54. Поетична школа українського кіно: виникнення, філософсько-естетичне підґрунтя, найвідоміші представники.

Українське поетичне кіно нарівні із до¬вженківським зберігає статус носія традиції української візуальної культури. При цьому важ¬ли¬вим виміром напрямку – як стилістичним, так і суспільним – є його «національне» забарвлення, що перетворює його на своєрідне втілен¬ня «українськості» в кінематографі.

Таким чином, на прикладі українського поетичного кіно мож¬на простежити, як проблема національного актуалізується у суспільній ре¬цепції про¬дуктів культури. Вар¬то розглянути також питання, які маркери сприяють сприйняттю твору як «національного», якими є умо¬ви і підстави обрання тих чи інших ком¬по¬нентів культури як «самобутніх», «національних», як вони відображені та обіграні у фільмі.

Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський,Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак реакційна політика т.зв. «заствторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.

Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973)

55. Українські актори та фільми радянської доби.

Зважаючи на величезне виховне й агітаційне значення кіно, в Україні було здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на його подальший розвиток.

У березні 1922 р. було створено Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), якому підпорядковувались усі кінематографи і підприємства з виробництва кінофільмів.

На вищий рівень вивів український кінематограф О. Довженко. Перший свій фільм “Звенигора” він зняв у 1928 р. Наступні “Арсенал” і “Земля” митець створив під впливом ілюзій, надій та щирої віри у непереможність добра, яке принесла революція. За змістом обидва твори вписуються в ідеологічну схему тієї пори.

Фільм “Земля” був неоднозначно сприйнятий критиками-сучасниками.Визначним явищем українського кіно стала творчість С. Параджанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики, О. Фіалка, О. Савченка, Р. Сергієнка, К. Муратової, Л. Бикова.

Скарбницю українського кіно поповнили такі талановиті стрічки, як “Тіні забутих предків”, “Камінний хрест”, “Вечір на Івана Купала”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Криниця для спраглих”, “Соломія Крушельницька”, “Меланхолійний вальс”, “Розпад”, “Поріг”, «В бій ідуть тільки “старики”», «Ати-бати, йшли солдати» та і

Всесвітньо відомі актори пов'язані з Україною і українцями.

1. Леонід Броневой (1928) — радянський і російський актор театру і кіно українського походження (з Києва).

2. Сергій Маковецький — радяньский і російский актор театру і кіно українського походження.

3. Нонна Мордюкова — радянська і російська кіноакторка українського походження (з міста Костянтинівка Донецької области).