2. Аспекти та структура інформаційного ринку

Інформаційний ринок – складне поняття. Він ділиться на дві частини. Перша з них - ресурсний ринок. Він охоплює все, що необхідно для виробництва журналістської інформації в редакціях друкованих періодичних видань, на телебаченні, радіо і в інформаційних агентствах. До цих ресурсів належать фінанси, робоча сила, матеріали та енергія, техніка і різні види інформації - журналістської, рекламної, статистичної, наукової та ін. Кожен з цих ресурсів продається на відповідному ринку - фінансовому, робочої сили (праці), паперу та інших матеріалів, на ринку інформації і т.д. Редакції і компанії виходять на ці ринки як покупці. Необхідні їм товари вони купують у фінансових організацій і промислових підприємств, а недостатню журналістську інформацію - у інформаційних агентств та інших редакцій і компаній.

Друга частина інформаційного ринку - це простір, де продукція ЗМІ перетворюється на товар і де йдуть процеси обміну, тобто його продажу та купівлі. Це - власне інформаційний ринок. Все, що представлено в ньому в момент виходу на нього нової журналістської інформації, є середовищем, яке сприяє або заважає продажу або купівлі нового інформаційного товару.

До цього середовища належать інші періодичні видання - друковані та електронні, які вже знаходяться на ринку. Один з його аспектів - ринок періодичних видань. Інший - ринок розповсюджувачів, що сприяють продажу нового інформаційного товару. Третій - ринок покупців нової інформації.

СТРУКТУРА ІНФОРМАЦІЙНОГО РИНКУ

1 . Фінансовий ринок

2 . Ринок матеріалів

3 . Ринок техніки

4 . Видавничий ринок

5 . Ринок робочої сили

6 . Ринок інформації

7 . Рекламний ринок

8 . Преса (газети, журнали, тижневики)

9 . Аудіовізуальні ЗМІ (ТБ, радіо)

10 . Електронні ЗМІ (Інтернет- ЗМІ та ін.)

11 . Видання інформаційних агентств

12 . Кінодокументалістика

13. Ринок розповсюджувачів

14. Ринок покупців:

а ) за статтю

б) віком

в) національністю

г) інтересами

д) професією, соціальним статусом

Все на інформаційному ринку взаємопов'язане і взаємообумовлене. При відсут-ності хоча б одного ресурсу або якого-небудь елементу середовища виробництво журналістської інформації, випуск періодичного видання та його продаж стають вкрай скрутними, а то й просто неможливими. А від деяких ресурсів прямо за-лежить існування періодичного видання. До них відносяться перш за все фінан-си.

Фінансовий ринок. Сюди звертаються бажаючі заснувати нові періодичні видан-ня або керівники редакцій, які прагнуть продовжити їх існування, якщо власних коштів у них для цього не вистачає або в редакційному бюджеті утворився де-фіцит. Фінансовий ринок надасть їм кілька джерел капіталів, за допомогою яких вони можуть досягти своїх цілей.

Найважливіший з цих джерел - інвестиції. Інвестор вкладає свої гроші у вироб-ництво ЗМІ з метою отримання доходів або можливості впливати на владні структури, реалізувати свої політичні чи економічні плани. Один з видів інвес-тицій - дотація. Якщо газета чи телевізійна програма є органом або виражає інте-реси якої державної структури (міністерства, комітету тощо) або громадської ор-ганізації (партії, політичного руху тощо), вона може розраховувати на дотування - регулярну фінансову підтримку. Для деяких періодичних видань дотація стала основним каналом отримання коштів, які забезпечують їх існування. Без урядо-вої дотації неможлива була б діяльність державної телерадіокомпанії, постійна дотація допомагає вирішувати фінансові проблеми і керівникам районних газет. Іноді в пошуках необхідних їй капіталів редакція або компанія прагне отримати кредити. Для цього доводиться звертатися в банк. Однак подібне рішення при-ймають лише в тому випадку, якщо у керівників періодичного видання є впев-неність, що вони зуміють своєчасно повернути взяту в борг суму разом з відсот-ками. Інакше по встане реальна загроза банкрутства або переходу у власність банку.

У критичній ситуації у керівників редакції залишається можливість спробувати отримати необхідний їм капітал у спонсора. У цій ролі може виступити банк, фірма чи інша фінансова, комерційна організація, яка погодилася б на певних умовах, враховуючи власні інтереси, включити редакцію з її виданням у свою структуру або надати їй грошову допомогу в іншій формі. Однак спонсорування часто призводить до втрати редакцією її незалежності, спонсор стає власником видання.

Ринок робочої сили. Від його стану залежить творча база ЗМІ. Він багато в чому визначає професійний рівень працівників. Цей ринок поділяється на три частини. Перша і найважливіша - ринок творчих працівників - журналістів. На ньому шукають професіоналів для укомплектування штату редакції нового видання. У виданні безперервно мають відбуватися кадрові зміни в силу зміни поколінь.

Стан цього ринку - його розміри і склад - безперервно змінюється. Це залежить від змін попиту на журналістів різних спеціальностей, їх кваліфікації та досвіду. Попит же визначається ситуацією на ринку ЗМІ. Заснування нових видань активізує пошук працівників для них. Зменшення кількості видань в результаті конкурентної боротьби, банкрутств, конфліктів у редакційних колективах і т.п. призводить до того, що їх співробітники виявляються виштовхнуті на ринок праці. Попит на журналістів знижується.

Склад ринку творчих працівників та його розміри залежать і від типів нових періодичних видань і програм, періодичності їх випуску та інших факторів. Для випуску суспільно-політичного, ділового чи спортивного видання потрібні кома-нди журналістів різних спеціальностей. Це приводить до того, що деякі жур-налістські спеціальності періодично виявляються на ринку дефіцитними. Так, протягом багатьох років зберігається високий попит на економічних журналістів, фахівців у галузі бізнесу, комерції, фінансів, банківської справи, реклами. По-силення уваги більшості ЗМІ до політичних проблем привело до підвищення попиту на парламентських оглядачів, розвиток інтернету – на фахівців з підго-товки та випуску електронних версій друкованих видань. А на телебаченні зав-жди не вистачає досвідчених режисерів, керівників програм та ведучих. Пропо-зиція з боку таких журналістів постійно відстає від попиту на них. Ціна на послуги представників цих та деяких інших дефіцитних спеціальностей зростає.

Ринок журналістської праці збільшується у великих містах, де діють різні ЗМІ, видаються десятки періодичних видань, і скорочується до мінімуму і навіть зникає у невеликих населених пунктах і районах, де виходять всього одна-дві газети. Журналісту часто доводиться або міняти професію або переїжджати в більш велике місто, де він поповнює резерв творчих працівників. Він може, спробувати писати в інші газети чи журнали, що виходять в обласному центрі, і навіть стати позаштатним кореспондентом якогось видання, але шанси на це мінімальні.

Друга частина ринку робочої сили - ринок технічних співробітників. Це праців-ники редакційних служб, які забезпечують процес підготовки і випуску номерів газет, журналів і передач телерадіопрограм. Вони ж створюють умови для творчої та організаторської діяльності журналістів. Технічні співробітники скла-дають значну частину редакційного колективу. Зазвичай пропозиція на цьому ринку перевищує попит, але іноді, з появою нових видань, деякі спеціальності стають дефіцитними. У редакціях тоді шукають досвідчених коректорів або дру-карок.

З оснащенням редакцій комп'ютерами та іншими засобами нової техніки різко зростає потреба в працюючих на ній фахівцях. На ринку посилюється попит на операторів верстки. Високо цінуються фахівці, здатні виготовити в редакції на видавничому комплексі друковані форми чергових номерів газети чи журналу.

Третя частина ринку робочої сили для ЗМІ - ринок співробітників для редакцій-них комерційних структур. До тих пір, поки комерційна діяльність залишати-меться найважливішим джерелом доходів редакцій ЗМІ, їм будуть вимагатися досвідчені фахівці в різних областях медіабізнесу. І завжди на цьому ринку не буде знижуватися попит на професіоналів в області редакційно-видавничого маркетингу та редакційного менеджменту.

Видавничий ринок. На ньому представлені видавництва і інші установи та підприємства, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення виробництва продукції ЗМІ. Більшість газетних і журнальних редакцій підтримують стосунки з видавництвами. З подібними структурами контактують і деякі телерадіостудії та інформагентства. Характер цих відносин залежить від типу видавництва. Ці відносини спрощуються, якщо видавництво є однією зі структур редакції або компанії. В іншому випадку редакції доводиться шукати видавництво і укладати з ним договір. Ситуація, однак, ускладнюється тим, що далеко не всі видавництва мають свою матеріально-технічну базу. У такому випадку видавництво укладає договір з іншим, згодним випускати газету або журнал у своїй друкарні. Зростання кількості періодичних видань призводить до виникнення дефіциту на видавничому ринку. Переважна більшість газетних і журнальних редакцій змушені шукати видавництва і друкарні, укласти з ними договір. Найбільші видавництва з технічною базою можуть диктувати їм свої умови. Вони використовують можливість відбирати найбільш вигідних клієнтів - видання з найбільшими тиражами, з високою періодичністю виходу, здатні оплатити вищу вартість поліграфічних робіт. Дрібним замовникам (редакціям невеликих газет) припадає або погоджуватися з пропонованими їм вимогами, або шукати на ринку інше видавництво, дешевшу друкарню. Нерідко її знаходять не там, де виходить газета, а в іншому місті, в невеликому районному центрі, де друкарня не завантажена замовленнями. Це може бути пов'язано з низкою незручностей і додатковими витратами на доставку тиражу газети в пункт знаходження редакції. Для видань щомісячників або тижневиків - це особливого значення не має, але для газети, що виходить навіть три рази на тиждень, не кажучи вже про щоденну, подібна ситуація вкрай небажана.

У ще більш скрутному становищі опинилися компанії та студії аудіовізуальних ЗМІ. Їм не потрібні друкарні, але вони не можуть обійтися без послуг державних технічних центрів, що передають їх сигнал. Ці послуги треба оплачувати, як і ретрансляцію інформації в інші регіони. А так як у країні є обмежена кількість технічних центрів, то виробникам інформації доводиться приймати умови оплати, які їм пред'являють.

Зі зменшенням кількості періодичних видань стан видавничого ринку змінюється. Скорочення попиту призводить до ослаблення монопольного становища видавництв, які володіють поліграфічною базою. Цьому ж сприяє виникнення нових незалежних видавництв і комерційних поліграфічних підприємств, що пропонують свої послуги редакціям періодичних видань.

Технічний ринок. На ньому представлена ​​техніка, яка використовується в редакціях друкованих періодичних видань, студіях аудіовізуальних ЗМІ та інформаційних агентствах. Він формується за рахунок систем сучасних технічних засобів. Частина використовується для фіксації та зберігання інформації, інша - в процесі підготовки та випуску газетних і журнальних номерів, телерадіопрограм та передач.

Найважливіше місце на цьому ринку займає електронна техніка: персональні комп'ютери для журналістів; потужні комп'ютери, що складають основу редакційної інформаційно-пошукової системи і забезпечують зв'язок редакцій з інформаційними агентствами; електронна техніка для управління телепередачами; новітні ПТК-пересувні телевізійні камери; ноутбуки, мобільні телефони та факси - засоби оперативного зв'язку з репортерами, спеціальними та власними кореспондентами і т.д. Пропозиція починає перевищувати попит, що призводить до зниження цін на технічні засоби, без яких зараз неможливо уявити собі сучасну редакцію, теле- чи радіостудію.

Одночасно посилюється попит на редакційно-видавничі системи, створені на основі комп'ютерів. Настільні типографії, як називають їх у редакціях, забезпечують майже повну технологічну підготовку номера - від набору і коректури текстів до отримання форм для офсетного друку.

Ринок пропонує і безліч різних засобів малої оргтехніки. Ксерокси, автовідповідачі, диктофони, відеомагнітофони, цифрові фотоапарати і інші механізми і пристосування, що полегшують роботу журналістів і технічних співробітників редакцій і студій. Попит на них стабільний і все більша пропозиція.

Вартість сучасної техніки висока, і не кожна редакція, особливо невеликого місцевого видання, в змозі придбати повний комплект нових технічних засобів. Але й далеко не кожній редакції потрібно вся ця техніка. Лише сформувавши свою систему цих засобів - відповідно з особливостями періодичного видання і редакційного колективу, можна визначити його реальні потреби у новій техніці.

Ринок матеріалів. Для кожного ЗМІ згідно з його специфікою потрібні особливі матеріали, без яких виробництво продукції неможливо. Це визначає як розміри ринку, так і характер товарів, представлених на ньому, і його структуру. Це один з найбільш об'ємних ринків ресурсів, що використовуються в процесі виробництва журналістської інформації. Він ділиться на сегменти - залежно від призначення матеріалів.

Найбільший з цих сегментів - матеріали, необхідні для випуску друкованих періодичних видань. Це насамперед папір. Її не випадково називають хлібом друку. Стан ринку паперу найсильнішим чином позначається на будь-якій газеті, будь-якому журналі. Коливання цін на папір можуть поставити під загрозу їх існування.

Протягом короткого часу після розвалу планової економіки в країні ціни на папір зросли в десятки разів. Це пояснювалося виникненням її дефіциту на ринку. У його основі лежали об'єктивні причини. Насамперед - випуск безлічі нових газет і журналів, що зажадало величезної кількості додаткової паперу. Целюлозно-аперова промисловість країни із застарілим обладнанням не справлялася з попитом на її продукцію. До цього приєдналося і прагнення керівників підприємств, які виробляли папір, скористатися своїм монопольним становищем на ринку і накрутити на неї ціни.

Лише після закінчення чималого часу становище на ринку стабілізувалося. Пропозиція стала задовольняти попит. Це сталося після того, як комбінати були оснащені новою технікою, а багато споживачів стали закуповувати папір на зарубіжних ринках. І після того як сповільнилося зростання кількості нових видань, на цьому ринку почалася відносна стабілізація. Дефіцит паперу був ліквідований, але коливання цін як і раніше триває.

Поряд з папером для випуску друкованих періодичних видань потрібні і так звані витратні матеріали - папір для факсів та ксероксів, фотоматеріали і багато іншого, що потрібно для безперервної роботи редакційної техніки та запаси чого необхідно весь час поповнювати.

Інший сегмент ринку матеріалів забезпечує поповнення ресурсів аудіовізуальних ЗМІ. Телерадіокомпаніям, їх студіям, технічним передавальним центрам, оснащеним величезною кількістю електроніки, потрібна маса різних матеріалів - дисків, магнітної стрічки, кінострічки для виробництва кінофільмів, що виходять на телеекрани і т.д. Ринок пропонує їм відповідний товар.

Для виробництва своєї продукції редакціям і компаніям ЗМІ потрібні і нематеріальні - інформаційні - ресурси. Це різні види соціальної інформації - наукової, технічної, статистичної, рекламної та ін. У редакціях вона піддається переробці і потім наповнює газетні та журнальні випуски і телерадіопередачі. Основну її частину виробляють самі журналісти - співробітники ЗМІ. Однак деяку її частку вони з різних причин провести не можуть і змушені купувати на ринку інформації та ідей. Так, редакції ЗМІ, що не мають своїх зарубіжних кореспондентів , купують міжнародну інформацію у інформаційних агентств.

Використавши всі ресурси, необхідні для виробництва своєї продукції, ЗМІ виходять з нею на ринок. Це власне інформаційний ринок, де журналістська інформація перетворюється на товар. Разом зі своїми носіями - періодичними виданнями - вона потрапляє в ринкове середовище. Все, що її оточує, сприяє обміну - продажу та купівлі нового товару або заважає цьому процесу.

У просторі цього середовища діють кілька ринків. За своїм характером це ринки продавця. Головну роль на них грають продавці, мета яких - продаж своїх товарів. До них відносяться ринки інформації та ідей, періодичних видань та ринок розповсюджувачів.

Ринок інформації та ідей. Для нього характерний стан постійного дефіциту інформації. Попит тут завжди перевищує пропозицію. Редакції різних ЗМІ відчувають безперервну потребу в інформації - подієвій, новинній, коментарях, аналітичній. Відповідно до їх запитів на ринок надходить інформаційний товар різних видів і з різних джерел. Найбільший сегмент цього ринку становить журналістська інформація - політична й економічна, культурна та розважальна. Найважливішу її частину надають співробітники самих редакцій, решту – нештатні автори і структури. Співвідношення цих частин і обсяги різних видів інформації залежать від розміру редакційного колективу, організації його роботи та вміння використовувати різні новинні джерела. Якщо для великих загальнонаціональних газет велику частину інформації доставляють журналісти редакції і власні кореспонденти, то багато місцевих видань отримують основну частину інформації про події поза межами міста і регіону у інформаційних агентств. А для останніх найважливіше джерело інформації - їх співробітники і власні кореспонденти.

Інший сегмент цього ринку - різноманітна соціальна нежурналістська інформація: наукова, статистична (її постачають наукові установи, вчені, статистичні органи), технічна, виробнича (її отримують в конструкторських бюро та на підприємствах), військова і кримінальна (нею постачають військові організації та органи правопорядку). Велику частину всієї цієї інформації в редакціях піддають обробці - наукову популяризують, статистичну зводять у таблиці і коментують, прагнучи забезпечити її сприйняття.

Окремий і важливий сегмент становить ринок рекламної інформації. Реклама стала цінним товаром, за отримання якого йде гостра конкурентна боротьба між різними ЗМІ. Від кон'юнктури рекламного ринку залежить існування більшості періодичних видань. Кількість реклами на ринку в свою чергу визначається станом економіки країни, розвитком її галузей в різних регіонах.

Швидко формується ринок ідей. Нові ідеї, пов'язані з різними сторонами підготовки та випуску газети, журналу, телепередачі, розповсюдження та реалізації тиражу видання, залучення реклами тощо також стали цінним товаром. Журналіст чи ініціативний читач, а також телеглядач завжди може запропонувати будь-якому виданню багатообіцяючу ідею - введення нової рубрики, освітлення нової теми, зустрічі з цікавою людиною. Якщо в редакції її приймуть, то слід купити ідею - інакше вона може піти до конкурента . Попит на цьому ринку завжди перевищує пропозицію - цінні ідеї завжди в дефіциті.

Інформація на ринку знаходиться в постійному русі, перетікає з одного сегмента в інший, від виробника до посередника в процесі продажу. Її можуть використовувати як звичайний ресурс при підготовці газетного номера або радіопередачі, але можуть представити на ринку і як сенсаційний незвичайний товар. Життя інформації коротке. Її ціна коливається в залежності від її актуальності, здатності залучити якомога більшу кількість покупців. На ринку інформації завжди йде конкурентна боротьба між виробниками, продавцями, які прагнуть дорожче продати свій товар, і покупцями, охочими придбати цю інформацію дешевше. Найгостріших форм ця конкурентна боротьба набуває на ринку періодичних видань.

Ринок періодичних видань. Саме тут у постійній конкурентній боротьбі з іншими виданнями вирішуються питання, пов'язані з існуванням газети, телерадіопрограми або інформаційного вісника. Товар, який продають на цьому ринку, пропонують у формі цілісного видання - одного або кількох номерів газети, журналу, телерадіопрограми, інформаційного бюлетеня. Кожне видання оточене безліччю інших видань. Їх виробники - продавці борються один з одним за покупців. Перемагає найсильніший - те видання, яке перевершує конкурентів своїми якостями, пропонуючи покупцям інформацію, яка найбільшою мірою задовольняє їхні потреби.

Ринок періодичних видань має складну багатошарову структуру, що сформувалася в декількох зрізах. Перший з них визначається специфікою різних ЗМІ. Відповідно до цього ринок поділяється на кілька секторів. Один з них - ринок періодичної преси (преси). На ньому представлені газети, тижневики, журнали, бюлетені, альманахи та інші друковані видання з різною періодичністю виходу. Всі пророкування про зникнення газет та інших друкованих періодичних видань, які будуть витіснені іншими, більш досконалими ЗМІ, виявилися неспроможними. Цей ринок продовжує розвиватися, хоча і більш повільними темпами, ніж раніше.

Другим сектором є радіоринок. Він знаходиться в стані відносної стабільності. Радіомовлення охоплює величезну аудиторію, що представляє весь світ, і для її розширення залишаються вельми незначні резерви.

Швидше за всіх розвивався телевізійний ринок. Використовуючи свої унікальні можливості представлення глядачам візуальної інформації, телебачення швидко перехопило у преси ряд її найважливіших функцій і витіснило її в ту частину інформаційного простору, де телевізійні можливості виявилися недостатніми. Цей сектор ринку продовжує свій розвиток, у ньому створюють нові компанії і програми. Новітні технічні засоби дозволяють телебаченню розширювати регіони свого впливу і збільшувати свою аудиторію.

На початку 90-х років почав формуватися і ринок інформаційних агентств. У Радянському Союзі він був представлений лише двома державними агентствами - ТАСС, які мали свої відділення у всіх союзних республіках, і АДН (Агентство друку «Новини»). Після розпаду Союзу цей ринковий сектор зазнав докорінних змін. Виникли ряд недержавних центральних та регіональних агентств, що працюють на комерційних засадах і спеціалізуються на різних напрямках підготовки журналістської інформації для всіх решти ЗМІ.

У 90-х роках з'явився ще один - п'ятий за рахунком і найперспективніший - сектор ринку періодичних видань. Виник ринок електронної інформації, на якому представлені електронні версії ряду газет і журналів, а також самостійні мережеві видання. З включенням українських ЗМІ у всесвітню мережу Інтернет він швидко стає найважливішим сектором інформаційного ринку країни.

Нарешті, можливе відродження одного з найстаріших засобів масової інформації - документального кіно і пов'язаного з цим кіноринку.

Так утворилася система ринків періодичних видань різних ЗМІ. Вони взаємодіють, впливають один на одного, безперервно конкурують у боротьбі за інформаційний простір.

Первинним осередком є місцевий ринок, що охоплює один населений пункт або навіть один з районів великого міста. Він виникає навіть за наявності однієї-єдиної газети чи іншого видання, що поширює тут інформацію, і його покупців. Місцевий ринок утворюється швидше, якщо створюється редакція газети і працює місцева друкарня. Але це не обов'язкова умова його виникнення, він може утворитися і внаслідок розповсюдження - передплати та продажу періодичних видань, що доставляються до цього міста з інших центрів, де діють редакції ЗМІ. Елементом цього ринку стає навіть єдиний передплатник або постійний читач - покупець газети, що живе десь на самотній фермі.

Об'єднання кількох місцевих ринків приводить до утворення регіонального інформаційного ринку. Його величина залежить від розмірів території, що обслуговується періодичним виданням. Це може бути обласний або регіональний ринок, що охоплює область чи регіон. На ньому діє вже безліч різних ЗМІ - газети, журнали, місцеві телерадіокомпанії, місцеві інформаційні агентства. Регіональні ринки, зливаючись, можуть охоплювати великі райони країни, об'єднані особливостями свого розташування або економіки – Крим, Донбас, Галичина, Волинь… На такому ринку виступають інформаційні агентства, що пропонують свою інформацію ЗМІ, чинні не тільки в його межах, а й в інших регіонах країни і в столиці. Періодичні видання поширюються нерідко і за межами свого регіону.

Найбільші масштаби має загальнонаціональний ринок. На ньому представлена ​​вся система ЗМІ. Цей ринок безперервно розвивається, змінюється - не тільки зростає кількість видань, але й коливається їх склад - за типами і характером, аудиторною спрямованістю. Важливою частиною і серцевиною загальнонаціонального ринку періодичних видань є столичний ринок. Він виділяється не тільки своїми розмірами і якостями пропонованої на ньому інформації, але і роллю столиці як історичного, культурного і найбільшого економічного центру. Значна частина тиражів столичних видань – «Україна молода», «День», «Дзеркало тижня» - поширюється в багатьох регіонах, а передачі телебачення і радіо дивляться і слухають у всій країні і далеко за її кордонами. Ринок охоплює українців у діаспорі.

У кінцевому рахунку, загальнонаціональний ринок періодичних видань зараз являє собою частину світового інформаційного ринку. Світовий ринок живе інформацією, що надходить з безлічі різних джерел, у тому числі з національних ЗМІ. Значну її частину виробляють і продають українські ЗМІ, серед них - інформаційні агентства УНІАН, УКРІНФОРМ. У свою чергу вони купують інформацію у найбільших світових інформаційних агентств - Рейтер та ін. Невпинний обмін інформацією на світовому ринку залучає значні фінансові кошти. Всесвітня мережа Інтернет посилює цей процес і створює необмежені можливості для подальшого розвитку цього ринку і одного з його аспектів - ринку періодичних видань.

Третій зріз ринку періодичних видань - структура, побудована за мовним принципом. Основна характеристика пропонованого на цьому ринку товару - мова, на якому виробник журналістської інформації пропонує її споживачеві. Хоча державною мовою та мовою міжнаціонального спілкування українська, в деяких регіонах значна частина населення спілкується на своїй національній мові. В результаті виникають місцеві національномовні інформаційні ринки. Четвертий зріз ринку періодичних видань - його сегментація. Про неї буде детально розказано в одній з наступних глав.

Ринок розповсюджувачів. Він займає місце між ринком продавців і ринком покупців. Розповсюджувачі періодичних видань стали грати важливу роль у процесі обміну між виробниками - продавцями журналістської інформації та її покупцями - споживачами. Від розповсюджувачів багато в чому залежать результати конкурентної боротьби між періодичними виданнями.

Цей ринок сформувався лише після ліквідації монополії в галузі розповсюдження періодичної преси, якою в Радянському Союзі володіла Союздрук - організація, що підпорядковувалася Міністерству зв'язку. З входженням ЗМІ в ринкову економіку починають створюватися альтернативні системи розповсюдження друку. На ринку зараз діють десятки великих і дрібних комерційних фірм, що грають роль посередників. Проте монополістом є Укрпошта.

Попит на ринку розповсюджувачів на їхні послуги викликав і відповідну пропозицію. Він швидко привів до спеціалізації розповсюджувачів у зв'язку з різноманітністю видів їх діяльності. Деякі з фірм стали універсалами та пропонують забезпечити реалізацію тиражів видань всіма відомими методами їх розповсюдження. Інші спеціалізуються на якомусь одному з цих методів. Одні поширюють видання на всій території країни, другі - лише в якому-небудь регіоні, треті - в певних організаціях та установах, наприклад на залізничних вокзалах або станціях метрополітену. Розповсюджувачі забезпечують друкування багатотиражних видань у різних містах країни і зберігання тиражів.

Конкуренція на ринку привела до збагачення системи методів поширення видань і прийомів їх продажу. Редакції газет і журналів тепер мають можливість вибрати фірму-розповсюджувача і методи поширення. Прагнучи знизити витрати, деякі редакції створюють свої служби розповсюдження. Нерідко інші редакції користуються їх послугами за відповідну оплату.

Багато фірм-розповсюджувачів виступають на ринку одночасно як покупці і як продавці. Купують оптом у редакції частину тиражу і потім перепродують її. Роль посередника дозволяє їм отримувати дохід.

Ринок покупців. Головну роль на ньому грають покупці. Вони завершують процес обміну, сплачуючи за необхідний їм товар. Виробництво журналістської інформації отримує економічне обґрунтування лише тоді, коли вона знаходить свого покупця. Тому саме тут, на цьому ринку, йде найгостріша конкурентна боротьба між продавцями. Той, хто зуміє залучити більшість покупців, виграє. Коли говорять про ринок покупців, одночасно мають на увазі аудиторію періодичного видання - його читачів, телеглядачів, радіослухачів. Чим вона більша, тим вищі шанси продавця отримати дохід.

У кожного засобу масової інформації - свій цільовий ринок покупців, тому що в масі потенційних споживачів інформації виробник і продавець шукають тих, потреби яких вона задовольнить.

Цільовий ринок покупців визначається особливостями ЗМІ та інформації, яку він виробляє. У свою чергу особливості цього ринку впливають на ЗМІ, на специфіку його продукції.

Ринок покупців також має складну структуру. Він поділяється на сектори, кожен з яких відрізняється від інших складом споживачів інформації. Ці відмінності залежать в першу чергу від мотивації поведінки і рішення її покупця. Що спонукає його до здійснення покупки Що стало для нього приводом для вибору того чи іншого видання на ринку? Для багатьох потенційних користувачів журналістської інформацією вирішальне значення мають економічні, фінансові причини. Незаможна людина змушена відмовитися від покупки дорогого журналу і обмежитися придбанням дешевої газети. Для інших головним стає часовий фактор. Так, селянин не має влітку часу для регулярного читання газети - і він вирішує не витрачати гроші на передплату в літній період і обмежитися прослуховуванням радіоінформації.

Для більшої частини покупців - споживачів інформації найважливішими мотивами вибору її джерела - того чи іншого ЗМІ, періодичного видання - є їх життєві інтереси та інформаційні потреби. Відмінності цих інтересів і потреб залежать від багатьох чинників - демографічних, соціальних та інших. Відповідно до цього формуються різні цільові ринки покупців: наприклад, покупців жіночої преси, журналів для дітей, видань для пенсіонерів. Серед найбільших - ринки покупців за їх захопленнями, наприклад, для шанувальників театру, кіно, музики та інших мистецтв або любителів різних видів спорту - футболу, хокею, тенісу. Не поступаються їм за обсягом і ринки покупців-фахівців, представників різних професій і спеціальностей - будівельників, транспортників, медиків. Деякі ринки охоплюють покупців, що представляють цілі сфери життя суспільства, наприклад, науку - вчених, наукових співробітників або освіта - вчителів, викладачів, студентів.

Ринки покупців виникають навколо кожного ЗМІ відповідно до їх специфіки і можливостей. Вони розрізняються своїми розмірами і складом користувачів інформацією. Дещо обмежений ринок покупців друкованих видань. Навіть найбільші загальнонаціональні газети не поширюються в деяких віддалених районах країни. Велика частина тиражів ряду цих видань реалізується в столиці та її околицях. Розрізняються і ринки користувачів інформацією різних каналів телебачення, ринок споживачів радіоінформації (майже не знає кордонів).

Свої особливості і в ринку покупців продукції інформаційних агентств. Її купують інші ЗМІ, тому стан цього ринку прямо залежить від ситуації на ринку періодичних видань.

Не слід недооцінювати і ринок покупців, представлених державними та громадськими установами та організаціями, органами представницької і виконавчої влади тощо. Незважаючи на обмеженість його обсягу, він має для деяких видань чимале значення.

Як ми знаємо, на ринку покупців представлені і посередники - оптовики, що сприяють поширенню друкованих видань.

Зростаючий інтерес у редакцій викликає міжнародний ринок покупців. На нього виходять не тільки найбільші інформаційні агентства, але і редакції деяких газет. Вони знаходять покупців інформації насамперед у тих країнах ближнього зарубіжжя, де після розпаду Союзу живуть українці, або там, де історично виникла велика діаспора.

Наймолодший і найперспективніший - ринок покупців електронної інформації. Він швидко розширюється зі зростанням кількості користувачів мережею Інтернет.

Вивчення ринків покупців - одна з головних цілей редакційно-видавничого маркетингу.