Сімейне право України.

Серед різноманітних суспільних відносин, урегульованих правом, виокремлюють сферу досить складних людських стосунків, які засновані на родинних зв’язках або спрямовані на їх створення та водночас можуть містити елементи економічного характеру. Це — сімейні правовідносини. Вони виникають на основі укладеного шлюбу, народження дітей чи іншого родства, усиновлення дітей, прийняття дітей на виховання. Ці стосунки за своїм змістом дуже близькі до цивільних і по суті є такими. Однак вони мають особливості, які дають підстави виділити їх в окрему сферу, а норми, що їх регулюють, — в окрему галузь права — сімейне право.

Таким чином, сімейне право — це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та такі, що ґрунтуються на них, майнові відносини людей, які виникають на основі шлюбу, сім’ї, родства, усиновлення, прийняття дітей на виховання.

Сімейні правовідносини — це насамперед особисті немайнові відносини. Сімейні відносини виникають лише між громадянами на підставі конкретних юридичних фактів. Юридичні ж особи взагалі не є суб’єктами сімейного права. Ці відносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, основним з яких є Сімейний кодекс України. Істотний вплив на них мають норми етики, моралі, звичаї та традиції. Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, а також деякі майнові відносини між іншими членами сім’ї. Але сімейне право не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням.

У Сімейному кодексі України зазначено, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Сімейне право України ґрунтується на певних принципах, відповідно до яких воно впливає на суспільні відносини: неприпустимість свавільного втручання будь-кого у сімейні справи та повага до сімейного життя: навіть правом сімейні відносини регулюються лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з погляду інтересів їх учасників та інтересів суспільства; одношлюбність (моногамія): будь-яка особа може одночасно перебувати тільки в одному шлюбі; свобода шлюбу і добровільності укладення шлюбу: укладення шлюбу і вибір дружини або чоловіка здійснюється довільно, за власним бажанням; держава захищає право на вільний вибір дружини або чоловіка; свобода розірвання шлюбу: ніхто не вправі примусити особу перебувати у шлюбі проти її волі; якщо продовження подружнього життя стало неможливим, подружжя вправі розірвати шлюб у встановленому порядку; повна рівність чоловіка і жінки в особистих і майнових правах і обов’язках у шлюбі та сім’ї; максимально можливе врахування інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї; пріоритет сімейного виховання дітей: цей принцип ґрунтується на положеннях Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.01 та міжнародно-правових актів щодо захисту прав дітей про те, що сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення; тому перевага завжди повинна надаватися сімейним формам виховання дітей; матеріальна підтримка членів сім’ї, які потребують матеріальної допомоги: закон встановлює аліментні зобов’язання — батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків; подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного у разі потреби, а за відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право одержувати утримання від іншого з подружжя в примусовому порядку, якщо останній спроможний його надати, та ін. Джерелами сімейного права є офіційні форми вираження правових норм, які у сукупності складають сімейне право. Основними джерелами сімейного права України є Конституція України, що визначає основні засади всієї правової системи держави, та Сімейний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 10.01.02. До його прийняття упродовж 30 років діяв Кодекс про шлюб та сім’ю (1970 р.).

Сімейний кодекс України (2002 р.) визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів тощо. Він регулює сімейні відносини з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї, побудови сімейних стосунків на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. Житлове законодавство України

Наразі житлове законодавство є однією з небагатьох галузей національного законодавства, яка не зазнала суттєвих змін. Так, Житловий кодекс був прийнятий ще 30 червня 1983 р. і давно не відповідає вимогам сьогодення. Іншим нормативно-правовим актом за ступенем важливості є постанова Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 р. № 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», яка також застаріла.

Серед прийнятих Верховною Радою України законодавчих актів за часів незалежності, які регулюють житлові відносини, слід назвати закони

України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожитий газ та електроенергію», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та деякі інші. Суттєві зміни у сфері правового регулювання житлових відносин внесені новим

Цивільним кодексом, прийнятим Верховною Радою України 16 січня 2003 р. Визначальними у Кодексі є глава 28 «Право власності на житло» та глава 59 «Найм (оренда) житла».

Значну кількість рішень з питань забезпечення житлом окремих категорій громадян прийнято

і Кабінетом Міністрів України.Так, на виконання ст. 10 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» постановою від 29 травня 2001 р. № 584 затверджено Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, постановою від 4 червня 2003 р. № 853 затверджено Порядок часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. Крім того, постановою від 29 липня 2002 р. № 1089 затверджена Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002 – 2012 рр. Житлова проблема є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. За даними Держбуду України на початок 2003 року на квартирному обліку перебувало 1 млн. 533 тис. сімей. Упродовж 2000 – 2002 рр. одержали житлові приміщення лише 1,6% тих, котрі перебували у черзі на початок відповідного року. Необхідно також зазначити, що деякі категорії громадян, зокрема, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи та органів внутрішніх справ, учасники бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах, члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи та органів внутрішніх справ, що загинули під час виконання службових обов’язків, а також військовослужбовців, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи та органів внутрішніх справ, звільнені у запас або відставку за станом здоров’я, віком, вислугою років та у зв’язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання, забезпечуються житлом місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам. Механізм перерахування та використання відповідних коштів державного бюджету урегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1550 «Про затвердження порядку використання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво та придбання житла окремим категоріям громадян». Забезпеченню громадян, що потребують поліпшення житлових умов, відповідними житловими приміщеннями сприяють також місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, зокрема, шляхом надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва та виділення для цих цілей коштів із місцевих бюджетів. Натомість, незважаючи на заходи, які вживаються органами державної влади, питання забезпечення населення України житлом вирішується надто повільно.

Існуюча недосконалість фінансово-кредитної системи, централізація будівництва, реконструкції та утримання житлового фонду, обмеження у виділенні земельних ділянок і спорудженні індивідуального житла, відсутність стимулюючих чинників у вирішенні житлових питань значно загострили житлову проблему.

Для відпрацювання концептуальних шляхів розв`язання зазначеної проблеми Верховною

Радою України у червні 1995 р. схвалена Концепція державної житлової політики, яка має на меті створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду. Згідно з зазначеною Концепцією основними напрямами державної житлової політики, зокрема, є: створення умов, за яких кожний громадянин вільно, на вибір, відповідно до своїх потреб і можливостей зміг би спорудити житло, придбати його у власність, взяти в оренду; забезпечення житлом за рахунок держави в межах встановленої норми соціально незахищених громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема, малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, військовослужбовців, осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та деяких інших категорій громадян, які визначаються Житловим кодексом України та іншими актами законодавства; надання житла з державного житлового фонду або субсидій, пільгових кредитів для придбання чи спорудження житла сім’ям, які тривалий час перебувають на квартирному обліку, з урахуванням строку перебування їх на черзі та матеріального стану; сприяння молодим сім’ям у спорудженні або придбанні житла; стимулювання державою будівництва, реконструкції та утримання житла через систему економічних і фінансових важелів; ліквідація старого й аварійного державного житлового фонду, розширення реконструкції і модернізації житлового фонду старої забудови, розселення квартир, в яких мешкають двоє і більше наймачів та інші.

Значні зміни у соціально-економічному розвитку суспільства, перехід України до ринкової економіки та сучасних світових норм і стандартів, зокрема у житловій галузі, обумовило необхідність прийняття нового Житлового кодексу. З огляду на це Кабінетом

Міністрів України розроблений та в червні 2003 р. внесений на розгляд Верховної Ради України проект нового Житлового кодексу.

Згідно з проектом нового Житлового кодексу за формою власності житловий фонд поділяється на приватний, державний, комунальний та житлові будинки, інші жилі приміщення, які перебувають у суб’єктів різних форм власності. За призначенням житловий фонд поділяється на: житловий фонд загального призначення (сукупність житла всіх форм власності, за винятком житлових фондів соціального та спеціального призначення); житловий фонд соціального призначення (житло, яке надається громадянам, що потребують соціального захисту і поліпшення житлових умов, і може бути розміщене у житлових будинках незалежно від форми власності (за згодою власника); житловий фонд спеціального призначення (житло, яке надається у користування працівникам підприємств, установ та організацій (службове житло, житло, розташоване у військових містечках, гуртожитки, будинки-інтернати тощо) на відповідний строк або за певних умов, визначених договором. До фонду спеціального призначення також належить житло для тимчасового проживання переселених громадян (маневровий житловий фонд) та житло для безпритульних і вимушених переселенців (готелі-притулки).

На жаль, розроблений Кодекс містить низку суттєвих недоліків, у зв’язку з чим його знято з розгляду Верховною Радою України 5 лютого 2004 року.

Оскільки в Україні темпи житлового будівництва та обсяги коштів, що спрямовуються у будівництво житла з бюджетів усіх рівнів не забезпечують вирішення житлової проблеми, передусім для громадян, які потребують соціального захисту, у 2004 році Держбудом України розроблено та внесено на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про державне фінансування та цільове довгострокове кредитування будівництва житла». Зазначений Закон спрямований на реалізацію ст. 47

Конституції України щодо забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і визначає правові засади фінансування та цільового довгострокового кредитування будівництва так званого соціального житла. У проекті Закону визначаються відповідні механізми кредитування будівництва (придбання) житла молодим сім’ям, одиноким молодим громадянам, молодим вченим, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членам їх сімей та деяким інших категоріям населення.