітів. Оглядом плесна виключають накістень, брок-дауни. В ділянці пальця можна виявити тендовагініти та розтягнення пальцевих згиначів, що призводить до неправильної постави кінцівок, екземи і дерматити. Під час огляду копит звертають увагу на блискучість емалі, якість рогу, виявляють деформації (плоске, торцеве, косе, повне копито), тріщини, засічки, рубці, пододерматит тощо. Слід зазначити, що у коней, особливо лошат, які тривалий час знаходяться у конюшнях без моціону, часто розвивається така патологія: неправильна постава кінцівок, пошкодження хрящів, суглобів, розтягнення зв'язок і суглобових сумок кінцівок, неправильне відростання копит.

Під час клінічного обстеження коней визначають вгодованість, температуру тіла, стан слизових оболонок, волосяного покриву, шкіри, підшкірної клітковини, лімфатичних вузлів, окремих органів і систем. У коней розрізняють високу, заводську (добру) вгодованість, за якої жеребці й кобили характеризуються найвищою статевою активністю; робочу (задовільну) вгодованість, коли відсутні зайві відкладення жиру між м'язами, і незадовільну, коли відмічають ознаки аліментарної дистрофії. Оглядом ротової порожнини визначають стан чубів, губ, ясен, піднебіння, язика. Проводять пальпацію підщелепних лімфатичних вузлів. Методом стискання або прогонки коня виключають западання черпакуватого хряща (свистячу ядуху).

Аускультацією серця визначають частоту його скорочень, силу й характер тонів, наявність аритмій та шумів. Послаблення і приглушеність серцевих тонів, їх розщеплення та роздвоєння (особливо останнє), аритмії є показниками ураження міокарда (міокардіодистрофія, міокардит), а наявність стійких ендокардіальних шумів свідчить про пороки серця або дилатаційну кардіоміопатію.

За даними М.О. Судакова, у малотренованих коней у стані спокою іони серця слабші. У добре тренованих тварин перший тон, як правило, посилений, подовжений, що пояснюється фізіологічною гіпертрофією серця, в основному лівого шлуночка, й дещо приглушений, оскільки закриття атріовентрикулярних клапанів у таких коней відбувається повільніше. Якщо приглушеність тонів серця (особливо першого) супроводиться їхнім послабленням, то це найчастіше є показником значних змін міокарда дистрофічного характеру. У добре тренованих спортивних тварин у стані спокою можна спостерігати розщеплення і навіть роздвоєння першого тону серця, яке зникає після проводки або прогонки коня. За даними М.О. Судакова, існують дві причини цих змін: а) тимчасове уповільнення атріовентрикулярної провідності (продовження інтервалу PQ електрокардіограми до 0,50-0,60 с), внаслідок чого з першого тону виділяються передсердні компоненти; б) уповільнене збудження одного із шлуночків серця, найчастіше лівого, у зв'язку із вираженою гіпертрофією міокарда. Якщо такі зміни першого тону не зникають після проводки або прогонки коня, то вони можуть вказувати на значне уповільнення чбудження одного із шлуночків серця внаслідок недостатності кровообігу в міокарді або на стійке порушення атріовентрикулярної провідності.

Розщеплення й роздвоєння другого тону серця спостерігають переважно у малотренованих коней, а також у тварин за надмірного фізичного навантаження (визначається як у стані спокою, так і після роботи). Такі зміни другого тону вказують, як правило, на виражену функціональну слабкість одного із шлуночків серця та значне підвищення кров'яного тиску у великому або малому колах кровообігу. Роздвоєння чи розщеплення другого тону, яке супроводжується його посиленням на легеневій артерії, зустрічають здебільшого у коней, хворих на альвеолярну емфізему легень.

У спортивних коней, особливо малотренованих, нерідко виявляють аритмії серця та функціональні ендокардіальні шуми, які, на відміну від органічних, завжди мають дуючий характер, значно слабші. Такі шуми здебільшого зникають після прогонки або відпочинку тварини.

У добре тренованих коней часто реєструють лівий тип ЕКГ, характерний для фізіологічної гіпертрофії лівого шлуночка. При цьому тривалість комплексу QRST не виходить за межі норми (0,40-0,55 с), а тривалість комплексу QRS становить 0,07-0,15 с (у середньому 0,10 с). Після роботи їхня тривалість зменшується. Патологічна гіпертрофія серця, зокрема лівого шлуночка (що вказує на дистрофічні зміни міокарда у коней), характеризується значним збільшенням тривалості комплексів QRST (більше 0,60 с) та QRS (понад 0,15 с). Після роботи тривалість їх не зменшується, а, навпаки, збільшується. При цьому часто відзначають розширення зубця Т і зміщення сегмента ST, що свідчить про недостатнє кровопостачання міокарда й порушення в ньому обмінних процесів (Судаков М.О.).

Під час дослідження респіраторних органів підраховують частоту дихання за 1 хв, визначають його тип, стан ніздрів, наявність задишки, кашлю, запального жолоба, патологічних дихальних шумів та інших можливих ознак альвеолярної емфіземи легень або запалення верхніх дихальних шляхів і альвеол.

Функцію травного каналу оцінюють за наявністю апетиту у тварин, змінами ротової порожнини (набряки твердого піднебіння, наліт на язиці тощо) та за результатами аускультації кишечнику; за потреби проводять ректальне дослідження.

Стан печінки оцінюють за результатами дослідження крові й сечі, стан сечової системи - за результатами спостережень за актом сечовиділення, дослідження нирок і сечі.

У лошат визначають інтенсивність росту: в перший рік життя їхня маса має досягати 56-60 % маси дорослих коней відповідної породи, на другий рік - 75-85, третій - 100 %.

Дослідження крові. Зразки крові беруть орієнтовно у 10 % обстежених коней, або 7-10 проб від кожної статевовікової групи (кобили, жеребці, молодняк). У крові визначають вміст гемоглобіну, загального білка, загального кальцію, неорганічного фосфору, вітаміну А, резервну лужність, виконують білково-осадову пробу, визначають інші показники. Інтерпретують одержані результати, виходячи з нормативів.

Зниження вмісту гемоглобіну крові (менше 90 г/л) відмічають за нестачі в раціоні протеїну, кобальту, купруму, ураження печінки, гельмінтозів. Надмірно висока кількість гемоглобіну (більше 140 г/л) може бути спричинена перегріванням або використанням питної води з високою концентрацією феруму (більше 0,3 мг/л).

Гіпопротеїнемія (менше 65 г/л) є результатом неповноцінної годівлі, можливого ураження нирок, цирозу печінки. Гіперпротеїнемію (більше 80 г/л) найчастіше спостерігають за гепатиту й гепатодистрофії.

Зниження рівня загального кальцію (менше 2,37 ммоль/л) і неорганічного фосфору (менше 1,36 ммоль/л) у сироватці крові реєструють переважно у лошат, що є свідченням розвитку рахіту. Каротин у крові коней не досліджують. Вміст ретинолу в сироватці крові менше 12,5 мкг/100 мл є показником А-гіповітамінозу.

Лужний резерв крові у коней становить 50-65 об% С0₂. Його зниження можливе за діареї, що має хронічний перебіг, поїдання великої кількості силосу та інших кормів, що містять органічні кислоти.

Дослідження сечі. Зразки сечі слід брати вранці в усіх коней під час сечовиділення. У них визначають рН, білок, індикан, білірубін, уробілінові тіла, глюкозу. У здорових коней рН сечі коливається від 7,1 до 8,7. Білка, глюкози, білірубіну, індикану та уробілінових тіл якісними реакціями не виявляють. Зрушення рН сечі в бік кислої реакції спостерігають за ацидозу, тяжких діарей, виснажливої пропасниці. Різ-колужна сеча буває за уроциститу. Протеїнурія є свідченням ураження нирок, сечових і статевих шляхів. Індиканурія найчастіше виникає за послаблення моторики травного каналу, непрохідності кишечнику. Біліру-бінурія та уробіліногенурія є ознаками ураження печінки. В деяких випадках у сечі спортивних коней визначають міоглобін. Його наявність, особливо у великих концентраціях, свідчить про м'язове перенапруження й розвиток міоглобінурії. Особливості дослідження сечі коней викладені в літературі (Левченко В.І. зі співавт., 2010).

Копрологічне дослідження проводять з метою діагностики строн-гілоїдозу лошат у теплий період року, параскарозу й стронгілятозів -протягом року, тобто зазначені дослідження організовують паралельно з клінічним і гематологічним.

Аналіз годівлі та утримання. Годівля коней може бути повноцінною, якщо до складу раціону входить набір традиційних кормів - сіно, овес, ячмінь, пшеничні висівки, макуха, зелені й комбіновані корми. В раціонах жеребців-плідників у парувальний період передбачають молоко та курячі яйця, в раціонах підсисних конематок - моркву, буряки. Заміна сіна на солому, полову та інші малопоживні грубі корми часто призводить до розвитку динамічної непрохідності кишечнику. Не можна згодовувати коням жито і пшеницю, оскільки це спричинює гостре розширення шлунка і метеоризм кишечнику. Оптимальний вміст клітковини в збалансованих раціонах лактуючих кобил - 17-18, жеребних - 19-20 % від сухої речовини, відношення кальцію до фосфору 1:1 або 1:0,75. Приділяють увагу черговості згодовування кормів: насамперед дають грубий корм, потім соковитий і концкор-ми. Після поїдання грубого корму коней напувають. Овес дають через 30-45 хв, а ячмінь та інші концкорми - через 1-1,5 год після напування.

Під час диспансеризації перевіряють ветеринарно-санітарний стан конюшні, якість чищення коней, умови тренінгу.

Аналіз одержаних даних. Висновки, пропозиції. Узагальнюють дані огляду й клінічного дослідження коней, результати дослідження крові, сечі, фекалій. З урахуванням аналізу годівлі та утримання роблять висновок про стан обміну речовин і здоров'я коней, визначають основні та супутні хвороби, їх причини, а також фактори, що сприяють захворюваності. На основі всебічного аналізу розробляють пропозиції щодо профілактики та лікування виявлених захворювань.

Методика диспансеризації свиней

Диспансеризація свиноматок

Планову диспансеризацію свиноматок проводять двічі на рік: навесні (березень - квітень) та восени (жовтень - листопад), а в господарствах промислового типу - один раз на квартал.

Порівнюючи осінні, весняні й щоквартальні показники, визначають стан здоров'я тварин у господарстві, розробляють систему заходів щодо забезпечення високого рівня неспецифічної резистентності, молочності та збереження здоров'я свиноматок.

Диспансеризація складається з аналізу виробничих показників, годівлі та утримання; клінічного дослідження; лабораторних досліджень крові, сечі, молока та інших субстратів; вивчення епізоотичної ситуації; виявлення акушерської та гінекологічної патології у свиноматок.

Аналіз виробничих показників. Визначають кількість свиноматок, стан відтворення маточного поголів'я, метод і результати осіменіння, плодючість, кількість мертвонароджених, середню масу новонароджених поросят та за відлучення, тривалість підсисного періоду, рівень захворюваності, причини вибракування свиноматок, збереження і причини захворювання та загибелі поросят у підсисний період.

Аналіз утримання свиноматок передбачає визначення таких показників: метод утримання свиноматок у поросний і підсисний періоди; строки переведення поросних свиноматок у приміщення для опоросу; організація праці в період опоросів; характеристика параметрів мікроклімату у приміщеннях; проведення дезінфекцій та їхня якість.

Аналіз годівлі свиноматок передбачає визначення типу й повноцінності раціону за поживними та біологічно активними речовинами. Оптимальним для свиноматок є раціон концентратного типу - суміш концентрованих кормів у раціонах має становити за поживністю у першій половині поросності 50-60, у другій - 60-70 %; у підсисних свиноматок - 60-65 взимку і 70-80 % влітку.

Потреба свиноматок у поживних та біологічно активних речовинах залежить від їхнього віку, маси тіла, фізіологічного стану (періоду поросності, лактації), вгодованості та інших факторів. Важливим критерієм правильної годівлі поросних свиноматок є приріст маси тіла за період поросності, який має становити у тварин у віці до двох років 50-55, старших - 35-40 кг за середньодобової приваги, відповідно, 400-450 і 350 г. На кожні 100 кг маси тіла поросна свиноматка в останні 30 діб має одержувати 1,5-1,7 к. од., 170-200 г сирого протеїну, 1,8-2,4 кг сухої речовини за концентрації в 1 кг 11,6 мДж обмінної енергії (1,05 к. од.), перетравного протеїну - 100 г на 1 к. од. Концентрація клітковини у сухій речовині раціону не повинна перевищувати 12 %. Потреба підсисних свиноматок в енергії, протеїні, амінокислотах, мінералах і вітамінах залежить від їх маси тіла, віку, кількості поросят-сисунів та термінів їх відлучення. За середньої вгодованості на кожні 100 кг маси тіла свиноматка старше 2 років з 10 поросятами за відлучення їх у 26 днів має одержувати 2,5-2,7 кг сухої речовини за концентрації в 1 кг 1,3 к. од. (14,4 мДж обмінної енергії), 7-8 % клітковини, 18,6 - сирого і 14,5 - перетравного протеїну, 0,93 - кальцію, 0,76 - фосфору, 0,8 - лізину, 0,48 % - метіоніну + цистину. Підсисні свиноматки на 1 к. од. мають одержувати 110-112 г перетравного протеїну. Потреба у вітамінах А і D становить 25-32 і 3,5-5 тис. МО відповідно.

Клінічний огляд усіх свиноматок включає оцінку габітусу, стану копитець, шкіри, кістяка, апетиту. Наявність ожирілих, малорухливих свиноматок свідчить про надлишкову годівлю. Згорбленість, напружені, болючі рухи, неправильна постава кінцівок характерні для патологій опорно-рухового апарату, порушень вітамінно-мінеральної годівлі. Під час огляду лактуючих свиноматок обов'язково звертають увагу на стан поросят. У здорових свиноматок поросята переважно однакової маси тіла, добре вгодовані, активні. За незбалансованої годівлі або захворювання свиноматки поросята виснажені, в'ялі, різної маси; відмічають низьку збереженість. У подальшому організовують додаткове клінічне дослідження 20 % свиноматок із визначенням температури тіла, стану дихальної і травної систем. За результатами огляду виділяють дві категорії тварин: клінічно здорові і хворі.

Лабораторні дослідження крові й сечі під час диспансеризації проводять у 8-10 клінічно здорових свиноматок контрольної групи для оцінки стану обміну речовин і виявлення можливих ранніх стадій його порушень; та у свиноматок із невираженими ознаками захворювань для уточнення діагнозу. Забір крові проводять до годівлі або після годівлі через 3-4 год за два місяці до опоросу, наприкінці першого місяця підсисного періоду та перед осіменінням.

Лабораторні дослідження крові й сечі проводять також за масової неплідності свиноматок (у неплідних і на 30-45-й день поросності) та масових захворювань новонароджених поросят (у свиноматок на 4—5-й день після опоросу і у трьох поросят неблагополучного гнізда).

У крові визначають вміст глюкози (2,75^,0 ммоль/л, або 50-72 мг/100 мл), загального білка (70-85 г/л), кальцію (2,5-3,0 ммоль/л), неорганічного фосфору (1,29-1,94 ммоль/л, або 4,0-6,0 мг/100 мл), гемоглобіну (90-110 г/л), вітаміну А (20-50 мкг/100 мл), виконують цинкосуль-фатну білково-осадову пробу; у сечі визначають величину рН і вміст білка.

Аналіз одержаних даних. Визначають кількість свиноматок зі змінами клінічного статусу. Відхилення від фізіологічних показників у крові чи сечі більш як у 20 % свиноматок є показником ранніх субклінічних порушень обміну речовин.