13 Специфіка української міфології.

Міф – означає сказання про давні вірування народу щодо походження землі, явищ природи, богів, героїв, Всесвіту.

Міфологія — сукупність міфів певного народу.  Українськи міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов'язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Іхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини і дочки, їхня худоба та лани. У найархаїчніших колядках і щедрівках можна зустріти звеличення не якоїсь конкретної родини людей, але швидше - відгомін прославлення сім'ї небесних світил та природних явищ: Сонця, Місяця, зірок, дрібного дощу і т.п. Люди жили в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для них природними та рідними. 

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійні вчення, за яким Бог ототожнювався з природою.

В Україні існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам;

у самого "підніжжя" були люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів. У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих.

В українській міфології існує відносна байдужість до такого розподілу, адже добро і зло, які несуть духи, визначаються не стільки природою самих духів, скільки їх роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити їх, відвернути від себе небажані випадки та явища. Навіть після прийняття християнства, як і в старі часи, так і через тисячі років, українець завжди ладен діяти по принципу: "Бога люби, але і Чорта не гніви".

14. Персоналії «Українського духовного Олімпу».

З часів палеоліту племена, що населяли територію сучасної України, дотримувалися політеїзму (багатобожжя).

Такі вірування прийнято називати язичництвом. У політеїстичних віруваннях, за кожним божеством закріплюється певна роль, функція, влада над певною сферою життя чи над частиною всесвіту. Стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів. Його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом – Сварогом.Інші боги були істотами, що походили від верховного бога.Перун- володів громом та блискавкою. Він був богом війни і миру.

У західних слов'ян найвеличнішим божеством був Триглав. Він зображався з трьома головами, які означали три царства: небо, землю і пекло.

Жив – божество життя, краси та весни, бог благополуччя.

Лада – богиня гармонії вприроді, людові в шлюбі, мати-годувальниця Миру.

Покровителем скотарства був Велес (Волос) – «скотий» бог.

Хорс – бог сонця. Дажбог – теж божество сонця. Це також і прабатько людей.

Сварог — бог вогню; Стрибог — бог вітрів, який втілює стріли і війну;

Даждьбог — бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс — бог сонця;

Симаргл — бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш.

У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) — бога багатства, худоби і торгівлі,Мокош (Мокошу) — богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву, а також Дану — богиню річок та різні берегині.