5. Сутність, предмет, суб’єкти та основні норми фінансового права

Фінансове право - це сукупність правових норм, що регулю­ють суспільні відносини в сфері формування, розподілу і викорис­тання централізованих і децентралізованих грошових фондів дер­жави й територіальних громад.

Фінансово-правові норми — загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.

5. Фінансова політика, її сутність, види і значення

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. 

Фінансова політика розглядається в контексті її складових: бюджетної, податкової, бюджетно-податкової, грошово-кредитної, валютної, страхової, інвестиційної, інноваційної, амортизаційної:

Бюджетна політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл та використання фінансових ресурсів державного бюджету.

Податкова політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на мобілізацію фінансових ресурсів у доходну частину державного бюджету, місцевих бюджетів, державних цільових фондів у формі податків, зборів, обов'язкових платежів.

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика - це напрямок діяльності, що реалізується державою через синхронні зміни у системі оподаткування та видатках уряду, і спрямований на досягнення економічного зростання внаслідок створення сприятливих умов для виробничо-господарської та фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

Грошово-кредитна політика — це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів центрального банку (Національного банку України) і спрямований на регулювання руху кредитних ресурсів, підтримання стабільності національної грошової одиниці, впорядкування темпів інфляції, управління обсягами кредитування, встановлення необхідних обсягів грошової маси в обігу тощо.

Валютна політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс економічних, юридичних та організаційних заходів і спрямований на забезпечення нормального функціонування і стабільності курсу національної валюти, підтримання рівноваги платіжного балансу. Регулювання валютно-ринкової кон'юнктури проводиться НБУ за допомогою формування золотовалютних резервів, використання валютних інтервенцій, валютних обмежень тощо.

Страхова політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс організаційних заходів, методів та інструментів і спрямований на забезпечення функціонування страхових фондів, що формуються на основі страхових внесків від громадян, фізичних та юридичних осіб, доходів, отриманих від розміщення тимчасово-вільних коштів цих фондів, та здійснення страхового захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків.

Інвестиційна політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на акумулювання внутрішніх та зовнішніх інвестицій в пріоритетні напрями економічної діяльності, на розвиток тих галузей та підприємств, що мають найважливіше значення і визначають науково-технічний прогрес.

Інноваційна політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональне використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, що зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Амортизаційна політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, спрямований на ефективне відновлення основних засобів шляхом встановлення норм амортизаційних відрахувань.