Виховання і школа в рабовласницькому суспільстві

Перші школи виникли в Індії, Китаї та Єгипті ще в третьому тисячолітті до нашої ери. Крім елементарних нижчих шкіл (шкіл писців в Єгипті, общинних сільських шкіл в Індії та ін.), існували середні і вищі школи, в яких учні вивчали релігію, філософію, арифметику, геометрію, астрономію, мораль, твори видатних філософів і письменників. Навчання в школах у зв'язку з недосконалістю навчальних предметів, дидактичних і методичних засобів було дуже важким, вимагало від учнів великої старанності. У школах панувала сувора дисципліна, застосовувались фізичні покарання учнів.

У Стародавній Греції, яка складалася з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальні системи виховання існували в Спарті - головному місті Лаконії, і в Афінах - головному місті Аттіки. В обох рабовласницьких державах у вихованні підростаючого покоління було багато спільного, але існували й характерні відмінності, що породжувались рівнем їх економічного, політичного і культурного розвитку.

Спарта займала південно-східну частину Пелопоннеського півострова, де було мало добрих гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення мало замкнутий характер. У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів та ілотів, серед яких часто виникали заворушення та повстання, що завжди непокоїли володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові. Рабовласники цієї країни зберігали військовий характер державного управління в місті, створивши і свою систему військово-фізичного виховання дітей та молоді, готуючи з них воїнів-поневолювачів.

Починаючи з семи років, хлопчиків - спартіатів, які до цього часу жили вдома, віддавали в державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів - педономів. В агелах вихованців привчали зносити холод, спеку і голод. Вони спали на земляній підлозі, вкритій твердою підстилкою, одержували на рік тільки один плащ, погано харчувались. Майже весь час їх тренували з бігу, стрибків, метання списа та диска, з боротьби, а на дозвіллі вони розважались військовими іграми, вчились співати й грати на музичних інструментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях).

На заняттях, які проводилися в агелах, часто бували дорослі, серед них державні діячі, які уважно стежили за поведінкою кожного вихованця, розповідали про державні закони і порядки, про стійкість і мужність їх предків, моральні якості спартіатів. В процесі бесід від вихованців вимагали чітких, швидких і коротких (лаконічних) відповідей. Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялось мало уваги. Все виховання було підпорядковане тому, щоб виховати беззаперечну слухняність, витривалість і вміння перемагати різні труднощі і знегоди.

Юнаки 18 - 20 років об'єднувалися в групи ефебів, в яких відбували військову службу. Дівчата також одержували військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Стародавній Греції, рабовласники вважали «знаряддям, що вміє говорити»; вони були позбавлені всіх людських прав, зокрема й права на освіту.

На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку набули ремесла і торгівля. Високого рівня досягли в Афінах архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, різні філософські системи. Тут на рабів існувала не державна, а приватна власність, а між представниками різних класів весь час точилась запекла боротьба.

Особливості економічного становища і політичного життя населення Афін знайшли свій вияв у системі виховання дітей і молоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також здійснювалася в інтересах рабовласників, але була більш різноманітною.

До семи років діти (хлопчики і дівчатка) виховувалися вдома, в сім'ях. Після семи років хлопчики навчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчаток було досить обмеженим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були платні, а через це не для всіх доступні. Навчання дітей багатих батьків полягало в поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7 - 14 років навчалися у приватних школах гдаматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали ”дидаскалами” (від грецького слова «дидаско» - навчаю). Учнів до школи та додому супроводили раби - педагоги («пайс» - дитина, «агогейн» - вести). У школах граматистів вчили писати, читати та лічити; писали на навощених дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з «Одіссеї», «Іліади» та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів - педотрибів підлітки і юнаки 14 - 16 років навчалися п’ятиборству (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плаванню.

Юнаки 17 - 18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), в яких вивчали філософію, політику, літературу та займались гімнастикою. Юнаки 18 - 20 років готувалися до військової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави).

Афінська система виховання мала яскраво виражений класовий характер і була розрахована на те, щоб не допустити дітей нижчих верств до освіти.