70. Особливості розвитку сучасної української освіти.

В ієрархічній структурі освіти країни головна роль належить вищій. Вища школа, змінюючись сама, дає поштовх змінам у всій системі освіти й насамперед середній, оскільки саме вища школа формує педаго­гів, без яких неможливо реформувати середню шко­лу.

Підвищення кваліфікації педагогів і їх перепід­готовка передбачає створення інтегрованої систе­ми, комплексів навчальних закладів.

Освіта на сучасному етапі відображає у своєму функціонуванні проблеми суспільства, детерміно­вані соціальним середовищем, у рамках якого відбу­валося становлення освіти. Вихід із кризового ста­ну освіти вбачаємо в усвідомленні ідеї національ­ної освіти, розширенні інтеграційних освітніх проце­сів, створенні єдиного освітнього простору з ціллю перетворення України в один з найбільш освічених і духовно багатих регіонів Європи.

У «Законі України « Про освіту» №1060-ХІІ, із змі­нами від 11 червня 2008» передбачено сприяння дер­жави в отриманні освіти громадянами із метою до­сягнення всебічного розвитку людини як особистос­ті та найвищої цінності суспільства[6]. Однак, не по­трібно забувати про те, що давно попереджав В. Ключевський: «... диференціація освіти йде поруч із по­ляризацією бідності і багатства»[9]. Якщо основною метою численних філій центральних вузів, розповсю­джених на території України, є їхня комерційна діяль­ність, то метою філій і довузівських освітніх установ є підвищення освітнього рівня народу, забезпечення доступу молоді до одержання вищої освіти.

Отже, освіту варто розглядати не лише як про­цес підготовки висококваліфікованих кадрів, але і як форму соціального захисту широких прошарків на­селення. Концепція розвитку вищої освіти відповідно до «Постанови про Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ столітті»)» від 3 листопада 1993 р. N 896. співзвучна із програмними докумен­тами й ідеями ЮНЕСКО відносно організації освіти у ХХІ ст. й ґрунтується на національній доктрині освіти в Україні.

Українське суспільство у ХХІ ст. починає форму­вати нову основу своєї життєдіяльності. В інфор­маційний період освіта стає своєрідною формою соціального захисту населення. В досить значній мірі від якості освіти та її спрямованості залежить подаль­ший суспільний розвиток. На цьому етапі головним завданням модернізації системи освіти є підготовка людей, здатних сприймати виклики ХХІ ст., діяти від­повідально і професійно відповідно до поставлених суспільних завдань.

71. Зародження фізичної культури і спорту на українських землях.

Упродовж вікової історії на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей , сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо.

Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювались потрібні у праці та військовій справі вміння, навички і якості. В часи козацької доби побут українців був насичений різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами, що поширювались серед усіх без винятку верств населення.

Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розвитку необхідних фізичних якостей і формуванню на цій основі міцного покоління захисників Батьківщини. Значну роль у ньому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків.

Отож фізичне виховання в Україні, що має тисячолітню історію, розвивалося нерівномірно й залежало від багатьох політичних, економічних і географічних умов. Творче використання цієї народної скарбниці в сучасних умовах має велике виховне, освітнє та оздоровче значення.