Виховання, школа і педагогічна думка у феодальному суспільстві

На зміну рабовласницькому прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодального суспільства були релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво і школу. Прибравши до своїх рук керівництво освітою і вихованням, вони намагалися виховувати народ у дусі покірливості, тримати його в темряві. Церква і духовенство виховували дітей і молодь у релігійному дусі, в сліпому підкоренні авторитетові церкви («всю істину дано в святому письмі»). У школах вивчалися «на зубок» дозволені церквою канонічні підручники та інші «священні книги».

У період раннього середньовіччя в Західній Європі стали відомими твори деяких філософів античного світу (Арістотеля та ін.), а також твори арабського філософа Ібн-Рошда (Аверроеса). Після поділу Римської імперії в IV ст. на Західну і Східну У Візантії (Східній Римській імперії) майже протягом тисячоліття поширювалася антична культура, яка частково проникла у Давню Русь і в Західну Європу під час хрестових походів. Коли Візантійську імперію завоювали турки (XV ст.), деякі вчені переселилися звідти в Західну Європу і на Україну.

В період середньовіччя в Західній Європі склалися в основному такі системи освіти і виховання: церковно-монастирські школи, рицарське виховання, міські школи й університети.

Церковно-монастирські школи. Представники релігії і церкви для своїх потреб створювали церковні, монастирські, соборні, кафедральні, єпископські та інші школи, в яких навчання провадилось латинською мовою. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував певне завдання. Точно встановленого терміну навчання і навчальних програм не було. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчились читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику - додавання, віднімання.

47, 2. Школа і педагогічна думка в епоху Відродження.

Розвиток продуктивних сил, ремесла і торгівлі поступово розкладає феодальне суспільство. Зароджується мануфактурне виробництво, розвиваються доменний процес, друкарська справа, вуглевидобування, суднобудівництво і мореплавство, фермерство, прядіння, виробництво шовкових і бавовняних тканин тощо. Швидко ростуть міста, виникають банки.

Розвиток виробництва і розклад феодалізму викликали розквіт науки, техніки, літератури і мистецтва. Про революційний переворот в науці свідчать такі відкриття: удосконалений компас (1302), кишеньковий годинник (1500), самопрядка (1530), система світу Коперніка (1543), закони падіння тіл Галілея (1590), мікроскоп (1590), телескоп (1600); відкриття Америки (1492) і морського шляху в Індію (1498) тощо. Копернік, Галілей, Бруно, Кеплер, Парацельз, Сервет і Гарвей заклали основи природо­знавства. Наука звільнялась від теології.

Рання буржуазія формувалась із елементів середньовічного бюргерства. Саме її господарські потреби в розвитку точних наук, математики, природознавства і детермінували пожвавлення наукових занять. Разом з тим, наживаючи величезні багатства, вона прагнула створити для себе комфортні умови життя і прикрасити свої палаци витворами мистецтва. Буржуазія потребувала також нотаріусів, лікарів, учителів і взагалі людей розумової праці. Так, разом з розвитком нових виробничих відносин формується інтелігенція: філософи, літератори, історики, поети, музиканти, архітектори, художники, інженери, лікарі і т.д.,що чинили вирішальний вплив на формування нової ідеології.

Термін «Відродження» (переклад французького терміну «Ренесанс») вказує на зв'язок нової культури з античністю. Нова культура за взірець взяла культуру античного світу, античну цивілізацію. Діячі Ренесансу наслідували письменників «золотого періоду» афінської та римської літератури. Нечуваного розквіту досягло мистецтво. З'являється численна плеяда славетних письменників, художників, скульпторів: Петрарка (1304-1374), Бокаччо (1313-1375), Леонардо да Вінчі (1452-1519), Мікельанджелло (1475-1564), Рафаель (1483-1520), Веронезе (1528-1588) та інші. Культура Відродження створила свійсамобутній стиль; тому не можна розуміти цю культуру як копіювання античності.

Діячі епохи не виступали проти релігії. Але вони піддавали різкій критиці і висміювали вади і неуцтво духовенства. Богу вони відводили роль творця, що привів світ у рух, але не втручається в життя людей. Відмова від церковно-релігійного і аскетичного світогляду, критика католицького духовенства розхитували основи релігійної моралі і етики; культура ставала більш світською. Середньовічна церква проповідувала, що «тіло – це темниця для душі», закликала до «умертвіння плоті». Супроти цього в епоху Відродження було висунуто лозунг – узяти від життя все, що воно може дати. Насолода життям, життєрадісність і широкий кругозір були протиставлені похмурому аскетизмові, релігійній споглядальності і замкнутості попередніх століть. Природно, що епоха звернула увагу на фізичне виховання, яке, як було показано вище, в середньовічних школах було занедбане.

Однією з важливих рис нової ідеології був індивідуалізм. Буржуазія, що народжувалася, сильна і багата, твердила тепер, що не родовитість, не знатне походження, а особисті якості окремої людини, її розум, спритність, енергія забезпечують успіх  житті. Саме через те, що діячі епохи ставили в центрі увагилюдину, їх світогляд, що виражався в їх філософських, політичних і літературних поглядах, позначають терміном «гуманізм» (humanus – людський). Саму ж епохуВідродження часто називали епохою гуманізму.

Усі ці риси епохи Відродження визначали і характер педагогічних ідей гуманізму. Педагогіка гуманізму характеризується:

а)          критикою всієї середньовічної системи схоластичної освіти;

б)         великою увагою до дитини, як до людини, що розвивається. Це передбачає врахування вікових і психологічних особливостей, заперечення тілесних покарань;

в)          турботою про здоров'я і нормальний фізичний розвиток людини. У зв'язку з цим підкреслювалась необхідність занять гімнастикою, військовими вправами, плаванням, їздою верхи, фехтуванням, стрільбою з лука, боротьбою, полюванням;

г)         посиленням розумового розвитку, врахуванням інтересів дитини в навчанні;

д)         вимогою гармонійного всебічного розвитку особистості;

є) розвитком змісту освіти, його поглибленням і розширенням.

Якщо епоха середньовіччя знала лише «сім вільних мистецтв», то педагогіка епохи Відродження поставила питання про включення елементів наукового знання: природознавства, географії, історії, літератури, іноземних мов;

є) вимогою художнього виховання, запровадженням в шкільні програми предметів естетичного циклу: малювання, музики, ліплення, танців тощо;

ж)        піднесенням ролі морального виховання, без якого не дасть користі будь-яке знання;

з)         зменшенням впливу церкви на школу, питомої ваги релігійних дисциплін в змісті освіти;

и) увагою до жіночої освіти;

і) піднесенням ролі учителя в суспільстві.