46, Виховання в період раннього феодалізму.

В феодальному суспільстві пануючими станами були світські феодали і духовенство, що володіли всією землею і експлуатували підвладних їм селян. Ідеологічним оплотом пануючих груп феодального суспільства була церква. Ф. Енгельс вказує, що в західних країнах, що проходили стадію феодального розвитку, «монополія на інтелектуальну освіту дісталась попам, і саме освіта взяло тим самим переважно богословський характер »(Маркс К. і Ф. Енгельс., т. 7, с. 360).

Всі зміст освіти дітей і дорослих було пронизане релігією. Релігії всіх народів навчали простих людей коритися панам і служити їхнім інтересам. Християнство з цією метою використовувало вчення про природженою гріховності людської природи, закликало до стриманості, аскетизму, умертвіння плоті для спасіння душі в майбутній загробного життя.

В Ірані, Сирії, Палестині, Єгипті і на всьому північному узбережжі Африки в VII-VIII століттях у результаті арабських завоювань склалося велика держава, що встановила тісні економічні зв'язки з Китаєм, Індією, Європою. Народи поневолених арабами країн були носіями більш високої культури, яку сприйняли і завойовники.

В VIII столітті араби завоювали Піренейський півострів, і на території Західної Європи виник ряд вищих мусульманських шкіл. Найбільше значення мала вища школа типу університету в Кордові, куди з'їжджалися студенти з різних країн Західної Європи. Кордовський халіфат виявився тим мостом, через який у період раннього середньовіччя проникли до Західної Європи багато античні твори, зокрема праці Арістотеля у викладі і коментарях арабського філософа Ібн-Рошді, відомого під ім'ям Аверроеса (XII століття).

Римська імперія в IV столітті розділилася на Західну і Східну. Західна розпалася на ряд варварських держав. Східна, яка увійшла в історію під назвою Візантії, проіснувала майже ціле тисячоліття. У Візантії збереглися деякі елементи античної культури, незважаючи на панування християнської релігії. Крім шкіл, при церквах у ряді міст існували вищі школи, де вивчалися поряд з текстами священного писання праці античних філософів, поетів і письменників. У період хрестових походів завдяки спілкуванню Сходу і Заходу ряд творів античного світу став відомий в Західній Європі. Велику роль у поширення візантійської культури в Східній Європі відіграли слов'яни. Ця культура проникла і до Стародавньої Русь (у тому числі і до деяких релігійно-виховні трактати).

В період завоювання Візантійської імперії турками (XV століття) ряд візантійських вчених переселилися до Європи, де поширювали твори античної філософії.

Церковні школи в Західній Європі.

Велике значення в житті західноєвропейських країн мала католицька церква. Вона міцно тримала всі освіту у своїх руках. У середньовічних монастирях листувалися книги для потреб богослужіння, готувалися переписувачі, створювалися бібліотеки і школи.

Раніше всього оформилися монастирські школи. У деяких монастирях були внутрішні і зовнішні школи: у першому навчалися хлопчики, яких батьки віддавали в чернецтво, і жили вони в монастирях; у зовнішніх школах - діти мешканців даного церковного приходу (мирян).

В центрах церковного управління поступово з єпископських гуртожитку, куди віддавали дітей для навчання, розвинулися соборні, чи кафедральні, школи (школи при кафедрі єпископа). Ці школи в ряді місць ділилися на внутрішні школи, при яких жили учні, і зовнішні школи для дітей мирян (в зовнішніх монастирських і кафедральних школах, як правило, навчалися діти дворян, рідше - іменитих городян).

І нарешті, при ряді парафіяльних церков велося більш-менш систематичне викладання в так званих парафіяльних школах. У школах навчалися тільки хлопчики. Парафіяльні школи містилися в будь-якому церковному приміщенні або на квартирі того служителя культу, який брав на себе навчання дітей. Навчали в них читання молитов латинською мовою і церковного співу, рідше вчили письму. Найчастіше сенсу читається на не рідною мовою учні не розуміли.

Монастирські і соборні школи, як правило, мали особливі приміщення, призначені для навчання; певні терміни навчання не встановлювалися. Вчителями були духовні особи, які отримали навички навчальної роботи.

В парафіяльній школі навчання тривало кілька років: разом з дітьми навчалися і юнаки і навіть дорослі люди, які вирішили спіткати «книжкову мудрість». У початковій стадії навчання вчитель читав матеріал незрозумілою учням латинською мовою, а вони повторювали його вголос, там, де учні володіли листом, вони записували урок на навощенной дощечки, а потім, вивчивши напам'ять, прали. Кожен учень викликався до дошки і повинен був повторювати завчене без запинки.

Вчили читати по-латині буквослагательним методом, який був заснований на механічному запам'ятовуванні, і тому процес навчання був вкрай важкий. Матеріалом для читання були релігійні книги, зміст яких був недоступний учням. До виникнення друкарства книги були рукописними і написані різними почерком, що дуже ускладнювало оволодіння технікою читання. Техніка листа була також дуже складною.

Учитель не шкодував своїх учнів за помилки; жорстокі тілесні покарання були дуже поширені. Вони схвалювалися церквою, яка вчила, що «природа людини гріховна »і тілесні покарання сприяють спасіння душі, виганяють «Диявольська початок».

В нижчі школи спочатку приймалися тільки діти католицького духовенства. А з XI століття, після того як духовенству було заборонено вступати в шлюб, у ці школи стали приймати дітей городян і деяких селян. У школах стали вчитися і ті, хто не збирався ставати церковнослужителів або ченцем.

Основна маса народу не отримувала освіти в школах; діти виховувалися батьками в повсякденній праці. У сім'ях та майстерень ремісників склалася система ремісничого учнівства. Навчання праці і самий працю здійснювалися одночасно: опановуючи трудовими навичками, учні проявляли більшу вправність і спритність.

Курс навчання в монастирях і в соборних школах поступово став розширюватися, у нього включені були граматика, риторика і діалектика (початки релігійної філософії), а в деяких навчали ще й арифметики, геометрії, астрономії та музиці. Таким чином, в частині монастирських і соборних шкіл давалося підвищене утворення. Його зміст становили «сім вільних мистецтв» (septem artes liberales), складалися з трехпутья (trivium) - перші три вказані предмети - і четирехпутья (quadrivium) - наступні чотири предмети. Крім того, викладалося богослов'я, яке вважалося «вінцем наук».

Особливо велике значення надавалося граматики, яка зводилася до розучування заучування окремих граматичних форм і оборотів релігійно-містичного значення. Риторика спочатку зводилася до вивчення збірників церковних законів і до складання ділових паперів церковного характеру, а потім її завданням була підготовка церковних проповідей. Діалектика готувала учнів до суперечки на релігійні теми, привчала їх захищати релігійні догми. На заняттях з арифметики учні знайомилися з трьома діями, рідше з чотирма (так як розподіл був дуже ускладнений) і опановували містичним значенням чисел. Знання астрономії допомагало в розрахунках для встановлення дати паски і прогнозів по зіркам; навчання музиці було пов'язане з церковним богослужінням. Всім навчальним предметів був доданий релігійно-містичний характер.