Ветеринарні технології профілактики незаразних хвороб тварин

ЗАГАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ ТВАРИН

Відомі клініцисти ще з часів глибокої давнини на перше місце завжди ставили медицину профілактичну. «Оскільки здоров'я з усіх поглядів являє собою значно більшу цінність, ніж хвороби, ми, передусім, повинні з'ясувати, як його можна зберегти, і лише потім - як лікувати хвороби» (Галленіус Клаудіус, 200-131 pp. до н. є.). Відомий клініцист, професор М.Я. Мудров (1776-1831), також віддавав данину медицині профілактичній «Легше профілактувати хвороби, ніж лікувати їх». Цих же принципів дотримується й ветеринарна медицина. Одним із основоположників профілактичного напряму в ветеринарії був професор І.Г. Шарабрін.

Основою профілактики внутрішніх хвороб тварин є повноцінна годівля, висока якість кормів і води, оптимальний мікроклімат у приміщеннях, систематичний моціон, раціональне використання засобів хімічного та мікробіологічного синтезу, контроль за станом обміну речовин і здоров'ям тварин (диспансеризація).

Ветеринарні спеціалісти складають щорічні плани профілактики внутрішніх неінфекційних хвороб тварин. Як правило, профілактичні заходи планують на короткі або тривалі терміни, для окремих об'єктів (молочних ферм чи комплексів, ферм з вирощування і відгодівлі молодняку і т.д.), а також за фізіологічними групами тварин (сухостійні, новотільні корови, супоросні свиноматки і т.д.).

Аналіз годівлі тварин

Повноцінною є годівля, що забезпечує добре здоров'я, високу продуктивність і відтворну функцію тварин. Показниками повноцінної годівлі є: ступінь забезпеченості тварин енергією, основними поживними і біологічно активними речовинами, вміст у раціоні сухої речовини, концентрація поживних та біологічно активних речовин в 1 кг сухої речовини кормів, структура раціонів.

Відповідно до існуючих зоотехнічних норм годівлі раціони мають повністю забезпечувати тварин сухою речовиною, енергією, сирим і перетравним протеїном, незамінними амінокислотами (свині, птиця), жиром, клітковиною, крохмалем, цукром, макро- і мікроелементами, вітамінами. Під час оцінки повноцінності годівлі необхідно враховувати значення окремих поживних і біологічно активних речовин та енергії у живленні тварин, оскільки нестача або надлишок їх спричиняють різні хвороби.

Енергетичне живлення. Центральне місце в енергетичному балансі організму займає обмінна (метаболічна) енергія, яка визначається як різниця між валовою енергією згодовуваного корму та валовою енергією виділених екскрементів. Валова енергія - це потенційна енергія, що виділяється у вигляді тепла внаслідок повного окиснення органічних речовин корму до вуглекислого газу (карбону (IV) оксид) і води. Обмінна енергія - це енергія, що забезпечує найважливіші фізіологічні процеси в організмі (ріст, розвиток, дихання, секрецію, екскрецію, температуру тіла, рухову активність, синтез продукції). її визначають за різницею між валовою енергією й втратами енергії з калом, сечею, газами, що виділяються у тварин з кишечнику, а в жуйних, окрім того, з передшлунків під час відрижки.

Обмінна енергія забезпечує всі затрати організму на виробництво продукції, включаючи витрати на підтримання життя, забезпечення процесів, зв'язаних з утворенням продукції, перетравленням і засвоєнням корму. Вона також включає безпосередню енергію виробленого продукту. Інколи поняття обмінної енергії підмінюється іншим - чиста енергія, але остання є лише частиною обмінної енергії корму, яка міститься в продукції, що використовується людиною для своїх цілей.

Обмінна енергія в сучасних нормах годівлі виражається в енергетичних кормових одиницях (ЕКО) і мегаджоулях (мДж), іноді - в кілокалоріях (ккал); 1 мДж=10⁶ джоулів (Дж). За енергетичну кормову одиницю (ЕКО) прийнято 10 мДж обмінної енергії. Співвідношення між калоріями і мегаджоулями наступне: 1 кал відповідає 4,1868 Дж ~ 4,19 Дж, або 1 Дж=0,2388 ккал; 1 мДж=238,8 ккал.

Джерелом обмінної енергії в раціоні є вуглеводи, жири і протеїн, що надходять з кормом. Недостатнє енергетичне живлення спричиняє незадовільне засвоєння поживних речовин корму, перевитрату кормів, зниження інтенсивності росту молодняку, перевищення витрат на одиницю виробленої продукції, розвиток аліментарної дистрофії (виснаження), кетозу молочних корів і кітних вівцематок та інших хвороб.

Для ліквідації дефіциту енергії в раціон вводять злакові концентрати, мелясу, коренеплоди, картоплю, жири тваринного і рослинного походження. Як енергетичну добавку найчастіше використовують жир яловичий, баранячий, свинячий, їх суміш (жир тваринний кормовий), жир-сирець, кістковий жир, фосфатиди, соапсток (продукт переробки рослинних олій). Жирові добавки у раціон корів вводять у дозі 300-500 г, молодняку великої рогатої худоби під час вирощування - 80-100, відгодівлі - 200-400 г. Нині використовують добавки на основі жирних кислот пальмового масла [Бергафат F-10 (класик)] та на основі розщеплення очищеного пальмового масла до різних жирних кислот [Бергафат F-100 (преміум), Бергафат Т-300)]. Рекомендовані дози для корів - 400-1000 г на добу залежно від надою. Серію сухих жирових добавок у вигляді порошку для птиці і свиней становлять продукти Бергафат HTL-106, Бергафат НТа-306 (до 5 % за масою комбікорму) та Бергапрайм (0,05-0,1 %). Основним їх компонентом є пальмове масло, збагачене фосфоліпідами. Енергетична цінність його - 34,5-34,9 мДж/кг. Для великої рогатої худоби важливою енергетичною добавкою є пропіленгліколь, який використовується для синтезу глюкози та безпосереднього вироблення енергії.

Окрім загальної кількості обмінної енергії в раціонах, аналіз проводять з урахуванням її концентрації в 1 кг сухої речовини. Для високоудійних корів з продуктивністю 25 л молока вона має становити 0,95-1,0 к. од. або 10,5 мДж, 30 л - 1,05 і 11,0; 35-40 л - 1,05-1,10 і 11,5; більше 40 л - 1,10-1,15 к. од. і 11,5 мДж. У першу фазу сухостійного періоду концентрація обмінної енергії складає 0,80-0,85 к. од. або 9,5-10,0 мДж, в останні три тижні -0,90-0,95 к. од. і 10,5 мДж в 1 кг сухої речовини.

У розрахунку на 100 кг маси тіла потреба підсисних свиноматок з 10 поросятами у сухій речовині становить 2,5-2,7 кг за концентрації в 1 кг 1,3 к. од. або 14,4 мДж обмінної енергії.

Надмірна енергетична годівля тварин спричиняє розвиток ожиріння, цукрового діабету (у тварин із однокамерним шлунком), серцево-судинних та інших хвороб. Це буває переважно у сухостійних корів, неплідних і супоросних свиноматок, кнурів-плідників за ненормова-ного згодовування силосу, сінажу та концентрованих кормів.

За нестачі у раціоні енергії і зниження вгодованості у тварин норми годівлі збільшують на 10-15 % і більше, за надмірного енергетичного живлення і наявності у стаді ожирілих тварин норми енергетичного живлення зменшують на 10-20 %.

Протеїнове живлення. Згідно з сучасною системою оцінюють загальну кількість сирого і перетравного протеїну, концентрацію їх в 1 кг сухої речовини кормів раціону, 1 кормовій одиниці, за біологічною повноцінністю протеїну та енергопротеїновим відношенням (для птиці). Потреба у перетравному протеїні в розрахунку на 1 корм. од. становить, г: для сухостійних - 110, дійних корів - 110-115 (залежить від надою: за 11-20 кг - 100 г, 21-30 кг - 105 і понад 30 кг - 110-115 г); бугаїв-плідників - 100-145; молодняку великої рогатої худоби 2-3-місячного віку - 130-120; 4-6-місячного - 110-120; 6-9 - 110; 9-12-місячного - 100, старше року - 90; некітних і кітних вівцематок -90-100, у перші 2 місяці лактації - 105; баранів-плідників - 95-110; ремонтного молодняку - 110-120; робочих коней - 90-100 г. Концентрація сирого протеїну в сухій речовині кормів раціону для корів також залежить від надою: за 21-26 кг - 14-16, понад 30 кг - 17-18 %. У період сухостою (перші 40 діб) вміст сирого протеїну в 1 кг сухої речовини має становити 12-13 %, перетравного - 9, в останні три тижні сухостою, відповідно, 14,5-15,0 і 9,5-10,0 %.

За годівлі свиней повнораціонними комбікормами доцільно нормувати у раціонах сирий протеїн, а за комбінованого типу годівлі -перетравний. Норми сирого і перетравного протеїну відповідно в розрахунку на 1 корм. од. становлять, г: для неплідних та супоросних свиноматок - 133 і 100, підсисних - 143 і 112; кнурів-плідників - 155 і 121; поросят 2-4-місячного віку - 154 і 120; ремонтних свинок старше 4-місячного віку - 145 і 105-110; відгодівельного молодняку старше 4-місячного віку- 130-115 і 105 і 90.

Оцінка протеїнової поживності кормів та нормування протеїнового живлення птиці здійснюється за сирим протеїном, тобто за загальною кількістю азотистих сполук у 100 г повноцінного комбікорму.

У ході аналізу протеїнової годівлі свиней і птиці слід враховувати її біологічну повноцінність, що залежить від наявності у протеїні незамінних амінокислот, потреба в яких забезпечується лише за рахунок надходження з кормами. До них належать: лізин, метіонін, триптофан, аргінін, гістидин, лейцин, ізолейцин, фенілаланін, валін, треонін, а для молодняку птиці - ще й гліцин. До нестачі незамінних амінокислот, особливо лізину, триптофану і метіоніну, яких ще називають критичними, оскільки їх здебільшого обмаль у раціонах тварин, дуже чутливі свині і птиця, а також молодняк тварин різних видів. У жуйних незамінні амінокислоти синтезуються мікроорганізмами у передшлунках, проте в раціонах високопродуктивних корів часто буває дефіцит лізину. Серед замінних амінокислот у раціоні птиці слід враховувати вміст цистину, який у значних кількостях використовується для синтезу кератинів, що особливо важливо для формування пір'я і підшкаралупових оболонок яйця, знешкодження токсичних продуктів обміну речовин у печінці. У раціонах свиней і птиці 40-50 % загального вмісту сірковмісних амінокислот повинен складати цистин. Необхідно також звертати увагу на співвідношення й інших амінокислот, зокрема вміст лізину в раціоні птиці не повинен перевищувати рівень аргініну більш ніж на 15-20 %. У процесі нормування амінокислот потрібно враховувати їх взаємодію з вітамінами: за нестачі в комбікормі нікотинової кислоти у птиці збільшується потреба в триптофані, за дефіциту рибофлавіну зменшується засвоєння гістидину, триптофану і фенілаланіну.

Якщо вміст однієї незамінної амінокислоти найменший у раціоні, то її відносять до першої лімітуючої, вона спричиняє найбільш негативний вплив на організм і продуктивність тварин, тому її дефіцит в організмі необхідно поповнювати в першу чергу.

За нестачі протеїну або його неповноцінності за амінокислотним складом знижується продуктивність і відтворна функція тварин, порушується обмін речовин, розвиваються дистрофія і остеодистрофія, гіпогалактія, знижується неспецифічна резистентність організму, виникають імунодефіцити, збільшується захворюваність, народжується неповноцінне потомство.

Ліквідувати білкову недостатність можна введенням до складу раціону високопротеїнових кормів: зерна бобових, макухи, шроту, комбікормів, сіна бобових, м'ясного, м'ясо-кісткового або рибного борошна, дріжджів. До раціону птиці і свиней добавляють синтетичні метіонін, лізин, триптофан, до раціону високопродуктивних корів - лізин. На лізин багаті м'ясне і м'ясо-кісткове борошно, сіно бобових трав, на метіонін - рибне борошно, соняшникова макуха і шрот; на триптофан - макуха, шрот, риб'яче, кров'яне, м'ясне і м'ясо-кісткове борошно. Проблема усунення дефіциту кормового протеїну вирішується насамперед шляхом збільшення виробництва фуражного зерна (ячменю, вівса, кукурудзи, сої, гороху), вирощування необхідної кількості люцерни, еспарцету, конюшини, рапсу.

Нестачу протеїну в раціоні можна деякою мірою компенсувати за рахунок використання кормових гідролізних дріжджів, концентрату азотно-фосфатного (АФК) і кормового ОТІ-3, добавки Білотин. Промисловість випускає кормові препарати лізину і метіоніну.

Надлишок протеїну в раціоні спричиняє порушення травлення й обміну речовин, дистрофію ендокринних органів, печінки, нирок, серця; розвиваються кетоз, цукровий діабет, ожиріння, гіпогалактія, сечокислий діатез та інші хвороби. До надлишку протеїну особливо чутливі жуйні, оскільки більша частина протеїну в рубці гідролізується з утворенням аміаку, надлишок якого надходить у кров і справляє шкідливий вплив на обмін речовин та функції важливих органів і систем. Надлишок нуклео-тидів спричиняє розвиток сечокислого діатезу; лізину і метіоніну - дистрофічних змін у підшлунковій залозі, нирках, печінці.

Профілактувати протеїновий надлишок необхідно нормованою годівлею, скороченням у раціоні високобілкових кормів, а у жуйних, крім того, важливо витримувати оптимальне цукро-протеїнове та співвідношення суми цукру і крохмалю до протеїну. Окрім того, для жуйних важливим є дотримання співвідношення між легко- і важко-ферментованим протеїном, оскільки з легкоферментованого у рубці утворюються не лише амінокислоти, а й аміак, який здебільшого перетворюється в сечовину із затратами енергії і виділяється з сечею. Таким чином, азот корму витрачається нераціонально. У перші 3 тижні лактації частка легкоферментованого протеїну не повинна перевищувати 55-60, наступні 80-100 діб - 60-65 % загальної кількості сирого протеїну. Найменша частка легкоферментованого протеїну - в шроті сої (33 %), льону (58 %), зерні кукурудзи (41 %), горосі екстру-дованому (45 %), сухому жомі (41 %), борошні люцерни (45 %), досить багато - у зерні ячменю (71 %). Співвідношення між легко- і важкоферментованим протеїном враховують зважаючи на продуктивність корів. За продуктивності 25 кг частка легкоферментованого протеїну не повинна перевищувати 76 %, 35 кг - 68; 40 кг - 64 %. Для зменшення розщеплення протеїну в рубці застосовують екструдування високопротеїнових кормів - гороху, макухи і шроту.

Вуглеводна поживність. Вуглеводи є основним джерелом енергії, необхідної для життєдіяльності клітин усіх тканин і органів, особливо мозку, серця та м'язів (з 1 г в організмі утворюється 17,2 кДж енергії), утворення жиру тіла і молока. Залежно від виду рослин, їх уміст у сухій речовині кормів складає від 50 до 80 %. Вуглеводи, що входять до складу рослин, поділяють на дві основні групи: а) розчинні вуглеводи, або цукри; б) полісахариди. До перших відносять моно-, ди- і трисахариди. Вони добре розчинні у воді і легко ферментуються у передшлунках жуйних. Полісахариди (містять більше 10 залишків моносахаридів) охоплюють групу вуглеводів, значна частина яких не розчинна у воді, але розщеплюється бактеріальними ферментами до більш простих сполук. До них відносять крохмаль і декстрин, що легко розщеплюються ферментами, та клітковину, до складу якої входять целюлоза, геміцелюлоза, лігнін, пентозани тощо, що утворюють структуру стінки рослинних клітин.

Крохмаль є головною формою вуглеводів у рослинах. Часто він є основним компонентом зерна, зокрема злакових культур (ячмінь, кукурудза, пшениця, рис та ін.), або йому належить провідне місце у складі зерна зернобобових (горох, соя та ін.). Крохмаль легко гідролізується ос-амілазою мікроорганізмів до мальтози, а остання - мальтазою до глюкози, з якої в рубці жуйних синтезується в основному пропіонова кислота. У крохмалі зерна кукурудзи міститься багато амілози (у деяких сортах до 82 %), тому він менш інтенсивно гідролізується ферментами мікроорганізмів, порівняно з крохмалем інших злакових культур або бульбових (картопля), і значна частка його розщеплюється ос-амілазою кишечнику до мальтози, а потім - глюкози. В організмі корів крохмаль зернових використовується на 90-100 %, у тому числі в рубці перетравлюється 77-88 %. Максимальна перетравність поживних речовин корму в лактуючих корів спостерігається за згодовування раціонів з умістом 11-16 % крохмалю в сухій речовині корму, а співвідношення сумарної кількості цукру і крохмалю з клітковиною має становити за надою 26 кг - 1,1-1,2; 30 кг - 1,35-1,40; 36 кг - 1,65-1,70; 40 кг і більше - 1,90-1,98.

Оптимальне надходження з кормом цукру і крохмалю сприяє розмноженню у передшлунках жуйних корисних мікроорганізмів, внаслідок чого тварини отримують бактеріальний білок високої біологічної поживності, коротколанцюгові жирні кислоти (ЮКК) і вітаміни групи В.

Надлишок легкоперетравних вуглеводів, особливо цукру, пригнічує активність мікрофлори передшлунків, знижує перетравність кормів, спричинює порушення кислотно-основного балансу в бік ацидозу. Включення до раціону великої рогатої худоби великої кількості цукрового буряку і картоплі ставали причиною отруєння внаслідок надмірного утворення у рубці молочної кислоти за зброджування цукру і крохмалю. Молочна кислота всмоктується у кров, спричиняючи розвиток ацидозу.

Нестача цукру і крохмалю у раціоні може порушувати білково-жировий обмін, що проявляється підвищенням рівня кетонових тіл в організмі і розвитком ацидозу. Тому під час оцінки вуглеводної поживності раціону для жуйних необхідно контролювати цукро-протеїнове співвідношення і співвідношення цукор + крохмаль до перетравного протеїну, які відповідно мають становити для корів 0,8-1,1 і 2,2-2,7, тобто на 1 г перетравного протеїну необхідно 0,8-1,1 г цукру і 2,2-2,7 г цукру і крохмалю. Проте, цукро-протеїнове співвідношення у раціонах корів залежить від їх продуктивності: за надою 20-25 кг воно має складати 0,90-1,0:1,0; 30-36 кг - 1,05-1,07:1,0; 40-45 кг - 1,1:1,0; цукор+крохмаль:протеїнове, відповідно, 2,2-2,35; 2,45-2,70; 2,70-2,75.

Клітковина потрібна для створення об'єму, який би забезпечував нормальну функцію травного каналу, вона створює оптимальні умови для діяльності корисних мікроорганізмів у передшлунках і кишечнику. Нестача клітковини у раціоні пригнічує моторну функцію органів травлення, у рубці знижується синтез вітамінів групи В та оцтової кислоти, необхідної для синтезу молочного жиру й утворення енергії, супроводжується порушенням функцій підшлункової залози, розвитком ацидозу і паракератозу рубця з наступним ураженням печінки. Надлишок клітковини в раціоні також небажаний, оскільки знижується поїдання тваринами кормів, перетравність і використання поживних речовин.

Оптимальний рівень клітковини у сухій речовині кормів має бути:

• у перші 40 діб сухостою - 28-25 %,наступні - 25-22, для лактуючих корів з надоєм до 10 кг - 28, 11-20 кг - 27-24, 21-25 кг - 24-22; 30 кг - 20-18, за надою 35 кг і більше - 16-18 %. Максимальна перетравність клітковини мікроорганізмами рубця за її вмісту в раціоні 17-20 % від сухої маси корму;

• для телят 2-3-місячного віку - 6-12 %, 3-6-місячного - 14-18, старше 6-місячного - 22-24, для молодняку за інтенсивної відгодівлі - 19-21 %;

• для молодняку і робочих коней, кобил лактуючих - 17-18%, жеребних - 19-20 %;

• для під сисних свиноматок і кнурів - 6-8 %, неплідних і супоросних свиноматок - 12-14, поросят 2—4-місячного віку - 4-5, старше 4-місячного віку - 6-7 %;

• вівцематок - 25-27 %, ягнят до 6-місячного віку - не більше 13, для старшого молодняку - 20-25 %;

• хутрових звірів - 3^1 %, собак - 4-5 %;

• для курей-несучок - 5-6 %, індичок - 6, качок - 7, гусей - 10, молодняку курей яєчних порід - 5-7, курчат-бройлерів - 4,5 %. Слід зазначити, що в раціонах птиці з вуглеводів нормують лише клітковину, хоча в їх кишечнику немає ферментів, які б її гідролізували. Гідроліз клітковини відбувається, в основному, у сліпих відростках під впливом ферментів мікроорганізмів. Збільшити перетравність клітковини можна додаванням екзогенних целюлозолітичних ферментних препаратів.

Сира клітковина неоднорідна. До її складу входять целюлоза, геміцелюлоза, пентозани, лігнін, кутин, суберин. Співвідношення між целюлозою і лігніном у різних кормах різне. Якщо целюлоза і геміцелюлоза перетравлюються достатньо добре у жуйних (65-68 %), то лігнін - на 15-16 %. Окрім того, лігнін негативно впливає на перетравлення інших поживних речовин. Зважаючи на це, в останні роки нормування структурних вуглеводів проводять не за загальною їх кількістю, а за окремими їх фракціями - нейтрально-детергентною (НДК) і кислотно-детергентною (КДК) клітковиною. НДК, або клітинна стінка рослин, включає в себе целюлозу, геміцелюлозу і лігнін. Споживання сухої і органічної речовин тваринами тісно корелює з їх умістом у раціоні. Чим менше НДК, тим більше корму споживає тварина. 75 % НДК представлено фуражем. Кислотно-детергента клітковина (КДК) складається з целюлози і високого відсотка лігніну, який належить до неперетравлюваної частини клітковини. Отже, чим менший уміст у кормі КДК, тим вища його перетравність у жуйних. Різниця між НДК і КДК складає вміст у кормі геміцелюлоз, які легко ферментуються мікроорганізмами у шлунково-кишковому тракті тварин. Продуктом гідролізу целюлози клітковини є глюкоза. У передшлунках жуйних розщеплюється 43-74 % целюлози і 36-79 % - геміцелюлози. Проте перетравність клітковини значною мірою залежить від виду і віку рослин. У молодих рослин оболонки клітин мало лігніфіковані і тому клітковина легко перетравлюється в рубці жуйних (77 %). Тварини з однокамерним шлунком структурні вуглеводи використовують в обмеженій кількості. У них перетравлення клітковини відбувається у товстому кишечнику.

Моноцукри, що утворюються у передшлунках жуйних під впливом ферментів мікроорганізмів, в основному перетворюються в коротколанцюгові (КЖК) жирні кислоти (раніше їх називали леткими - ЛЖК). Основними серед них є оцтова, пропіонова і масляна кислоти (95 % від загальної кількості КЖК). За добу мікроорганізми рубця корів виробляють 3-^, овець 0,3-0,4 кг КЖК. Співвідношення між окремими КЖК у рідині рубця залежить від складу раціону. Збільшення частки клітковини в раціоні жуйних призводить до підвищення продукції оцтової кислоти, крохмалю - пропіонової, цукру - масляної.

Утворені в рубці КЖК всмоктуються через стінку рубця і використовуються як енергетичний матеріал та як метаболіти для побудови інших речовин. За рахунок оцтової кислоти макроорганізм може забезпечити близько 40-60 % його потреби у метаболічній енергії. Значна її частина включається до складу молочного та внутрішнього жиру. Подібним шляхом використовується масляна кислота. У стінці рубця вона майже повністю перетворюється в р-оксимасляну кислоту ф-оксибутират), який використовується в енергетичних процесах у головному мозку, скелетному і серцевому м'язах жуйних, інша частина Р-оксибутирату бере участь у синтезі жирних кислот у молочній залозі. Доросла велика рогата худоба задовольняє 5-7 % потреби у метаболічній енергії за рахунок Р-оксибутирату. Пропіонова кислота в організмі жуйних є важливим джерелом енергії, оскільки з неї синтезується 40-60 % глюкози. Цим шляхом з одного моля пропіонової кислоти утворюється 17 молів чистої продукції АТФ (всього 25). Іншим шляхом перетворення пропіонової кислоти є пряме окиснення в циклі трикарбонових кислот - утворюється 18 молів чистої продукції АТФ (всього 22). З пропіонової кислоти синтезуються амінокислоти і білок скелетних м'язів.

У жуйних мікробна ферментація вуглеводів, що залишилися неперетравленими, продовжується у сліпій кишці та проксимальній частині ободової. Тут перетравлюється близько 12 % целюлози від її загальної кількості. Утворюються ті ж КЖК.

Ліпідна поживність. Жир кормів є не лише концентрованим джерелом енергії й утворення жиру в тілі тварин, але й незамінним фактором живлення, необхідним для нормального всмоктування і транспортування каротину і жиророзчинних вітамінів A, D, Е і К. До його складу входять незамінні поліненасичені жирні кислоти: ліноле-ва, ліноленова та арахідонова, які не можуть синтезуватись в організмі тварин і є комплексом вітаміну F. За дефіциту поліненасичених жирних кислот порушується структура клітинних мембран і знижується опірність проникненню бактерій, вірусів, токсинів. Нестача лінолевої кислоти у жуйних спричиняє зниження продуктивності, відтворної здатності і біологічної цінності молока й м'яса.

У разі нестачі жиру в раціоні у тварин виникає діарея, яка пояснюється кератинізацією слизової оболонки кишечнику внаслідок А- і F-гіповітамінозів, зниженням активності травних ферментів. Дефіцит жиру є причиною дерматиту, порушення відтворення, захворювань печінки і нирок, гіперфункції щитоподібної залози. Надлишок жиру спричиняє надмірне утворення кетонових тіл, знижує статеву активність самок і самців, погіршує якість продукції.

Оптимальний уміст жиру у сухій речовині кормів раціону для молодняку великої рогатої худоби знижують з 24 % - у місячному віці до 14 -на другий, 9 - третій, 6-7 - четвертий і п'ятий, 5-4 - у шестимісячному і до 3-4 % - для старших шести місяців; для бугаїв-плідників він становить 2,5-3 %, для корів з високою продуктивністю збільшується з 2 до 4-5 %. У перші 3-4 місяці лактації їм рекомендується додатково згодовувати захищений жир, який перетравлюється у тонкому кишечнику.

Кількість жиру в раціоні молодняку свиней не нормується, оскільки потреба в ньому невисока (1-1,5 % від сухої речовини). Вміст жиру у раціоні кнурів і свиноматок має становити 2,5-3 %.

Ліпіди кормів є важливим джерелом у раціонах птиці. Найбільшу ефективність вони мають за введення до складу комбікормів у такій кількості (у відсотках до маси комбікорму): а) для молодняку, що відгодовується на м'ясо: курчатам-бройлерам - 5-8 %, індиченятам - 3-5, каченятам - 2-3, гусенятам - 3-5 %; б) для племінного молодняку: курчатам (5-60 днів) - 2-3, індиченятам (5-80 дн.) - 2-5, каченятам (1-150 дн.) - 1-3, гусенятам (1-180 дн.) - 1-5; в) для дорослої птиці: курям-несучкам - 3-5, індичкам - 3-5, качкам - 2 і гускам - 1-2 %.

Поживна цінність кормових жирів для птиці визначається, передусім, наявністю у їх складі ненасичених жирних кислот: лінолевої, ліноленової, арахідонової. їх дефіцит у раціонах пригнічує ріст птахів, спричиняє атрофію статевих залоз, зниження несучості, заплідненості яєць, виводимості молодняку. Потреба птиці у лінолевій кислоті залежить від виду, віку і фізіологічного стану. Наприклад, у племінних курей-несучок на початку продуктивного періоду (150-180 діб) вона становить 1,5-1,6 %, середині (301^-20 днів) та в кінці (420-510 днів) - 1,3-1,5 % від маси комбікорму.

Поліненасичені жири за зберігання кормів окиснюються оксигеном (киснем) повітря (особливо у подрібнених борошнистих кормах) з утворенням шкідливих для організму пероксидів. Корми стають гіркими на смак і спричинюють розвиток гастроентериту, токсичної гепатодистрофії і некрозу печінки, захворювань шкіри, випадіння волосся, нестачу токоферолу.

Мінеральне живлення. В організмі тварин виявлено понад 80 елементів. Одні з них (оксиген, карбон, гідроген і нітроген) є основними елементами органічних речовин (білків, жирів і вуглеводів), тому їх часто називають органічними, а всі інші - неорганічними або мінеральними елементами. Залежно від кількості, в якій вони містяться в організмі, мінеральні елементи поділяють на 2 групи: макроелементи - Са, Р, Mg, K, Na, S і СІ, уміст яких коливається в межах від 9 до 0,09 % маси тіла, і мікроелементи, серед яких нормується в раціонах кількість життєво необхідних (біогенних, есенціальних). До останніх належать: Ферум, Купрум, Цинк, Кобальт, Манган, Йод. До цієї ж групи відносять Селен, Молібден і Хром, але їх кількість у раціонах не нормують, хоча необхідність в цьому є.

Якщо прийняти кількість усіх мінеральних елементів за 100 %, то макроелементи складають 99,6, мікроелементи - 0,4 %. Роль мінеральних елементів в організмі тварин багатогранна. Вона викладена в підручниках з фізіології, біохімії та клінічної біохімії тварин. Як нестача, так і надлишок їх спричинюють негативний вплив на організм тварин. За нестачі макроелементів порушуються обмін речовин, осмотичний тиск, рН середовища, стан колоїдів, розвиваються остеодистрофія, рахіт, гіпомагніємія. Дефіцит мікроелементів спричиняє ендемічний зоб, гіпокобальтоз, паракератоз, анемію, ензоотичну атаксію, бі-лом'язову та інші хвороби. За надлишку фтору розвиваються гіпотиреоз, флюороз (руйнування) зубів, остеопороз; бору - борний ентерит; нікелю - нікелева сліпота.

У ході аналізу раціонів тварин враховують не лише абсолютну кількість макро- і мікроелементів, а й концентрацію їх в 1 кг сухої речовини кормів, оскільки надлишок окремих може порушувати засвоєння інших. Так, за надмірної кількості калію в раціонах корів порушується засвоєння магнію і кальцію, феруму - купруму і цинку. Надлишок кальцію в раціоні високоудійних сухостійних корів спричиняє післяродову гіпокальціємію, а в раціоні поросят - паракератоз.

Нестачу макро- і мікроелементів у раціонах ліквідують включенням до їх складу природних джерел (сіно, концентрати, сінаж тощо), а також мінеральних речовин у вигляді кормових фосфатів, кальцієвих добавок, препаратів мікроелементів та інших засобів.

Вітамінне живлення. Вітаміни - життєво необхідні речовини, що беруть участь в обміні білків, вуглеводів, ліпідів, мінеральних речовин. Вони забезпечують біохімічні процеси окиснення і відновлення, карбоксилювання, синтез деяких амінокислот. Відомо, що в патогенезі не лише гіповітамінозів, але й багатьох інших хвороб вітаміни відіграють провідну роль. Жуйні тварини й коні найчастіше відчувають нестачу вітамінів A, D, Е; свині, птиця, хутрові звірі, собаки, крім того - вітамінів групи В, а також вітамінів С і К.

За нестачі в раціоні каротиноїдів і вітаміну А народжується слабкий приплід, який схильний до шлунково-кишкових та легеневих захворювань, збільшується ембріональна смертність, порушуються процеси остеосинтезу, знижується продуктивність тварин, сповільнюється ріст молодняку. Характерними ознаками нестачі вітаміну А є запалення рогівки та ороговіння епітелію слізних каналів, що супроводжується розвитком ксерофтальмії і кератомаляції, ороговіння та злущення епітелію слизових оболонок дихальних шляхів, травного каналу і сечовивідних шляхів.

Усунення дефіциту ретинолу в організмі тварин досягається введенням у раціони достатньої кількості кормів, багатих на каротиноїди (зелених кормів, сіна, сінажу, трав'яного, сінного, хвойного борошна, жовтої кукурудзи, гарбузів, моркви, молока). З цією ж метою широко використовують препарати ретинолу - мікровіт А кормовий, гранувіт А-400, лутавіт А, ровімікс А-500, кормові препарати мікробного каротину (бетавітон, вітатон), олійні або водорозчинні (сольвітат А-400, інтровіт) концентрати вітаміну А.

Вітамін D. Нині відомі дві природні форми вітаміну D: ергокальциферол (вітамін D₂) і холекальциферол (вітамін D₃). Вітамін D₂ міститься у рослинних кормах, висушених під впливом ультрафіолетового опромінення (УФО), D₃ - у риб'ячому жирі, печінці, жовтку яєць, молоці та синтезується у шкірі (за винятком собак і котів) за впливу УФО. Вітамін D₃ більш активний, ніж ергокальциферол (для птиці у 30-35 разів). У печінці з них синтезується перший біологічно активний метаболіт - 25-гідроксихолекальциферол [25(OH)D₃ або, відповідно, 25(OH)D₂], у нирках - 1,25 і 24,25-дигідроксихолекальциферол [l,25(OH)₂D₃ і 24,25(OH)₂D₃] і відповідні метаболіти вітаміну D₂. Найбільш активна форма - l,25(OH)₂D₃.

Нестача вітамінів D₃ і D₂ або порушення синтезу їх метаболітів внаслідок патології печінки й нирок супроводжується розладом мінерального обміну: розвиваються остеодистрофія та рахіт, порушується процес утворення шкаралупи яєць, знижується виведення курчат. Профілактика гіповітамінозу D досягається включенням до раціонів сіна, сінажу, сінної січки, кормів тваринного походження, а також препаратів кальциферолу — відеїну D₃, гранувіту D_3i лутавіту D₃, рові-міксу D₃, мікровіту D₃, дріжджів опромінених, концентратів вітамінів D₂ і D₃ в олії, риб'ячого жиру, водорозчинних препаратів (аквахол D₃, сольватак D₃) та ін. Зернові, коренебульбоплоди, жом, трав'яне борошно примусового сушіння практично не містять вітаміну D.

Нестача в раціонах токоферолу спричиняє накопичення в організмі пероксидів, порушення життєво важливих функцій клітин, виникнення дистрофічних змін у печінці, м'язах, переродження сім'яних канальців, атрофію зародкових клітин, підвищення проникності і крихкості капілярів та інші зміни. Нестача токоферолу спричиняє порушення функції відтворення тварин, у курчат - розвиток енцефаломаляції, м'язової дистрофії, ексудативного діатезу. Природними джерелами токоферолів є молода трава, трав'яне борошно, суха хлорела (180 мг/кг), пророщене зерно, зародки пшениці та кукурудзи, рослинні олії. Дещо менше його міститься у зерні злакових, висівках, макусі. Руйнується вітамін Е під впливом пероксидів і ненасичених жирних кислот у процесі псування кормів. Для підвищення вмісту токоферолу в раціонах тварин використовують препарати цього вітаміну (гра-нувіт Е, кормовіт Е, капсувіт Е, сольватак Е30, мікровіт Е, ровімікс Е). Вітамін Е часто застосовують з препаратами селену, оскільки біологічна дія цих двох речовин взаємозалежна і взаємозв'язана.

Вітамін К має антигеморагічну дію. До цієї групи відносять вітамін K₁ (філохінон), який було виділено з люцерни, і вітамін К₂ (менан-хінон), що синтезується мікроорганізмами рубця жуйних і товстих кишок тварин різних видів. В організмі вітамін К бере участь у синтезі факторів згортання крові. За його нестачі порушується згортання крові, розвивається геморагічний діатез, підвищується загибель ембріонів і смертність курчат. Клінічний прояв недостатності вітаміну К відмічається за нераціонального використання сульфаніламідів, кокцидіостатиків, нітрофуранів, згодовування буркуну, пліснявих кормів. Джерелами вітаміну К є люцерна, лучні трави, трав'яне борошно, зерно сої, гороху, вівса, пшениці, кукурудзи жовтої, висівки, морква, картопля, кормовий буряк. Вітамін К, що синтезований хімічним шляхом, називається менадіон (К₃), проте він нестійкий, тому використовують вікасол, гетразин, костаб, мікрогранульований препарат К_ь імпортні препарати - мікровіт К₃ і лутавіт К₃. У складі преміксів препарати втрачають до 30 % активності.

Вітамін F є комплексом незамінних поліненасичених жирних кислот. Найбільш важливими є альфа-ліноленова, гамма-ліноленова, лінолева та арахідонова жирні кислоти. Вони є активною частиною клітинних мембран, впливають на синтез гормоноподібних речовин (простагландинів, лейкотриєнів та інших), які регулюють важливі функції організму. Вітамін F бере участь в обміні ліпідів, посилює ліпотропний ефект холіну, сприяє виділенню надлишку холестеролу з організму. Окрім гепатопротекторної дії, незамінні жирні кислоти поліпшують структуру шкіри, вовни, сприяють зниженню артеріального кров'яного тиску, позитивно впливають за хвороб серцево-судинної системи. Джерелами вітаміну F є лляна, соняшникова, кукурудзяна, соєва, оливкова і конопляна олії. За його нестачі розвиваються захворювання шкіри, очей, печінки, серця, судин (атеросклероз), розлади нервової системи, затримується ріст, виникає безпліддя.

Тіамін (вітамін В і) у печінці перетворюється у біологічно активну форму - тіаміндифосфат, який бере участь у вуглеводному, білковому, водному обмінах, зокрема у декарбоксилюванні піровиноградної кислоти, синтезі глюкози, глікогену, жирів, білка, нуклеїнових кислот. Нестача тіаміну в кормах або наявність його антагоністів (фермент тіаміназа, який міститься в сирій рибі та кормах, уражених плісеневими грибами, окситіамін, що міститься у бобових культурах), зменшення засвоєння в кишечнику за хронічних патологій спричиняє порушення вуглеводного та водно-сольового обмінів, функцій нервової системи, появу парезів і паралічів м'язів, цереброкортикального некрозу. Особливо чутливі до нестачі тіаміну птиця, хутрові звірі, свині, собаки. Багаті на тіамін пшеничні висівки, дріжджі кормові, зерно злакових (пшениця, ячмінь, овес, просо), молоко та інші корми тваринного походження. З препаратів вітаміну Ві застосовують тіаміну хлорид і тіаміну бромід, фосфо- і бенфотіамін, мікровіт В_ь лутавіт В_ь ровімікс Bj.

Нестача рибофлавіну (вітаміну В₂) супроводжується у птиці зниженням інкубаційних властивостей яєць і високою ембріональною смертністю, ураженням шкіри, скарлюченням пальців, паралічом кінцівок, атаксією, розладом шлунково-кишкового каналу. Для запобігання гіповітамінозу В₂ в раціони включають молоко і молочні продукти, дріжджі кормові й пекарські, борошно бобових, рибне і м'ясо-кісткове борошно, а також вітамінні препарати - гранувіт В₂ кормовий, мікровіт В₂, дріжджі кормові, лутавіт В₂ та ровімікс В₂.

Пантотенова кислота (вітамін В₃) є складовою коензиму А, який бере участь в окисненні жирів, катаболізмі амінокислот, синтезі ацетилхоліну. Симптомами недостатності вітаміну В₃ є розлади нервової і травної систем, зниження інтенсивності росту, лускатість шкіри, зміни вуглеводно-ліпідного обміну, депігментація пера, судоми й паралічі, утворення кірок на дзьобі та навколо очей. Для профілактики гіповітамінозу В₃ в раціони включають дріжджі кормові, борошно люцерни, пшеничні висівки, сухе знежирене молоко, зерно пшениці, а також кальцію пантотенат, мікровіт В₃, лутавіт В₃, ровімікс В₃.

Щоб не допустити в організмі тварин нестачі холіну (вітаміну В₄), яка призводить до розвитку жирової дистрофії печінки, зниження несучості птиці, в раціони включають молоко, молочні продукти, рибне борошно, зерно бобових, препарати - холін і холіну хлорид.

Вітамін В₅ (нікотинова кислота) абсорбується в тонких кишках і в печінці перетворюється в активну форму - нікотинамід, який використовується в синтезі коферментів: НАД і НАДФ, а останні беруть участь більш як у 150 реакціях вуглеводно-ліпідного та білкового обмінів і є першою ланкою в ланцюзі тканинних дихальних ферментів. За нестачі нікотинової кислоти розвивається пелагра (від італ. pellagra -шершава шкіра) - захворювання, яке проявляється дерматитом, діареєю, стоматитом, атаксією, парезом і паралічем задньої частини тулуба.

Профілактика гіповітамінозу В₅ досягається включенням до раціону пшеничних висівок, курячих яєць, кормових і пивних дріжджів, соняшникової макухи, рибного борошна, кормової форми нікотинової кислоти, парентеральним введенням нікотинаміду. До складу комбікормів включають синтетичні препарати вітаміну В₅ і нікотинову кислоту, мікровіт В5, лутавіт ніацин та ровімікс ніацин.

Вітамін В_б існує у трьох формах - піридоксин, піридоксаль і піри-доксамін. У тканинах вітамін В₆ входить до складу більше 20 ферментів: трансфераз, декарбоксилаз, дезаміназ та інших, під впливом яких відбувається синтез і розпад амінокислот, жиру, адреналіну й норад-реналіну, серотоніну, нуклеїнових кислот.

З метою запобігання нестачі в раціонах піридоксину, а отже виникнення хвороб шкіри, оперення, анемії, атаксії, епілептичних судом, порушення обміну триптофану, процесів розмноження та інших небажаних явищ, у раціонах збільшують вміст пшеничних висівок, кормових дріжджів, борошна люцерни, зерна сої й пшениці, соняшникової макухи і шроту, до складу комбікормів вводять піридоксину гідрохлорид та імпортні препарати - лутавіт В₆, мікровіт В₆, ровімікс Be-

Вітамін Вс (фолієва кислота) бере участь у дозріванні еритроцитів, обміні амінокислот, ліпідів, синтезі гемоглобіну, нуклеїнових кислот, білків (активна форма називається тетрагідрофолієвою кислотою). На фолієву кислоту багаті кормові дріжджі, борошно люцерни, висівки пшеничні. В Україну імпортують її синтетичні препарати.

Вітамін В₁₂ (ціанокобаламін) у природі синтезується мікроорганізмами, в меншій кількості - дріжджами і грибами. Міститься у кормах тваринного походження, зокрема печінці. Він бере участь у кровотворенні (еритроцитопоезі), синтезі метіоніну й холіну (ліпотропна дія), нуклеїнових кислот, стимулює перетворення пропіонової кислоти, що утворюється в рубці, у глюкозу.

Для профілактики нестачі ціанокобаламіну у раціонах збільшують кількість кормів тваринного походження (сухе знежирене молоко, м'ясокісткове й рибне борошно) і включають кормовий концентрат вітаміну Ви (КМБ-12), коензим В_п, мікровіт В₁₂, лутавіт В_п, вітамін В₁₂ 1%, парентерально вводять препарат вітаміну В_і2 (ціанокобаламін).

Біотин (вітамін Н) бере участь у карбоксилюванні (перенесенні С0₂ в органічні кислоти). За його дефіциту у курчат та індиченят розвивається дерматит підошовної частини кінцівок, за тяжкого перебігу - в кутках дзьоба й повік; у норок і песців спостерігають депігментацію волосся навколо очей та самостриження волосся, у високопродуктивних корів -ураження копитець. На біотин багате молоко. За необхідності до складу преміксу включають синтетичні препарати біотину.

Структура раціону. Важливою ланкою у профілактиці внутрішніх хвороб тварин є дотримання оптимальної фізіологічно обгрунтованої структури раціонів. У ході опрацювання великого обсягу матеріалу був виявлений високий корелятивний зв'язок між споживанням коровами сіна і захворюваністю та загибеллю телят від незаразних хвороб - зі збільшенням у раціоні сіна зменшується захворюваність і загибель телят. Збільшення споживання коровами силосу, жому, барди негативно впливає на ці показники (Кондрахін І.П.).

Структура раціону - це співвідношення енергетичної цінності окремих кормів чи груп кормів відносно енергетичної цінності усієї маси кормів, які входять до його складу, виражена у відсотках. Енергетичну цінність необхідно враховувати за обмінною енергією в мегаджоулях.

Висококонцентратна годівля спричиняє розвиток кетозу і вторинної остеодистрофії у корів і молодняку на відгодівлі, ожиріння й гіпогалактію свиноматок, народження ослабленого приплоду та багатьох інших хвороб. За жомового і силосно-жомового, бардяного типів годівлі розвиваються аліментарна остеодистрофія, ацидоз та паракератоз рубця, білкова й жирова дистрофія, цироз і абсцеси печінки, колагеноз, бардяний мокрець та інші хвороби. Тривале згодовування коровам дробини спричиняє дистрофію печінки, а утримання корів і нетелей на силосно-сінажних раціонах без сіна або з малою кількістю його спричиняє порушення білкового, вуглеводно-ліпідного, мінерального та вітамінного обмінів, розвиток дистрофічних змін у печінці, органах ендокринної системи, народження ослабленого приплоду. Молозиво таких корів збіднене на імуноглобуліни та вітаміни.

Установлено, що високий рівень обміну речовин і народження повноцінного приплоду, стійкого до захворювань, що перебігають із синдромом диспепсії, досягається за утримання сухостійних корів і нетелей протягом 50-60 днів до отелення на збалансованих раціонах, в яких сіно за поживністю становить 30-35 %, сінаж (силос) високої якості - 25-33, концентрати - 25-35 %. За такої структури раціонів досягається збалансована за основними елементами живлення годівля. Кетоз і вторинну остеодистрофію у високопродуктивних корів (6-8 тис. кг молока і більше) можна профілактувати за утримання їх на раціонах, до складу яких у стійловий період включають 6-8 кг сіна високої якості. Концентровані корми у структурі раціонів таких корів у перші 100-110 днів лактації становлять близько 45-48 %, або 350-400 г на 1 кг молока. При цьому перевагу слід надавати високоенергетичним злаковим концентратам. Зі зниженням інтенсивності лактації (з ПО до 200 дня) норму концентрованих кормів зменшують до 40 %. Сіно, як найбільш біологічно цінний корм, має бути обов'язковим у раціонах великої рогатої худоби, бугаїв-плідників, овець, кіз і коней.

Структура кормового балансу залежить від природно-кліматичних умов, але у господарствах усіх регіонів слід прагнути до створення такого співвідношення кормів, яке б відповідало фізіологічним особливостям тварин. Рекомендується наступна структура раціонів (у процентах):

• для корів з надоєм 7-9 тис. кг молока: сіно - 7-10, силос і сінаж -42-50, концентрати - 42-49;

• для бугаїв-плідників у стійловий період: грубі корми - 25-40, соковиті -20-30, концентрати - 40-45; у літній період: трава - 35^0, грубі корми - 15-20, концентрати -35-40;

• для баранів-плідників у стійловий період: злаково-бобове сіно -35^4-0, концентрати - 40-45, соковиті - 20-25; у пасовищний період: сіно - 15-20, зелені корми - 15-20, концентрати - 40-45, корми тваринного походження - 5-10, соковиті - 4-5; для жеребців: концентрати - 40-65, грубі - 10-45, соковиті - 5-15; у літній період - трава пасовищ, зелена маса - 25-60;

• для кобил: концентрати - 20-65, грубі - 30-50, соковиті - 3-30; влітку - зелена маса - 75-80.

За утримання птиці на повноцінних комбікормах їх структура визначається наступним співвідношенням (у процентах до загальної маси):

- для курей: зернові, у тому числі й бобові - 60-65, зернові відходи

• 3-8, висівки пшеничні - 0-6, макуха, шрот - 8-15, тваринні корми -4-6, дріжджі кормові - 3-5, борошно трав'яне - 3-5, мінеральні корми

• 7-9, жир кормовий - 3-А, премікси - 1.

За комбінованого способу годівлі курей раціони складаються з 70-80 % (за поживністю) сухих вуглеводистих кормів (злакові концентрати), 5-17 % білкових кормів рослинного (бобові) і 3-8 % тваринного походження та продуктів мікробіологічного синтезу, 8-15 % соковитих кормів (картопля, буряк, морква, силос). Недотримання наведеної структури раціону спричиняє порушення обміну речовин, зниження несучості, розвиток різних хвороб.