2. Основні закономірності, принципи та функції процесу навчання. Їх реалізація на уроці.

Дидактика розглядає такі закономірності навчання:

а) його виховний характер;

б) обумовленість суспільними потребами;

в) залежність від умов, в яких воно протікає;

г) взаємозалежність процесу навчання, виховання і розвитку;

д) взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів;

є) єдність методів і форм навчання.

Принципом навчання називають вихідну вимогу до процесу навчання, що випливає із закономірностей його ефективної організації

Дидактичні принципи:

-  визначають діяльність учителя і пізнавальну діяльність учнів;

-  відображають внутрішню суть діяльності вчителя і учнів,

-  базуються на закономірностях навчання:

-  є системою вимог до визначення змісту, форм і методів навчання;

-  є системою основних положень, на які опирається теорія і практика навчання;

-  визначають цілеспрямованість навчального процесу і діяльність вчителя;

-  є основними положеннями, на які опираються при викладанні навчальних предметів:

-  положення, якими керуються учні.

Педагогіка розглядає такі принципи навчання:

Принцип науковості: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в суть явищ і подій; показ могутності людських знань і науки та ознайомлення в методами науки, пізнання; показ досягнень науки нинішнього дня; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; зв'язок даної науки з іншими.

Принцип систематичності і послідовності: КД.Ушинський про систематичність знань; система в роботі вчителя: систематична робота над собою, опора на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу по частинах, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і межпредметних зв'язків; система в роботі учнів: систематичне відвідування школи, систематичне виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок виконання домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу.

Принцип доступності: врахування рівня розвитку учнів; врахування їх індивідуальних особливостей; врахування вікових особливостей; дотримання правил: від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до складного, від близького до далекого.

Зв'язок навчання з життям: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування одержаних на уроках знань у практичній діяльності; розкриття практичної значимості знань; використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання; безпосередня участь школярів у громадському житті.

Принцип свідомості і активності учнів: роз'яснення мети і завдань навчального предмету, значення його для вирішення житейських проблем, для перспектив самого учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція); поява позитивних емоцій; наявність позитивних мотивів навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу і його засвоєння; наявність належного контролю і самоконтролю.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоційні переживання, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з життям, в якому доказується значення наукових знань; єдність між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів; позитивні стосунки між учителем і учнями; використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок: систематичне повторення засвоєних знань; варіантність вправ і їх диференціація; робота по засвоєнню важкого матеріалу доступними шляхами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при вирішенні конкретних завдань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя врахувати психічний етан учнів і стадії їх психічного розвитку.

Принцип наочності. Види наочності: натуральна, образна, символічна (динамічна і статична, плоска і об'ємна). Функції наочності: 

- сприяє розумовому розвитку учнів;

-  допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, між теорією і практикою;

-   полегшує процес засвоєння знань і сприяє розвитку інтересу до знань;

-   допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків;

-  сприяє розвитку мотиваційної сфери учнів.

Поєднання слова з наочністю:

-  слово керує безпосереднім сприйманням;

-   слово допомагає осмислити спостережуване і формулювати зв'язки між явищами, фактами;

-   слово дає знання про спостережуваний предмет;

-   слово дає знання про явище, зв'язки, які безпосередньо не сприймаються без наочності.

Вимоги до використання наочності: наявність конкретної мети використання наочності; не слід зловживати наочністю, а використовувати для розвитку самостійності і активізації учнів; її використовують у той час, коли про неї йде мова: вона не повинна містити нічого зайвого, щоб не викликати додаткової асоціації, врахування вікових особливостей дітей; не слід переоцінювати і недооцінювати наочність у процесі навчання; має бути змістовною, естетично оформленою; наочність має відповідати психологічним законам сприймання; необхідна попередня підготовка учнів до сприймання наочності.

Принцип міцності знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; використання під час повторення активізації учнів (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою приведення його до системи; виділення при повторенні основних, провідних ідей; використання при повторенні різноманітної методики, форм і підходів; використання вправ; використання самостійної роботи по творчому застосуванню знань; постійне звертання до раніше засвоєних знань з нової точки зору їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до учнів. При реалізації принципу індивідуального підходу, враховують: рівень розумового розвитку; рівень знань і вмінь; працездатність: рівень пізнавальної і практичної самостійності; гемп роботи; ставлення до навчання; наявність і характер пізнавальних інтересів; рівень вольового розвитку.

Принцип емоційності навчання: жвавий, образний виклад матеріалу; краса в логіці викладу навчального матеріалу; використання цікавих прикладів; застосування наочності і ТЗН; створення почуття виконаного обов'язку, мова учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд.

Правила навчання витікають з принципу навчання, конкретизують його, підкоряються йому і допомагають його реалізувати.

• Принципами педагогічного процесу називають певну систему вихідних, основних вимог до навчання і виховання, виконання яких забезпечує необхідну ефективність вирішення завдань всебічного розвитку особистості.

До групи принципів організації навчально-виховного процесу відносяться:

v    принцип суспільно-цінної цільової спрямованості навчально-виховного процесу;

v    принцип комплексного підходу, організації взаємодії різних видів дитячої діяльності;

v    принцип зв'язку всієї навчально-виховної роботи з життям;

v    принцип цілісного і гармонійного інтелектуально-емоційного, емоційно-вольового і діяльнісно-практичного формування особисті в процесі навчання і виховання;

v    принцип навчання і виховання в колективі;

v    принцип єдності вимогливості і поваги до дітей;

v    принцип поєднання керівництва життя дітей з розвитком у них самостійності, ініціативи і творчості в навчанні і вихованні;

v    принцип естетизації всієї діяльності і життя дітей в процесі навчанні і виховання.

До групи принципів безпосереднього керівництва різними видами діяльності дітей в процесі навчання і вихованнявідносяться:

—   принцип провідної ролі навчання і виховання школярів стосовну до їх інтелектуального, емоціонального, морально-вольового, діяльнісно-практичного, естетичного, фізичного розвитку;

—         принцип поєднання в стимулюванні пізнавальної, трудової і іншої діяльності школярів, активізації їх морально-вольових сил із пробудженням інтерес до справи;

—         принцип оптимізації (за Б.К. Бабанським);

—         принцип поєднання і розвитку у дітей в навчально-виховному процесі всіх типів мислення (емпіричного, абстрактного з його різновидами).

—         принцип врахування вікових і індивідуальних особливостей дітей у процесі навчально-виховної роботи;

—   принцип послідовності і систематичності у навчанні і вихованні;

—   принцип наочності у навчанні і вихованні;

—   принцип доступності у навчанні і вихованні;

—   принцип міцності у навчанні і вихованні.

Закономірності педагогічного процесу є зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносять:

—   педагогічний процес, його мета, завдання, зміст, форми і методі обумовлені соціально-економічними потребами суспільства, його ідеологією та  політикою;

—         завдання, зміст, методи і форми педагогічного процесу залежать не тільки від потреб, а й можливостей суспільства, від умов, в яких протікає цей процес 

Внутрішніми закономірностями педагогічного процесу є:

§         виховання і навчання відіграють вирішальну роль у розвитку особистості;

§        ефективність виховання і навчання в цілісному педагогічному процесі закономірно залежить від того, наскільки педагогам вдалось забезпечити єдність своїх дій з діями учнів;

§         визначальна роль діяльності і спілкування у вихованні і навчанні;

§        врахування у педагогічному процесі вікових і індивідуальних особливостей вихованців;

§         взаємозв'язок особистості і колективу в педагогічному процесі;

§        закономірний зв'язок завдань, змісту, форм і методів у педагогічному процесі.

Вказані закономірності цілісного педагогічного процесу повинні враховуватись системно. Не можна розраховувати на успіх, якщо педагог спирається на окремі закономірності, та ігнорує інші.

Термін процес (від лат. processus - просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з метою досягнення якогось результату. Словосполучення педагогічний процес означає виховний рух, проходження, просування вперед.

Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія - це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом - означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

Педагогічний процес - це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Педагогічна взаємодія своєрідна; ЇЇ зміст та способи визначаються завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості.

У педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років вживається поняття "навчально-виховний процес". В основному терміни "навчально-виховний процес" і "педагогічний процес" тотожні. Однак, поняття "навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П. Ф. Каптерева, А . П. Пінкевича, Ю. К. Бабанського, М. М. Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його найважливіших рис - цілісності та спільності. Головна ж суть педагогічного процесу - єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності.