0. Український художній авангард.

Авангард — цей художній стиль, що увібрав сукупність багатьох новаторських і бунтарських течій у мистецтві. Найбільш загальними рисами авангардних течій є свідоме спрямування на пошук нової художньої мови, здатної виразити найсучасніші речі, революційне заперечення традиційного мистецтва, а також пов'язаних з ним цінностей; прагнення до створенням нової реальності, а отже, відмова від зображення "видимого"

В Україні авангардна творчість була блискучо представлена у 20—30-х роках (особливо кубофутуризмом: О. Богомазов, О. Екстер, В. Єрмілов, А. Петрицький та ін.).

Поняття «український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем А. Наковим (фр. Andréi Nakov) для виставки «Tatlin's dream», улаштованої в Лондоні 1973 року. Тоді Захід уперше побачив праці світового рівня безвісних авангардистів України Василя Єрмилова і Олександра Богомазова.

Відмінними рисами стилю авангард є яскраві, чисті кольори, а саме: білий, чорний, червоний, жовтий, зелений. А використання контрастних кольорів додає експресію і динаміку, які були властиві революційно налаштованої молоді початку XX століття. Основною стилю авангард є колір і форма, обов'язково контрастують один з одним Слід зазначити, що в цьому стилі можуть поєднуватися абсолютно не поєднувані предмети та матеріали.

Ще серед митців-авангардистів, можна віднести Давид Бурлюка; поляк, котрий приймав себе за українця, Казимир Малевич;

Школа Бойчука. «Школа Бойчука» — не заклад, а широка система мистецьких поглядів, ідейних принципів й методики роботи.

Вона існувала скрізь, де був Бойчук — в Парижі, у Львові, Києві, Одесі, Харкові. Він вирішив збирати здібних хлопців і дівчат з усієї України і відкрити в Україні власну Академію-Робітню, щоб ті дівчата і хлопці стали ремісниками-творцями: розписували церкви, робили усякі тканини дорогоцінні, килими, вишиванки, ліпили горщики, писали образи, фрески, мозаїку .

Він написав монументальну ікону «Таємна вечеря». Однією з центральних ідей Бойчука була ідея синтезу мистецтв, яку він здійснив у Київській Академії мистецтв, відкриття якої відбулося 5 грудня 1917 р

Центром малярського руху, що орієнтувався на традиції і відстоював реалістичні засади, була на Україні спілка АХЧУ (Асоціація художників Червоної України) входили І. їжакевич, Ф. Кричевський, Г. Світлицький, С. Прохоров, М. Самокиш. До авангардистської АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України) ввійшли О. Богомазов, М. Бойчук, В. Меллер, К. Гвоздик, В. Седляр та інші.

Ліві авангардистські художники більше тяжіли до комуністичного руху — ще в воєнні роки вони оформлювали агітпоїзди та агітпароплави (Екстер), червоноармійські казарми в Києві (Бойчук)

31. Постмодернізм в сучасному українському образотворчому мистецтві.

Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. post – «після» і модернізм), сукупна назва художніх тенденцій, що особливо чітко позначилися в 1960-і роки і які характеризуються радикальним переглядом позиції модернізму і авангарду.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

Визначальні риси постмодернізму:- культ незалежної особистості;- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя,

головна функція і сильна сторона постмодернізму полягає в критиці західної культури, свідомості, в руйнуванні її найбільш стійких міфологем і тим самим в розчищенні теоретичного простору для інших ідей і концепцій

Значного розвитку в сучасній Україні набуло неакадемічне мистецтво, в якому найбільшу роль відігравав постмодерністський напрямок. Вцьому плані, визначною рисою українського мистецтва завжди було його звернення до своєї автентичної, традиційної культури.

Виникнення школи українського постмодернізму в живописі пов'язують із Манежною виставкою 1988 р. (іноді ЇЇ називають "українська хвиля", "український трансавангард"). Найцікавіші художники постмодернізму – О. Гнилицький, Г. Сенченко, О. Харченко, О. Голосій; художники групи "Паризька комуна", "Вольова грань національного постмодернізму", "Одеської школи" – О. Ройтбуд, В. Рябченко, С. Ликов та ін