Виховання світських феодалів.

По-іншому виховувались сини лицарів - «панове землі і селян», у яких виробляли військово-фізичні уміння, кріпосницьку мораль і благочестя, вчили поводитися в «вищому світі».

Зміст лицарського виховання складали «сім лицарських чеснот»: їзда верхи, плавання, володіння списом, мечем та щитом, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати і співати вірші. Гра в шахи розглядалася як засіб виховання наполегливості та здатності правильно орієнтуватися. Уміння складати і співати вірші потрібно було для того, щоб блищати у вищому суспільстві, прославляти військові подвиги і служити «даму серця». Читання і лист не були обов'язковими для лицаря, багато представників лицарського стану (графи, герцоги) в період раннього середньовіччя були неграмотні. Релігійні «істини» звичайно повідомлялися дітям лицарів яких-небудь «духовним батьком», найчастіше капеланом замку.

До 7 років старші сини феодалів залишалися у своїй родині; з 7 років вони направлялися в замок до вищестоящого феодала (сюзерену), де виконували обов'язки пажа при дружині сюзерена. З 14 років, із врученням меча, яке відбувалося в урочистій обстановці, до 21 року юнак складався зброєносцем сюзерена, навчаючись їздити верхи, вміння володіти зброєю. Він супроводжував сюзерена в походах і на полюванні, брав участь у лицарських турнірах і т. п.; по досягненні 21 року він шляхом особливої церемонії присвячувався в лицарі. Молодші сини видних феодалів залишалися вдома, вправляючись у «лицарських чеснотах» і навчаючись у капелана замку релігії, рідше - читання, письма; деякі з них прямували до двору єпископа і готувалися до заняття вищих церковних посад.

Освіта дівчат знатного походження стояло трохи вища, ніж юнаків. Багато хто з них направлялися в жіночі монастирі, де проходили особливий курс навчання. Деякі знали прозу і поетичні твори латинських авторів.

Схоластика.

Виникнення і розвиток середньовічних університетів. Цехові, гільдейскіе та міські школи.В XII-XIII століттях в Західній Європі розширюються економічні зв'язки між країнами, послаблюється феодальна замкнутість, ростуть міста, де розвиваються ремесла і торгівля. Міцніють елементи світської культури. Виникають і поширюються єресі. Релігійні догми, які раніше приймалися на віру, тепер піддаються сумніву. Стало за необхідне підкріпити релігію філософією, не сліпо вірити, але «зрозуміти те, у що вірять». Це завдання в XII-XIII століттях бере на себе схоластика, яка ставить за мету примирити віру і розум, релігію і науку. З'явилися теорії номіналізму і реалізму. Представники першої теорії стверджували, що загальні поняття не існують, а є лише назвами, відволікання людського розуму; представники другого напрямку, навпаки, заявляли, що загальні поняття існують раніше речей. Маркс назвав номіналізм перше, ще слабким виразом матеріалізму. Тим номіналізм і реалізмом йшла гостра боротьба, організовувалися диспути на релігійно-філософські теми. Схоластика розвивала в той час формально-логічне мислення, оживляв застиглу релігійно-філософську думку. Проте надалі схоластика віджила себе, часто представляла лише безплідні розумування, стала перешкодою подальшого руху вперед. В області школи й освіти вона привела до заучування учнями готових визначень, часто викладених у схоластичної питання-відповідь формі, до відмови від самостійного мислення.

В XII столітті були відкриті університети в Італії, у Франції, в Англії і потім в інших країнах. У Середній Європі в XIV столітті відкривається університет у Чехії (Прага) і дещо пізніше в Польщі (Краків).

Як правило, середньовічні університети виникали з ініціативи вчених і користувалися правом самоврядування, самі виробляючи розпорядок свого життя, обираючи посадових осіб (ректора та ін), і ретельно захищали свої права.

Церква, користуючись монополією на навчання, відразу ж намагалася підпорядкувати собі університети, даючи їм різні привілеї та матеріальні кошти (бенефіції), засновувати свої університети. Так, був заснований в XII столітті Паризький університет, що послужив взірцем для інших католицьких університетів. Поступово церква починає головувати в університетах, і богословський факультет стає найважливішим.

Середньовічні університети мали чотири факультети. На підготовчому, або артистичному (факультет мистецтв), викладалися «сім вільних мистецтв». Він грав роль середньої школи; навчання на цьому факультеті тривало 6-7 років, після чого закінчили отримували ступінь «магістра мистецтв». Далі представлялася можливість продовжувати освіту на одному з трьох основних факультетів: богословському, медичному або юридичному, де навчання тривало 5-6 років, і отримати звання доктора наук.

Основним видом занять в університетах були лекції: професор читав по книзі текст і його коментував. Організовувалися також диспути на основі тез доповідей, які повідомлялися заздалегідь, а потім обговорювалися школярами.

В містах ремісники і купці не були задоволені церковними школами і вели боротьбу з монополією церкви в галузі освіти. Ремісники відкривали свої цехові школи, де їхні діти навчалися читання та письма на рідній мові, рахунку і релігії; навчання ремеслу велося будинку в майстерні батька. Купці також стали відкривати свої гільдейскіе школи, приблизно з такою ж програмою. Навчання в цих школах значно відрізнялося від того, що давалося в школах церковних. Поступово ці школи перетворилися на міські початкові школи, містилися міського самоврядування (магістратами).