Режим і гігієна годівлі

Для організації раціональної годівлі тварин важливе значення має режим годівлі. Його визначають з урахуванням виду, віку, породи, фізіологічного стану, виробничого використання тварин, типу раціону.

Корми слід роздавати у визначені години і через рівні проміжки часу. Під час годівлі і протягом певного часу після неї у приміщенні не можна виконувати робіт, які спричинюють сильний шум. Якщо раціон тварин складається із декількох кормів, то їх роздають у певній послідовності. Грубі корми можна роздавати перед соковитими. На ніч бажано давати солому, сіно, вранці - сіно. Для попередження небажаного впливу на молоко неприємних запахів силос, сінаж і турнепс слід давати коровам після доїння.

Коням насамперед дають грубий корм, потім соковиті і нарешті концентровані корми. Після поїдання грубого корму коня слід напувати водою, після напування овес можна давати через 30^5 хв, а ячмінь та інші концентрати - через 1-1,5 год. Коней до роботи залучають не раніше, ніж через 1 год після годівлі.

Добове давання кормів розподіляють наступним чином: основну кількість грубого корму дають увечері, меншу частину - вранці і найменше - вдень. Високоудійним коровам (6 тис. кг молока і більше) концентровані корми дають 5-6 разів на добу приблизно в рівних кількостях (не більше 2-2,5 кг за даванку). Під час роздачі сухого корму у приміщеннях збільшується пилова і мікробна забрудненість повітря. Вологі й особливо гарячі корми підвищують вологість повітря у свинарниках на 5-10 %.

Необхідно також враховувати, що за різкої зміни годівлі організм тварин не в змозі зразу пристосуватися до нового режиму, і це може спричинити стрес, розлади травлення, зниження продуктивності та захворювання. Особливої обережності у разі зміни корму слід дотримуватись за годівлі порісних і підсисних свиноматок. Новий вид корму чи зміна режиму годівлі може спричинити аборти, а у підсисних маток - гіпо- і навіть агалактію.

Високопродуктивні корови є особливо стрес-чутливими, тому зміна місця утримання їх чи режиму годівлі, особливо в перші дні після отелення, спричиняє різке зниження апетиту, а то й анорексію.

На годівлю тварин істотно впливає температурний режим приміщення. У разі підвищення температури повітря до 25 °С у свиней знижується рівень секреції травних соків і вміст у них ферментів, пригнічується моторика шлунково-кишкового каналу й відповідно знижується засвоєння кормів. У корів також під впливом високої температури гальмується жуйка і моторика передшлунків.

Важливим у профілактиці хвороб новонародженого молодняку є режим годівлі маточного поголів'я в останні місяці вагітності та в перші дні після родів.

За тиждень до опоросу добовий раціон свиноматок скорочують на 20-25, а за 2-3 дні - на 50 %. В день опоросу свиноматкам згодовують до 1,0 кг пшеничних висівок або дають лише воду, через 5-8 год після опоросу їм випоюють невелику кількість бовтанки з 0,7-1,0 кг пшеничних висівок, вівсяної дерті або комбікорму з добавкою 30 г крейди і 20 г кухонної солі. На другу добу кількість комбікорму доводять до 1,2-1,5 кг, потім поступово збільшують і, залежно від стану здоров'я свиноматки та поросят, доводять до норми на 5-7-й день. У середньому лактуючій свиноматці на 100 кг маси тіла з 10 поросятами слід згодовувати 2,7-2,8 кг сухої речовини, поживність 1 кг якої становить 1,3 корм. од. (14,4 мДж обмінної енергії) зі вмістом 185 г сирого протеїну і 145-150 г перетравного, 8-9 г лізину, 5-6 г - метіоніну+цистину, 1,5-1,6 г - триптофану, 9-10 г - кальцію і 7-8 г - фосфору, не більше 70-80 г сирої клітковини. Важливою є профілактика гіпогалактії свиноматок, яка розвивається внаслідок нестачі в раціоні протеїну, цукру, гіподинамії, а також різних хвороб (метрит, мастит, ожиріння тощо), порушення нейрогуморального рефлексу секреції молока під впливом стресів, які гальмують виділення окситоцину. Спричиняють гіпогалактію запори у свиноматок, тому рекомендують у корм додавати по 50-100 мл 5 % розчину натрію сульфату за три дні до опоросу і протягом 10 днів після нього. Для запобігання розладам травлення у поросят-сисунів нові корми до раціону свиноматок включають поступово. Перед відлученням поросят загальний рівень годівлі свиноматок знижують наполовину, з раціону виключають соковиті корми, обмежують воду.

Новонароджених поросят підпускають під свиноматку одночасно. Материнське молоко, навіть повноцінне, повністю забезпечує потреби поросят лише в першу декаду життя, тому з 10-денного віку поросят слід підгодовувати коров'ячим молоком - по 50-75 мл на добу, підігрівши його до 36-38 °С, а з 20-денного - можна випоювати збиране молоко. З триденного віку поросят необхідно забезпечити перевареною теплою водою з розрахунку 150-200 мл/кг маси, бо нестача води порушує травлення, а з 15-денного - чистою теплою неперевареною. Тижневих поросят привчають до поїдання дерті великого помелу з піджареного ячменю, пшениці, гороху, з тритижневого віку поросятам додатково дають вволю підкормку із сухих і вологих концентратів, соковитих кормів у вигляді мішанок з добавкою сінного борошна, збираного молока, мінеральних добавок.

Нині практикують раннє відлучення поросят від свиноматки - у 26-28-денному віці. Для цього їм з 5-денного віку згодовують престартерний комбікорм по 20 г, у віці 11-15 діб - 50; 16-20 - 70; 21-24 -150; на 25 і 26 доби - по 180; 27 - 230 г, а в період відлучення (28-30 доби) зменшують даванку до 180 г.

Особливо відповідальним є період відлучення поросят від свиноматки, оскільки відлучення є стресом, який провокує розвиток набрякової та інших хвороб. За 2-3 дні до відлучення добову норму комбікорму для свиноматок зменшують до 2,5-3 кг. Для профілактики стресу поросят залишають на два тижні у станках, де вони утримувались із свиноматкою. Для годівлі використовують ті самі корми, що й до відлучення, але кількість концентрованих кормів зменшують на 30-40 %, замінюючи їх трав'яним борошном і соковитими кормами.

Нині практикується годівля корів за загальнозмішаним раціоном. Всі корми ретельно змішують у міксерах і роздають на кормовий стіл 2-А рази на добу. За безприв'язного утримання корови поїдають корм 10-12 разів на добу, споживаючи за один раз 2-2,5 кг сухої речовини. На поїдання такої кількості корму корова витрачає приблизно 30 хв, а на його пережовування - 1-1,5 год. Таким чином, за добу корова споживає 4,0-4,2 кг сухої речовини на 100 кг маси тіла (20-28 кг). Корів перед запуском перевіряють на наявність маститу, що перебігає в субклінічній формі, оскільки молозиво, одержане від таких корів, забруднене мікроорганізмами і не має достатніх бактеріостатичних властивостей щодо мікроорганізмів, які є збудниками шлунково-кишкових хвороб новонароджених телят. Запуск низькопродуктивних корів проводять протягом 5-6 днів, високоудійних - 6-10. У цех сухостою корів переводять за два, а нетелей - за три місяці до отелення. Корови перед отеленням повинні бути середньої вгодованості (3,5 бали за п'ятибальною системою). Кількість сухої речовини має становити 2-2,5 кг на 100 кг маси тіла, концентрація енергії в 1 кг сухої речовини у першу фазу сухостою - 0,80-0,85 к.од або 9,5-10 мДж енергії, другу (за три тижні до отелення) - 0,90-0,95 к.од (10,5 мДж енергії). В перші 10-15 днів сухостою з раціону виключають соковиті й частково концентровані корми, а за 10-15 днів до отелення силос і коренеплоди замінюють сіном. Концентрованих кормів високопродуктивним коровам у перші 40 днів сухостою згодовують по 1,5-3 кг, за три тижні до отелення - збільшують до 3-5 кг, лише за 2-3 дні зменшують до 1,5 кг (дають злакові концентрати). За набряку вимені коровам згодовують сіно, 1,5-2 кг концентрованих кормів, даванку кухонної солі зменшують удвічі. Через 1-1,5 години після родів коровам випоюють тепле пійло (на відро води - 0,5-1,0 кг пшеничних висівок і 100-120 г кухонної солі). У перші 3 доби раціон корів має бути подібним до передотельного (за три тижні), потім кількість концентрованих кормів збільшують щодоби на 500-700 г упродовж перших двох тижнів лактації. Рівень годівлі в цей період має бути доведений до 70-80 % потреби тварин в енергії і поживних речовинах на максимальну молочну продуктивність. З 16 до 20-го дня рівень годівлі доводять до 100 %, збільшуючи в перший день на 10 %, а за решту днів - по 5 %, головним чином за рахунок концентрованих кормів.

Важливим у профілактиці хвороб новонароджених телят є своєчасне напування молозивом. Першу годівлю проводять тоді, коли з'являється рефлекс смоктання, але не пізніше, ніж через 1-1,5 год після народження. Теляті дають приблизно 2 л молозива (50-70 мл/кг маси). Повторне напування такою самою кількістю молозива проводять через 5-6 год. Телятам-гіпотрофікам молозиво згодовують 4-5 разів на добу по 0,9-1 л. Температура молозива повинна бути в межах 37-39 °С. Іноді практикують примусове випоювання телят молозивом через зонд. При цьому в крайньому випадку використовують заморожене молозиво. З початком родів молозиво розморожують за температури води не більше 45 °С і підігрівають до 38^-0 °С. Але цю крайню міру використовують лише для телят, які народилися від корів, хворих на мастит. В інших випадках використовують перше молозиво лише від матері.

АНАЛІЗ ЯКОСТІ КОРМІВ І ВОДИ

Корми, навіть якісні, можуть утримувати значну кількість різних за хімічною структурою речовин, які потенційно небезпечні для здоров'я тварин і людей як споживачів продуктів тваринництва. Серед таких речовин слід виділити наступні: біологічно активні та антиаліментарні (антипоживні).

Серед біологічно активних речовин найбільше значення мають тирамін, ДОФА, серотонін, гістамін. Вони можуть нагромаджуватися у деяких кормах у токсичних концентраціях (риба солона, м'ясо-кісткове борошно, м'ясний фарш, сири, деякі види овочів і фруктів). Відомі отруєння свиней, яким згодовували рибу та м'ясокісткове борошно з підвищеною кількістю гістаміну.

Антипоживні речовини

Антиаліментарні (антипоживні) речовини є компонентами натуральних кормів, які мають властивості знижувати засвоєння організмом окремих поживних речовин, не спричинюючи при цьому загальнотоксичної дії. Фізико-хімічна природа більшості природних антипоживних речовин відома, вивчені механізми їх фізіологічної дії. Як правило, їх класифікують за тими поживними або біологічно активними речовинами, засвоєння яких прямо чи опосередковано вони порушують. За таким принципом антипоживні речовини поділяють на три групи:

1) сполуки, що пригнічують процеси травлення і використання пожив них речовин корму: а) інгібітори протеаз; б) лектини (гемаглютиніни); в) алкалоїди, глікозиди, тіоглікозиди, сапоніни; г) поліфенольні сполуки;

2. сполуки, що зменшують розчинність або використання мінеральних речовин: а) фітинова кислота; б) щавлева кислота; в) глюко-зинолати; г) госипол;

3. сполуки, що інактивують певні вітаміни або збільшують потребу в них: а) антивітаміни A, D, Е, К; б) антитіамін; в) антинікотинова кислота; г) антипіридоксин; д) антивітамін В₁₂.

Інгібітори протеаз здатні інгібувати протеолітичну активність деяких ферментів органів травлення - трипсину, хімотрипсину, елас-тази, що є причиною зниження їхньої активності. Білки корму перетравлюються не повністю, і організм їх погано засвоює. На сьогодні із зерна бобових (сої, гороху, люпину чини, кормових бобів) виділено 9 видів інгібіторів протеаз: трипсину і хімотрипсину, еластази, калікреїну, папаїну, плазміну, тромбіну, субтилізину. Загальний вміст інгібіторів протеаз у зерні бобових коливається в межах 6-10 % від загальної кількості білка. Інгібітори протеаз із бобів сої термостабільні. У курчат під час згодовування сої розвивається гіпертрофія підшлункової залози (маса її на 80 % більша, ніж у контрольних), а в несучок за вмісту в раціоні близько 15 % необробленої сої, окрім того, зменшується розмір яєць. Для руйнування інгібітора трипсину застосовують термічну обробку зерна сої перед помелом у високотемпературних сушарках з температурою газів на виході 105 °С. Жуйним тваринам сою можна використовувати без термічної обробки. Слід зазначити, що інгібітори протеаз виялені і в 11 представників родини злакових: вони є в зерні пшениці, ячменю, вівса, жита, тритикале, кукурудзи та інших (від 2 до 17 % з розрахунку на загальну кількість розчинних білків).

Пектини - широко розповсюджені в рослинах, особливо у бобових. У зв'язку з їх здатністю спричиняти аглютинацію еритроцитів їх називають фітогемаглютинінами. Вміст їх у насінні бобових культур коливається в межах від 2 до 10 % загального білка, що вказує на їх важливу фізіологічну роль у рослинах.

Механізм токсичної дії лектинів кормів на організм тварин полягає у їх здатності зв'язувати ділянки специфічних рецепторів на поверхні клітин епітелію кишечнику, що пригнічує швидкість перетравлювання білка та інтенсивність всмоктування поживних речовин. Окремі лектини взаємодіють з криптами і ворсинками кишечнику внаслідок чого зменшується здатність до абсорбції поживних речовин з кишечнику і знижується інтенсивність росту. Лектини сої, квасолі і рицини можуть спричиняти множинні тромбози в капілярах слизової оболонки кишечнику. Нагрівання зерна сої до 100 °С упродовж 10 хв повністю інактивує лектин.

Алкалоїди - складні органічні нітрогеновмісні речовини з лужними властивостями. Нині ідентифіковано 2500 алкалоїдів. Серед бобових рослин найбільше алкалоїдів містить люпин (від 0,005 до 3,9 у перерахунку на суху речовину). У зерні сої виявлений алкалоїд три-гонелін, рицини -рицин.

У рослинах алкалоїди знаходяться у вигляді солей різних органічних кислот (яблучної, щавлевої, янтарної та ін.). Вони добре розчиняються у воді і легко всмоктуються. Одні з алкалоїдів збуджують центральну нервову систему або органи травлення, інші - пригнічують, треті проявляють стимулювальний вплив на серцево-судинну систему і функцію м'язів. За отруєння алкалоїдами люпину виникають ентерит, гепатит, тахіпное, у птиці знижується несучість, погіршуються інкубаційні якості яєць.

Глікозиди - похідні цукрів, найчастіше моноцукрів. Деякі з них мають лікувальні властивості, інші - токсичні. На серцево-судинну систему справляють дію такі глікозиди, як гітоксин, дигітоксин, ди-гітонін, конвалярин, конвалярамін, строфантин. У малій кількості вони проявляють стимулювальну дію на міокард, нормалізують кров'яний тиск, вуглеводно-фосфорний обмін у міокарді, сприяють синтезу глікогену з молочної кислоти.

За гідролізу окремих глікозидів вивільняється синильна кислота. їх називають ціаногенними глікозидами (ціаногенами). Ціаногенів багато в сорго (дурин), горосі, квасолі звичайній, насінні вики (віцин, віціанін), льону {лінамарин), суданській траві, конюшині червоній та ін.

Синильна кислота утворюється із нітроглікозидів під впливом ферментів рослин внаслідок зігрівання в купах, подрібнення рослин, мацерації в рубці. Ціаногени, попадаючи в кров, частково виділяються через легені, знешкоджуються печінкою шляхом перетворення в тіо-ціаніди, а надлишок їх спричиняє блокаду тканинних дихальних ферментів і загибель упродовж кількох хвилин. Коні й свині більш стійкі до ціаногенів, порівняно з жуйними, оскільки хлоридна (соляна) кислота у шлунку руйнує цитохромоксидазу, за допомогою якої звільняється синильна кислота.

Більшість хрестоцвітих рослин містять глюкозинолати (тіоглікозиди), які під впливом ферменту рослин глюкозидази гідролізуються. Вони містяться в усіх частинах рослин (корінні, стеблах, насінні): кормовій капусті, ріпаку, брюкві, гірчиці, свиріпі. Всього ідентифіковано 70 глюкозинолатів. Під час поїдання таких рослин у овець і великої рогатої худоби збільшується щитоподібна залоза, у курей-несучок за згодовування 6,8 % ріпакового борошна яйця набувають рибного присмаку. У молодняку свиней за поїдання борошна із насіння рапсу (10-20 % раціону) збільшуються печінка, нирки, щитоподібна залоза; у свиноматок - знижується запліднюваність, зменшується кількість поросят у приплоді та їх маса. Дія тіоглікозидів на щитоподібну залозу зводиться до зменшення включення йоду в попередники трийодтироніну і тироксину, синтезу цих гормонів, що стимулює утворення тиреотропного гормону гіпофіза й збільшення щитоподібної залози. Найбільшу активність має гойтрин. У ріпаковому шроті міститься синальбін.

Для знешкодження глюкозинолатів використовують екструзію, автоклавування, практикують селекцію сортів з низьким умістом глюкозинолатів.

Сапоніни - широко розповсюджена група глікозидів. Вони містяться у понад 700 рослинах. Сапоніни активують виділення кишкового і шлункового соків, сприяють секреції жовчі, деякі з них позитивно впливають на серцево-судинну систему. Токсична дія виявляється за надлишкового надходження в організм. Отруєння проявляється блюванням, проносом, подразненням слизової оболонки кишок, еритро- і лей-коцитопенією, гемолізом еритроцитів. До сапонінів особливо чутлива свійська птиця. За вмісту в раціоні 20 % борошна люцерни з концентрацією сапонінів 0,4-0,5 % у курей зменшуються маса тіла і яєць та несучість. У жуйних сапоніни руйнуються в рубці. З метою профілактики токсикозів були виведені сорти люцерни з низьким вмістом сапонінів.

Поліфенольні сполуки. До найважливіших з них належать таніни -суміш дубильних речовин. Таніни містяться у всіх зернових, у деяких сортах сорго - до 5 %. Згодовування курчатам сорго з високим умістом танінів спричинює депресію росту, що зумовлено зниженням перетравності протеїну внаслідок утворення важкорозщеплюваних комплексів, обмежує використання корму і несучість дорослого поголів'я. Поліфенольні сполуки групи госиполу містяться лише в насінні бавовнику у вільному стані або у вигляді госипол-білкового комплексу. Навіть 0,06 % вільного госиполу в раціоні курчат на ранній стадії вирощування знижує їх ріст, а 0,1 % - припиняє. У продуктивний період за вмісту 0,15 % вільного госиполу знижується несучість, а більш високі концентрації спричиняють руйнування еритроцитів.

Антивітаміни. До цієї групи належать природні органічні сполуки, які руйнують вітаміни або сполучаються з ними, утворюючи комплекси, що не всмоктуються або перешкоджають засвоєнню і використанню вітамінів. Серед антивітамінів виявлені:

фермент ліпоксигеназа, яка міститься у сирій сої, руйнує каротин корму; антивітамін D - білок, який також виділений із сої і спричиняє розвиток рахіту в індиченят, курчат і поросят, причому додавання до раціону кальцію й фосфору не усуває негативного впливу; антивітамін Е - міститься у сирих бобах квасолі (спричиняє м'язову дистрофію у курчат); фермент а-токоферолоксидаза - у люцерні; тіамі-наза - виділена із риби деяких видів, якщо згодовують її хутровим звірям непровареною (салака, тюлька, хамса, деякі прісноводні риби), також міститься в окремих рослинах - папоротнику, хвощі, орляку звичайному, рисових висівках, соломі, ураженій грибом Acrospeira macrospoides; антинікотинова кислота - міститься в кукурудзі і спричиняє захворювання на пелагру; антипіридоксин виділений з насіння льону, авідин - зв'язує вітамін Н (біотин), міститься у білку яєць. Незважаючи на шкідливість антивітамінів, не завжди є можливість враховувати їхню негативну дію.

Антимінеральні речовини. З кормів виділені також речовини, за надлишку яких зменшується розчинність або порушується використання мінеральних речовин. Найбільш типовими представниками цієї групи є фітинова і щавлева кислоти та природні антитиреоїдні сполуки (глюкозинолати-тіоглікозиди). У рослинах фітинова кислота перебуває здебільшого у вигляді солей, особливо багато її у зерні. До їх складу входить переважна кількість фосфору рослин у вигляді фітатів. Суміш кальцієвих і магнієвих солей фітинової кислоти називають фітином. Радикали фосфатної кислоти утворюють з іонами кальцію, магнію, цинку, міді, феруму складні солі (хелати). Хелати важкорозчинні і не можуть вільно всмоктуватися з травного каналу. Однак і фітинова кислота, і фітати руйнуються ферментом фітазою, яка також міститься у тканинах рослин. Надлишок фітинової кислоти знижує засвоєння кальцію і фосфору в моногастричних тварин. У жуйних фітинова кислота гідролізується мікрофлорою рубця.

Антипоживні властивості щавлевої кислоти, якої багато у гичці буряків, шпинаті, щавлі, полягають в утворенні комплексів з кальцієм, які погано засвоюються. У жуйних мікроорганізми передшлунків руйнують щавлеву кислоту.

Оцінка якості кормів і води

Особливо небезпечні для здоров'я тварин всі види неякісних кормів, що містять у недопустимих кількостях бур'яни, отруйні рослини, нітрати і нітрити, солі важких металів, пестициди, токсини патогенних грибів чи обсіменені шкідливою мікрофлорою. Якість кормів та їх придатність до згодовування визначені державними стандартами та іншими нормативними документами. Санітарна оцінка кормів ґрунтується на органолептичних, фізико-хімічних, бактеріологічних та мікотоксикологічних дослідженнях. Оцінку якості кормів починають з їх огляду. У випадку підозри на низьку якість корму його відправляють для аналізу в лабораторію. Передусім визначають вологість кормів, оскільки за надмірної вологості корм швидко псується.

Сіно. Показник якості сіна залежить від ботанічного складу. Масова частка сухої речовини має бути не менше 83 %. Сіно вважають доброякісним, якщо воно зеленого кольору (має колір від зеленого до жовто-зеленого чи зелено-бурого) і не містить отруйних рослин чи їх домішок більш як 1 %. Найбільш поширеними шкідливими й отруйними рослинами, що потрапляють у сіно, є авран лікарський, блекота чорна, болиголов плямистий, чорнокорінь лікарський, анемона жовтецева, цикута отруйна, гірчак перцевий, геліотроп запашний, дурман звичайний, зірочник злакоподібний, калюжниця болотна, беладона звичайна, жовтець отруйний, молочай прутоподібний, наперстянка великоцвіта, орляк звичайний, полин кримський, лутига розлога, плевея п'янка, повитиця європейська, паслін солодко-гіркий, пижмо звичайне, хвощ болотний, хвощ польовий, чемериця Лобелієва, чистець прямий, чистотіл болотний. Під час зберігання вологого сіна в ньому з'являється запах горілості свіжоспеченого хліба, затхлості й плісняви.

Солома. Зовнішній вигляд, колір і запах мають відповідати виду рослини, в ній не повинно бути плісняви, гнилого запаху, а домішок шкідливих і отруйних трав - не більше 1,2 %. Солома і сіно часто уражуються польовими грибами і плісенями "зберігання". Недоброякісні ділянки кормів видаляють, за сильного ураження токсичними грибами сіно і солому знищують.

Силос. Консервування і зберігання силосованої маси залежить передусім від вмісту в ній цукру, кількість якого в сухій речовині становить (у відсотках): кукурудзи - 28, зеленій масі вівса - 20, луговій траві - 16, зеленому житі - 14. Зелена маса бобових непридатна для силосування, оскільки в ній мало цукру (в люцерні - 5 %). Кукурудзу, сорго, озиме жито збирають на силос у фазі воскової стиглості, соняшник - початку цвітіння. Вологість силосної маси 65-75 %. Подрібнену до 1-2 см зелену масу закладають у траншею пошарово: шар силосованої маси 40-50 см і зверху такий же шар січки соломи. Перед початком дно траншеї вистеляють шаром соломи 30-40 см. Під час закладки силосну масу постійно ущільнюють трактором. Товщина щоденного шару силосної маси повинна бути не менше 80 см. Заповнену траншею закривають поліетиленовою плівкою. Силос стає готовим до згодовування не раніше 20 днів після закінчення його закладання.

У правильно заготовленому силосі в анаеробних умовах розвивається молочнокисле бродіння. Під час зброджування гексоз утворюється 2 молекули молочної кислоти. Оптимальна температура для розвитку молочнокислих бактерій складає 25-30 °С.

Якісний силос має рН 3,8^,3, вологість - не більше 75 % для Лісостепу і Полісся, 68-70 % - для Степу, жовтувато-зелений з оливковим відтінком колір, запах приємний - фруктовий, квашених овочів, або слабооцтовий, який швидко зникає з рук після розтирання маси, добре збережену структуру окремих частин рослин. Загальна кількість кислот має бути в межах 1,8-2,2 %, серед яких 65-75 припадає на молочну і 25-35 % - оцтову. Масляної кислоти не повинно бути. Масляна кислота не є шкідливою для організму тварин, але вона має неприємний запах, її наявність є індикатором гнильного розпаду білка і накопичення багатьох шкідливих продуктів. Масляна кислота, аміак і проміжний продукт гнильного розпаду білка - триметиламін (надає силосу запах оселедця) є показниками поганого розвитку молочнокислого бродіння. В 1 кг силосу високої якості міститься 1,8-2,0 мДж обмінної енергії, 30-40 г сирого протеїну, 20 мг каротину, азоту (нітрогену) не більше 10 % від загальної кількості його в силосі.

За співвідношенням органічних кислот визначено три категорії силосу: молочнокислий, оцтовокислий і клостридієвий. Останній за складом компонентів бродіння можна розкласти на силос з підвищеним вмістом оцтової або масляної кислоти. У високоякісному молочнокислому силосі першого класу відносна частка молочної кислоти не менше 60 %, відношення оцтової до молочної кислоти має бути в межах (0,35-0,45): 1, масляної до молочної - не перевищує 0,01. Величина рН силосу другого класу - 3,7-4,4, третього - 3,6^1,5, вміст молочної кислоти не менше 50 і 40 % відповідно. Частка масляної кислоти за масою у силосі першого класу має не перевищувати 0,1 %, другого - 0,2, третього - 0,3 %. У разі погіршення якості силосу, за оцтового бродіння, зменшується відсоток молочної кислоти, починається нагромадження масляної, валеріанової та капронової кислот, які є індикаторами псування силосу. Відношення оцтової кислоти до молочної у такому силосі збільшується з 0,5 до 2,9; масляної до молочної - з 0,01 до 0,06 (Малінін О.О., Волощенко В.В., 1998). Клостридієвий силос є токсичним для тварин. Він містить досить велику кількість оцтової кислоти і незначну - молочної (співвідношення 8,8-24,0). Для цього силосу характерне нагромадження великої кількості масляної, валеріанової та капронової кислот (співвідношення масляної і молочної кислоти становить 0,61-35,0). Водночас у клостридієвому силосі спостерігається нагромадження аміачних сполук, індолу, гістаміну та інших токсичних метаболітів.

Важливим показником силосу є його кислотність - рН. Силос з показниками рН 3,6 і менше або 4,5 і більше та за перевищення масової частки масляної кислоти 0,3 % відносять до неякісного.

Неякісний силос має темно-бурий або чорний колір, їдкий аміачний запах з відтінком запаху оселедця чи зіпсованого сиру. Структура корму порушена, рН силосу 4,6-4,9, співвідношення кислот: молочної 25 % і менше, оцтової - понад 50, масляної - більше 11 %. Зіпсований силос брудно-зеленого кольору, має запах гною, тканини рослин розкладені, рН дорівнює 5,0 і більше. В ньому накопичуються високотоксичні речовини - аміак, альдегіди, кетони, нітрозаміни, досить часто - мікотоксини. Неякісний і зіпсований силос непридатні для згодовування тваринам. Силос з нормальними показниками рН, але за наявності 50 % і більше оцтової кислоти чи за вмісту масляної кислоти від 10 до 20 % (за співвідношенням кислот) дозволяють згодовувати тваринам на відгодівлі разом із коренеплодами чи після "розкислення" або обробки паром, але давати його нетелям і тільним коровам не можна.

Сінаж - це корм, виготовлений із скошеної та пров'яленої до 45-55 % вологості трави. Для заготівлі сінажу використовують багаторічні бобові трави (люцерна, конюшина) і бобово-злакові травосуміші. Бобові трави рекомендується скошувати у фазі бутонізації, а злакові - на початку колосіння. Бажано скошувати траву косаркою-плющилкою, що у 2-3 рази скорочує термін пров'ялювання (оптимальний у сонячну погоду 7-8 год). Вологість сінажної маси на полі має бути в межах 60 %. Пров'ялені рослини подрібнюють до довжини частинок 3-5 см за умови зберігання у траншеях. Неодмінними умовами отримання якісного сінажу є швидке, упродовж 3-4 діб, закладання траншеї за безперервного ущільнення маси важкими колісними тракторами. Показником достатнього ущільнення є температура маси 28-34 °С (не вище 37 °С). Щоденно сировину закладають шаром не менше 1 м. За недостатнього ущільнення та розтягування термінів закладання траншеї, підвищеної вологості температура сінажної маси підвищується до 40-45 °С, настає маслянокисле бродіння, розвиваються плісняві гриби, розпочинається гниття сінажу. Закривають траншею шаром 20-30 см свіжоскошеної трави, поліетиленовою плівкою, яку закріпляють уздовж всієї траншеї, шаром вологої тирси, а потім соломою, засівають житом. Сінаж починають згодовувати не раніше 25-30 днів від його закладання і закриття. З траншеї покриття знімаються поступово, ріжуть корм вертикально шаром не менше 0,5 м по всій ширині і висоті траншеї, не порушуючи монолітність наступного шару. Недотримання цього приводить до розрихлення маси на 2-2,5 м по довжині траншеї, оксиген повітря потрапляє в корм і якість сінажу погіршується (Достоєвський П.П.). Відібраний з траншеї сінаж не можна зберігати більше доби.

Доброякісність сінажу оцінюють не раніше ніж через 30 днів після його закладання. Якісний сінаж має масову частку сухої речовини від 45 до 55 %, ароматний фруктовий запах, зелений, бурувато- або жовто-зелений колір. Загальна кількість кислот у трав'яному сінажі з розрахунку на суху речовину становить не більше 1,5 %, оптимальне значення рН - 4,7-5,4; в 1 кг має міститися 3,6-4,9 мДж обмінної енергії, 53-100 г сирого протеїну, 18-23 г цукру, не менше 30 мг каротину. Оптимальне співвідношення кислот: молочної 75-85 %, оцтової - 15-25, у сінажі середньої якості, відповідно, 50-60 і 40-50 %. Вміст масляної кислоти у сінажі 1 класу не допускається, 2 класу - не більше 0,1, 3 класу - 0,2 %. Сінаж з люцерни 1 і 2 класів має ароматний фруктовий запах, світло-зелений, жовто-зелений, з конюшини -світло-коричневий чи світло-бурий колір. Для сінажу з люцерни З класу допускається запах меду чи свіжоспеченого житнього хліба, колір - світло-зелений, жовто-зелений, з конюшини - світло-коричневий чи світло-бурий. Поганий чи зіпсований сінаж має темно-коричневий або чорний колір, неприємний запах гною, рН становить 6-8. Такий сінаж непридатний до згодовування тваринам. Сінаж з вологістю понад 55-60 % оцінюється як силос.

В останні роки впроваджується заготівля зерносінажу. Злаково-бобові суміші скошують на початку воскової стиглості (за 20 днів до повного дозрівання). Технологічний процес аналогічний заготівлі сінажу з трав. Основні умови одержання зерносінажу високої якості - вміст сухої речовини близько 50 % і легкоферментованих вуглеводів (цукор, крохмаль) - 35^Ю г/кг. Величина рН якісного зерносінажу 4,4-5,5.

Під час оцінки якості силосу і сінажу звертають увагу на забрудненість їх землею і наявність плісняви. Гриби особливо бурхливо ростуть на силосі й сінажі в південних районах України, з теплим кліматом, коли корм не накривають плівкою.

Буряковий жом. Свіжий і сухий жом не містять кислот. Під час зберігання жом стає кислим. У доброякісному кислому жомі міститься близько 0,1-0,2 % органічних кислот, представлених молочною і оцтовою, масляна кислота відсутня. Кислий жом поганої якості має брудно-сірий колір, запах масляної кислоти, рН 3,4-4,4. Співвідношення кислот: масляної - 30-35 %, молочної - 20-25, оцтової - 45-50 %. Абсолютна загальна кількість кислот досягає 2,0 %, у тому числі масляної кислоти - 0,5-0,8 %. Такий жом не можна згодовувати коровам і нетелям та тваринам інших груп.

Брага. Для годівлі худоби використовують переважно свіжу брагу. Не допускають до згодовування брагу, що зберігалася у відкритих ямах тривалий час. Така брага має коричневий колір і запах гнилі; рН 4,6 і більше, співвідношення кислот у зіпсованій бразі: молочної - до 25 %, оцтової - більше 25, масляної - близько 50 % і більше. Абсолютна кількість масляної кислоти досягає 0,6 %. Пивна дробина використовується свіжою або висушеною. Під час зберігання вона часто псується.

Буряк належить до соковитих вуглеводистих дієтичних кормів. У ході визначення якості звертають увагу на забрудненість землею, ураженість плісеневими грибами, гниллю. Буряк може містити багато нітратів, а зіпсований, окрім того, й нітритів. Часто підмерзає, загниває, пошкоджується коренеїдом, гниллю, грибами з роду Fusariwn. Під час варіння та запарювання столових (червоних) буряків утворюються токсичні речовини - нітрати і нітрити, що необхідно враховувати за оцінки якості корму.

Картопля може пошкоджуватися бактеріями (кільцева і ямкувата гниль, чорна ніжка) і грибами (суха гниль, ризоптонія, парша), стебловою нематодою, дротяником, совкою-хрущем, гризунами. Коренебульбоплоди очищають від землі, миють, неякісні видаляють. Картоплю використовують переважно у вареному вигляді, а пошкоджену - лише у вареному. Воду, в якій варили картоплю, зливають. У картоплі і картоплинні може утримуватися соланін. Особливо багато його у картоплинні до цвітіння, позеленілих та пророслих бульбах картоплі. Більш чутливі до отруєння соланіном свині.

Зернові корми, які використовують для годівлі тварин, поділяються на 2 групи: злакові і бобові. Перші містять багато крохмалю і є джерелом енергії: в 1 кг - 9,5-13,7 мДж (1,0-1,33 корм, од.) та 92-145 г сирого протеїну. Зерно бобових культур переважає злакове за вмістом енергії, протеїну та лізину: в 1 кг 11,5-15 мДж обмінної енергії (1,1-1,45 корм, од.), 218-320 г сирого протеїну, перетравність якого (83-85 %) вища, ніж злакових (75 %).

Вимоги щодо якості зерна викладені у відповідних стандартах. Доброякісність зерна визначається, передусім, органолептично. Доброякісне фуражне зерно має відповідний колір, специфічний запах, вологість - не більше 15 %, солодкувато-молочний смак. Вміст шкідливих домішок (суміш отруйного насіння ріжків і головні) у фуражному зерні має не перевищувати 1 %, зараженість коморними шкідниками не допускається. У фуражному зерні насіння бур'янів у складі смітних домішок може бути допущено: куколю - не більше 0,5 %, ріжки і головні - 0,1-0,15, в'язеля й гірчака разом - 0,04 %. Зерно із запахом гнилі, почорнілою оболонкою, коричневим кольором ендосперму, підвищеним вмістом аміаку до згодовування тваринам не допускається. Зерно з плісняво-гнильним запахом, темним кольором, переважанням бактерій над грибами підлягає знезараженню високою температурою. Забороняється згодовування тваринам протравленого зерна. Необхідно контролювати кислотність зернових кормів. Кислотність зерна доброї якості має бути в межах 3,0-4,5 градусів Неймана (°Н). Якщо вона перевищує верхню межу і становить 5-6 °Н, то це означає початкові стадії псування зерна, за кислотності 9 °Н і більше зерно токсичне і не підлягає згодовуванню. Подрібнене зерно, зокрема кукурудзи, бажано не зберігати більше 3 діб влітку і 7 - взимку. Висівки після місячного зберігання завжди токсичні. Всі зернобобові корми, особливо соя, містять антипоживні речовини, головним чином інгібітори трипсину і хімотрипсину. В раціони моногас-тричних тварин сою включають після термічної обробки, ефективність якої перевіряють за активністю ферменту уреази (зміна величина рН упродовж ЗО хв не повинна перевищувати 0,2).

Оцінка якості подрібненого зерна (борошна). До мучних кормів відносять кормову дерть (ячмінну, кукурудзяну і т. д.), а також подібні продукти мукомольного та круп'яного виробництва (висівки, гречана і пшенична мука тощо). Вимоги стандартів до мучних кормів наступні: запах - специфічний, не протухлий, не пліснявий і не побічний; колір - сірий з різними відтінками; кислотність - не більше 5 °Н, а висівок - 4, вологість - не більше 15 %, шкідливих домішок - не більше 0,05 %. Зараженість коморними шкідниками, металеві домішки розміром більше 2 мм не допускаються.

Комбікорми і білково-вітамінні добавки, виготовлені з якісної сировини, за раціонального їх використання підвищують продуктивність і підтримують здоров'я тварин. їх якісну оцінку роблять за органолептичними показниками, а в окремих випадках виконують міко-токсикологічні, бактеріологічні чи інші дослідження. Комбікорми згодовують лише тим тваринам, для яких вони приготовлені. Не допускають до згодовування птиці й свиням комбікорми, виготовлені для великої рогатої худоби, оскільки у них міститься до 1 % кухонної солі, а для птиці і свиней максимально допустимим є вміст 0,5-0,6 %.

Комбікорми випускають розсипчастими або у вигляді гранул, брикетів. Гранульовані комбікорми оцінюють за їх зовнішнім виглядом, кольором, запахом, вологістю, діаметром і довжиною, а гранули для риб за водостійкістю та набуханням. Зовнішньо гранули циліндричної форми з глянцевою або тьмяною поверхнею, колір їх повинен відповідати кольору борошна (дерті), з якого їх виготовляють або дещо темніший. У разі включення до складу гранул меляси колір гранул - від світло- до темнокоричневого. Запах подібний запаху доброякісних компонентів комбікорму. Вологість гранульованих комбікормів не повинна перевищувати 13,5 % для риб, 14 - птиці, кролів, племінних кобил і 14,5 % - для тварин інших видів. Діаметр гранул комбікормів для птиці, поросят-сисунів, телят віком до 4 міс. не має перевищувати 4,7 мм, поросят-відлученців до 4 міс. і ягнят - 4,7-9,7; для свиноматок, вівцематок, молодняку свиней (4—8 міс.) і великої рогатої худоби (6-12 міс.) - 4,7-12,7 мм. Довжина гранул не більше двох діаметрів. Введення до складу комбікорму мінерально-вітамінних компонентів регламентується відповідною документацією.

Макуха і шрот. Соняшникова макуха і шрот можуть містити сіру гниль, котра заражає соняшник під час вегетації. У бавовниковому шроті вміст вільного госиполу не має перевищувати 0,1 % (1000 мг/кг). Макуху і шрот бавовника згодовують у кількості не більше: великій рогатій худобі - 3 кг, коням - 2, свиням - 0,5, вівцям - 0,2 кг. Не рекомендується включати макуху бавовника в раціони телят до 4-місячного віку, поросят, ягнят і вагітних самок. Токсичні властивості госиполу зникають у процесі проварювання або пропарювання упродовж 2 год. Макуха і шрот лляні можуть містити глікозид лінамарин, з якого під час замочування теплою водою утворюється синильна кислота, тому їх згодовують сухими або використовують гарячу воду (більше 60 °С). Шрот рицини звичайної, виготовлений з порушенням технології, містить токсальбумін рицин та алкалоїд рицинін (від 0,1 до 1 %). Небезпечними є рослина і насіння рицини. Макуха та шрот ріпаковий і сама рослина також є небезпечними для тварин, оскільки містять глікозиди - глікозино-лати, що мають тиреостатичні властивості.

Макуху і шрот сої обов'язково контролюють за їх якістю (сирий і перетравний протеїн, сира клітковина, жир, вологість, кислотне і перекисне число жиру) та якістю термічної обробки, яка проводиться з метою інактивації інгібіторів протеаз. Ступінь термообробки контролюють за активністю уреази. Вітчизняні норми її активності складають: для шроту - 0,1-0,2 од. рН, макухи - 0,1-0,3.

Корми тваринного походження (м'ясо-кісткове, рибне борошно та ін.) необхідно контролювати на їх бактеріальне обсіменіння, токсичність, пероксидне і кислотне число жиру, вміст протеїну та амінокислот, а також проводити мікроскопію корму. Такий широкий спектр досліджень рекомендується виконувати, оскільки корми тваринного походження піддають фальсифікації. Основні види домішок, які знаходять за фальсифікації рибного борошна, наступні: а) сечовина (карбамід) або інші неорганічні джерела нітрогену (азоту), які "збільшують" уміст сирого протеїну (1 % сечовини, за норми не більше 0,3, збільшує сирий протеїн на 3,06 %); б) борошно морських ссавців, щетини і шерсті тварин, продуктів переробки птиці й пера; в) кров'яне борошно; г) борошно з ракоподібних; д) шрот сої.

За фальсифікації м'ясним борошном рибний запах суміші дуже слабкий або характерний для тваринних жирів. Кислотне число для рибного борошна повинно бути не більше 10 мг/г КОН, а пероксидне - не більше 0,1 % йоду. У такому разі борошно нетоксичне. За кислотності 21-30 мг/г КОН борошно слаботоксичне, більше 30 мг/г КОН - токсичне. Для комплексної оцінки якості протеїну рибного борошна рекомендується визначати вміст сирого і перетравного протеїну та білка за методом Барнштейна. У рибному борошні високої якості різниця між умістом сирого протеїну і білка повинна бути в межах 4-8 %. Якщо вона менша 4 %, то це є показником фальсифікації рибного борошна м'ясним або борошном з пера; якщо ж різниця більша 8 % -можлива фальсифікація неорганічним азотом.

Оцінка якості кормових жирів. У годівлі тварин використовується жир тваринний кормовий, який є сумішшю жиру гов'яжого, свиней і баранів, та рослинні жири. Енергетична поживність 1 кг жиру кормового для свиней і птиці складає 35-37 мДж, а для великої рогатої худоби - 34-35 мДж обмінної енергії. З рослинних жирів у годівлі тварин використовують рослинні олії (соняшникову, соєву, рапсову, лляну та ін.). Вони є джерелом енергії та лінолевої кислоти, частка якої становить 45-55 % від загальної кількості поліненасичених жирних кислот.

Фосфатиди - вторинний продукт рафінації рослинних олій. Вони мають властивості природних антиоксидантів, що зумовлено наявністю у їх складі фосфоліпідів (лецитину, кефаліну), каротиноїдів, токоферолу і холіну. Жирова частина фосфатитів містить до 55 % лінолевої кислоти. Кормовий фосфатидний концентрат має запах, властивий олії, з якої він одержаний. Не допускається використання фосфатидів кислого, затхлого чи якогось іншого запаху.

Соапсток - продукт лужної рафінації рослинних олій. Доброякісний соапсток - від світло-коричневого до коричневого кольору з відтінком вихідної олії, від рідкої до мазеподібної консистенції, специфічного запаху, містить не менше 20 % жиру.

Фуза - продукт, одержаний у процесі відстоювання олії, густа коричнево-сіра липка маса, у складі якої 85-95 % триацилгліцеролів, 5-15 - фосфоліпідів, деяка кількість білка.

У ході оцінки якості кормів велике значення має мікологічний контроль. Найбільшу небезпеку для тварин становлять корми, уражені грибами з роду Fusarium, Aspergillus, Claviceps, Penicillium. Гриби роду Fusarium можуть пошкоджувати зерно, комбікорм, зерновідходи, висівки, сіно, солому, силос, коренеплоди та інші корми. Ці гриби продукують трихотеценові мікотоксини (Т-2, НТ-2 та інші, всього понад 40), які мають нейротоксичну, геморагічну, імунодепресивну і дермотоксичну дію, а також F₂-tokchh (зеараленон) з вираженими естрогенними властивостями.

Гриби з роду Aspergillus flavus та Aspergillus parasiticus уражають кукурудзу та інші зернові і зернобобові культури, макуху й шроти, вони продукують афлатоксини В_ь В₂, Gi, G2, що мають гепатотоксичні та імунодепресивні властивості. Гриби Aspergillus ochraceus, Penicillium viridi-catum пошкоджують зернові та інші корми, спричиняють охратоксикози А, В, С, що характеризуються ураженням нирок.

Гриби Claviceps purpurea (маткові ріжки) пошкоджують переважно злаки, продукують ерготоксини нейротропної дії. Гриби Penicillium patulum, P.expansum ростуть на ячмені, рисі, соломі, фруктах, овочах, виділяють мікотоксин патулін, що має мутагенні і тератогенні властивості. Значні збитки спричиняють не лише мікотоксини, а й зменшення поживної цінності корму, що виникає внаслідок інтенсивного розвитку на ньому мікрофлори. Зокрема, в результаті окиснення жирів в уражених кормах підвищується перекисне та кислотне число.

З метою запобігання мікотоксикозам проводять органолептичний, мікологічний, фізико-хімічний і токсико-біологічний контроль кормів. Питання щодо придатності пошкоджених токсичними грибами кормів вирішують у кожному конкретному випадку, залежно від виду токсинів, їх концентрації. Забороняються до використання корми із вмістом токсинів, що перевищують максимально допустимі рівні. Малоцінний корм, пошкоджений токсичними грибами з роду Fusarium, як правило, знищують.

Крім мікологічного контролю, корми досліджують на вміст у них радіонуклідів, важких металів, нітратів і нітритів, пестицидів та інших шкідливих речовин. Найбільшу небезпеку для тварин становлять ртуть, кадмій, плюмбум (свинець), фтор, сульфуру діоксид (SO2), деякі пестициди. Основними джерелами забруднення навколишнього середовища і кормів є заводи з виробництва хлору, натрію гідроксиду, фарби, електрообладнання, підприємства целюлозної промисловості, металургійні заводи, автотранспорт (плюмбум), заборонені до застосування пестициди (ДДТ, гептахлор, поліхлорпінен, тіофос, метил-меркаптофос) та інші отруйні сполуки.

Певну небезпеку для тварин становлять нітрати та нітрити (солі азотної і азотистої кислот) у разі нагромадження їх у великій кількості в кормах. Це відбувається, коли у грунт під кормові культури вносять за один прийом більше 60, а за рік - понад 150 кг/га нітрогену чи вивозять на обмежені ділянки велику кількість гною, особливо свинячого, або пташиного посліду за посушливого чи надто дощового літа. Нітрати перетворюються в нітрити за тривалого зберігання зеленої маси трав перед згодовуванням тваринам. Найбільш чутливі до нітратів і нітритів свині та птиця. Корми з підвищеним умістом нітратів та нітритів забороняється згодовувати вагітним тваринам. їх дають тваринам на відгодівлі в кількості, що не перевищує 25-50 % від сухої речовини кормів раціону. Для приготування кормів і напування тварин заборонено використовувати воду із вмістом нітратів понад 50 і нітритів понад 3 мг/л. Забороняється згодовувати тваринам відвар після варіння буряків.

Якість води. Питна вода як для людини, так і тварин має відповідати певним стандартам та нормам ВООЗ. Відповідно до нормативів ВООЗ (1995) у питній воді регламентується вміст хімічних елементів (мг/л): барію - 0,7; бору - 0,3; кадмію - 0,003; мангану - 0,1; купруму - 2,0; молібдену - 0,07; арсену - 0,01; ніколю - 0,02; нітратів - 50,0; нітритів - 3,0; загальної ртуті - 0,001; плюмбуму - 0,01; селену - 0,01; сурми - 0,05; фтору - 1,5; хрому - 0,05; ціанідів - 0,07; феруму - 0,3. Враховується також радіоактивність води: альфа-активність сумарна - 0,1 Бк/л; бета-активність сумарна - 1 Бк/л. У разі перевищення цих значень проводять детальний радіохімічний аналіз і визначають придатність води для пиття.

У питній воді суворо регламентується вміст пестицидів. Наприклад, вміст алдрину має не перевищувати 0,03 мкг/л, гептахлору і його похідних - 0,03, ДДТ - 2, карбофурану - 5, ліндану - 2 мкг/л.

Під час оцінки вмісту хімічних елементів у воді враховують наступні дані. Алюміній в концентрації 0,2 мг/л і вище спричиняє осад (завись) і зміну кольору; амоній (1,5 мг/л) - запах і присмак; ферум (0,3 мг/л), манган (0,1 мг/л), купрум (4 мг/л) - фарбування білизни й посуду; натрій (200 мг/л) - присмак; сірководень (0,05 мг/л) - запах і присмак; сульфати (250 мг/л) - присмак та корозію; цинк (3 мг/л) - присмак.

За низької твердості води підвищується корозійність, а вода з високою твердістю (понад 10 мекв/л) утворює накип. Величина рН питної води коливається від 6,5 до 8,0.

Про бактеріальну забрудненість води судять за загальною кількістю мікроорганізмів та колі-індексом чи колі-титром. В 1 мл води допускається не більше 100 мікробів, колі-індекс - не вище 3 (не більше З мікроорганізмів віл води), колі-титр - не менше 300 мл (1 кишкова паличка на 300 мл води).