3. Етнічна та національна культура.

Етні́чна культу́ра - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (наприклад, світові релігії).

Народ (грецькою — «етнос») — поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос — це історична спільність людей, яка склалася на певній території та посідає стабільні особливості мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших.

Національна культура – це уособлення надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства. Тобто, це продукт матеріальної та духовної праці певної нації, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість.

На відміну від етнічної культури , національна передбачає існування нових типів комунікації (взаємозв’язку) між людьми, більш складних стосунків, ніж природні кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації виступає писемність. Носіями національної культури стають освічені прошарки суспільства. Національна культура твориться не етносом у цілому, а представниками суспільства

4. Основні чинники ґенези української культури.

Етногене́з українців -історичний процес етнічного формування українського народу (походження,родовід українців). Дослідженням походження окремої особи українського народу займається генеалогія(український родовід).

Сучасний стан етнологічних джерел дозволяє узгодити етногенез українців із універсальними законами етнічного розвитку

Демографічний чинник

Незважаючи на значну еміграцію, чисельність населення України зростала. Так, в 1897 р. вона становила 28,4 млн, а в 1913 р. — вже 35,2 млн.

Ґенеза української культури прийшла з культурою заселяючих українські землі пращурів (Скіфи, Сармати, Трипільці), а також важливим чинником була Україна у складі інших держав за часів князів.

5. Періодизація розвитку української національної культури.

Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українськім народом протягом його історії

1.Стародавня доба - період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери, коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і технології землеробства, піднесення ремесла і торгівлі, а звідси і класової диференціації та розгляду родово-общинного ладу з’являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.

2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.): утворення великої і сильної Древньоруської держави, головний осередок якої складали усі нинішні етнічні українські землі, сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, висунуло її в число провідних країн середньовічного світу.

3. Литовсько-польська доба української історії (XIV–XVI ст.) - період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочівників (особливо монголо-татарських орд) землі древньоруських князівств стали здобиччю Литви і Польщі. Наприкінці XVI ст. у складі Польського князівства опинилися всі українські землі, за винятком Північної Буковини (Молдавія), Закарпаття (Угорщина) і Чернігово-Сіверщина (Московське царство). Українські селяни були позбавлені права володіти землею і закріпачені, а великі українські землевласники здебільшого покатоличилися і спольщилися. В культурі стає помітним західноєвропейський вплив. Його поєднання з місцевими традиціями визначило культурний зміст епохи. Значних висот досягли наукові знання в гуманітарних галузях: філософії, історії. Розвивалися світські мотиви в літературі. Архітектура храмів набуває рис готичного стилю, поширеного в міському будівництві Європи. Продовжувався розвиток різних жанрів народного мистецтва: декоративно-прикладного, музичного, театрального. Народна творчість збагачувалася героїчними, визвольними мотивами.

4. Козаччина і гетьманська держава (кінець XVI – XVIII ст.). Цей період важливий не лише виникненням специфічного соціального стану українського суспільства, але й створенням у ході національної революції 1648-1676 рр. незалежної від Польщі української Козацької держави - Гетьманщини і її втрата в результаті внутрішньої боротьби за владу і зовнішнього тиску агресивних сусідів. У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво — самобутній суспільний стан, який сформувався в XV–XVI століттях. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови.

5.Період боротьби за українське національне відродження (XIX - поч. ХХ ст.) - від „Руської трійці“, культурно-просвітницької діяльності до створення політичних організацій, одним із головних завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.

6. Період від початку XX ст. до кінця 80-х років характеризується злетами і руїнами у розвиткові української культури,яка була поставлена в умови боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.), визначним досягненням якої було створення Української держави – Української народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки та проголошення 22 січня 1919 р. Акту злуки усіх українських земель. З початком XIX(19) ст. починає зростати інтерес до національної історії.У цей же час починають з'являтися й історичні роботи. Перші узагальнюючі праці з історії України були ще пов'язані з російською історіографією. Становлення українського національного мистецтва. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму.

7. Сучасний період ( від кінця 80-х і по сьогодення). Радянська державність (УСРР, згодом УРСР), яка була створена на більшості українських земель після поразки української національно-демократичної революції і перебувала у складі СРСР (1922-1991 рр.). Незалежна Українська держава проголошена в серпні 1991 р. в результаті розвалу СРСР.

Однією з принципових особливостей української культури XX століття є визначальна роль політичного чинника. На початку XX століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Початок сторіччя характеризувався прогресом в галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує динаміку фольклорної виразності і найкращі традиції класики. З'являється український кінематограф.