24. Архітектура Львівського Ренесансу

Історію української архітектури ренесанс вписав яскраві сторінки. У другій половині XVI ст. у Львові сформувалася місцева ренесансна школа, в становленні якої значну роль відіграли італійські архітектори

Стиль Відродження поєднувався з місцевими традиціями. Найбільше це виявилося в ансамблі Львівського братства — організації українських купців і ремісників, що відстоювали здобутки й традиції української культури від натиску католицької реакції та прагнень іноземних правителів міста.

Головною спорудою ансамблю є соборна Успенська церква, її збудував архітектор Петро Красовський ще в середині XVI ст. Але в 1571 р. велика пожежа спустошила увесь Львів, знищила церкву та інші споруди ансамблю. Нову церкву будували з перервами з 1591 до 1631 р. архітектори Павло Римлянин, Амвросій Прихильний та Войцех Капінос.

Гадають, що проект споруди склав ще в 1575 р. архітектор Петро Барбон. Всередині церква розділяється високими колонами на три нефи. Зі сходу прибудовано напівкруглу апсиду, із заходу — невеликий нартекс з хорами над ним. Церква виходить на вузьку середньовічну вулицю південним боковим фасадом. Він розчленований могутніми пілястрами і великими глухими арками, в яких прорізано широкі вікна.

Зверху споруду оперізує антаблемент доричного ордера з фризом, де встановлено прекрасні барельєфи. Споруда завершується трьома широкими банями і високими ліхтарями.

.Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у ХVІІ столітті.

Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип будов постав зі сполуки тринавної церкви — віддавна пристосованої до літургічних потреб східної обрядовості — із західним і базилічним типом бароко, що, до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки.

До таких оздоб належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р., та дві будови гетьмана Мазепи в Києві — Михайлівський собор (1690 — 94) і Братська церква Академії (1695). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва.

Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі. Такого самого характеру є численні перебудови й розбудови старших церков у Києві: Софійської кафедри 1691 — 1705 рр., головної церкви Лаври 1695 і 1722 рр., Михайлівського монастиря, Михайлівської церкви Видубицького монастиря й т. д.

Ікона (грецьк. - зображення, опис) - символ Христа та святих; ікони почали малювати з II ст. н.е. За християнською легендою, першим іконописцем вважається євангеліст Лука (зображення Діви Марії). Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над пе-редвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас.

Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI— поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців — Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.

У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» — Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

Іконопис - основний вид станкового живопису Київської Русі. У Київській Русі ікони спочатку привозили з Візантії (найвідоміші з таких ікон - ікона Володимирської божої матері, привезена з Візантії до Вишгорода та вивезена з нього Андрієм Боголюбським спочатку до Володимира - Суздальського, а потім до Москви); в середині XI ст. почали працювати руські художники як учні візантійських майстрів, а з кінця XI ст. - самостійно.

Наприкінці XI ст. склалася Київська школа іконопису. Видатним іконописцем та засновником був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій Печерський. Майстром часів Київської Русі - Григорій, теж чернець Києво- Печерського монастиря.

Для іконопису Київської Русі характерні такі сюжети: "зображення Христа та Богоматері з Іоанном Предтечею, що стоїть між ними), намісні ікони Богоматері та Христа; швидко поширилися образом Христа-Спасителя та Учителя (Спас). Одним з творів К; іконописної школи вважають ікону "Ярославська Оранта" або "Велика Г (кругла ікона Богоматері, яку носили на грудях священики). Поширені ікони "Георгій - воїн", "Дмитро Солунський" та інші.

Ряд дослідників пов´язують з київською художньою школою такі ікони, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), «Дмитрій Солунський» (XII ст.)

На межі ХІІ-ХІІІст. зміцнюється давньоруська живописна та іконопис набуває власної художньої мови: образи святих поетичністю, людяністю. З'являються ікони із зображенням перших "святих" - Бориса і Гліба. Про ікони цих святих розповісти докладніше.

26.Мистецький розквіт в Україні у XVII – XVIII століттях. Українське бароко.

В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Нові форми української архітектури виникли на основі давніх і багатих традицій народної дерев'яної і давньоруської архітектури, увібравши багатовікове багатство українського зодчества.

Архітектура українського бароко - це концентрований матеріальний вияв "психічного стану", того гармонійного світогляду, на який здатна нація у часи високого духовного злету, а той злет невід'ємний від усвідомлення особистої і національної свободи.

Хрещаті дерев'яні храми - типове явище в народному будівництві. До трибанних церков із тридільним заложениям належать Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах та Сумах.

Розвинені барокові форми втілились у спорудах Києво-Печерської лаври -церквах Усіх Святих (1696-1698) та Хрестовоздвиженської, соборі Св. Георгія Видубицького монастиря (1672-1674), Преображенської церкви в Прилуках (1716), соборі в Ніжині тощо.

У першій половині XVII ст. в Україні виділилося два архітектурних центри, що розвивали традиції мурованого зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ та Чигирин. їхній вплив відбився на архітектурних спорудах усього Лівобережжя та Слободянщини. До таких будов належать Троїцька церква в Чернігові (1679), Михайлівський собор (1690-1694) та Братська церква Києво-Могилянскої академії (1695), собор Мгарського монастиря біля Лубен (1682), Михайлівська церква Видубицького монастиря, будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лизогуба), Переяславський колегіум, митрополичий будинок Софії Київської та Київської академії, будинок Малоросійської колегії в Глухові

Найбільшого розквіту українське бароко набуло за часів гетьмана Івана Степановича Мазепи. Саме тоді в архітектурі сформувалося мазепинське бароко - новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності. Притаманні йому риси: монументальність, велич і сила. Фронтони, колони, пілястри та інші елементи європейської архітектури якщо не протиставляють його традиціям дерев'яної народної архітектури, то все ж таки віддаляють від них на певну відстань. Це вже не народно-козачий, а гетьманський храм, просякнутий пафосом утвердження нової державності, духом сильної авторитарної влади.

Заходами I. Мазепи було закінчено спорудження Спаської церкви Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині та п'ятибанної церкви Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі - справжньої перлини серед усіх п'ятибанних церков українського бароко. Завдяки І. Мазепі та митрополитові В. Ясинському барокового оформлення набули київський Софійський собор, перебудований у 1685-1707 pp., Успенська церква Києво-Печерської лаври та Михайлівська церква Видубицького монастиря.

Стиль бароко в українському малярстві позначений національною індивідуальністю. Тематично живопис залишався релігійним, однак основним змістом його стають гуманістичні ідеї, активніше розвиваються форми монументального настінного розпису, станкового іконопису, портрета.

Центром малярства епохи бароко було м. Жовква (нині м. Нестеров на Львівщині). Там згуртувалася плеяда видатних малярів, які поширювали свою діяльність від Покуття до Волині та Дніпра. Серед них найвідомішими були художники Ю. Шимонович, І. Туткович, М. Альтомонте.

У художній школі Київської академії працювали художники І. Щирський, Д. Галятовський, Г. Левицький, Л. Тарасевич, І. Мигура та ін

У гравюрі, як і малярстві, в центрі уваги стояла жива людина з її пристрастями та мріями, зображувались архітектурні деталі, що втілювалися в практику того часу, в ілюстраціях до книг виражалась ідея твору. Барокове граверне мистецтво важко уявити без супровідних надписів, епітафій, монограм, іноді навіть цілих віршованих чи прозових текстів.

.Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини ХІХ століття.

Розвиток капіталізму в Україні спричинив потребу в будівництві нових

архітектурних споруд — заводських корпусів, банків, бірж, готелів,

навчальних закладів, театрів і музеїв. У цей період у містобудуванні

змішуються різноманітні стилі відповідно до фінансових можливостей і відповідно до фінансових можливостей і смаків замовників, що призвело до еклектизму (поєднання органічно несумісних елементів). Водночас архітектори спромоглися створити в українських містах низку чудових споруд.

Так, у 70-х рр. XIX ст. в Києві на Думській площі споруджено будинок міської думи (О. Шілле). За проектом О. Беретті збудовано корпуси Політехнічного інституту, пансіон Левашової (тепер Президія НАН України). За спільним архітектурним задумом І. Штрома та О. Беретті здійснено будівництво Володимирського собору. У Львові з'явилися прекрасні споруди Політехнічного інституту (Ю. Захаревич), оперного театру (3. Горголевський) та ін. [9, c.115]

Образотворче мистецтво цього періоду розвивалося в реалістичному напрямі. На творчість тогочасних українських художників Російської імперії вплинула діяльність створеного 1870 року в Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок. Підтримавши ідеї І. Шишкіна, В. Перова, І.Рєпіна, В. Васнецова, українські художники досягли помітних успіхів.

Інтенсивно розвивався побутовий живопис. У своїх картинах українські митці зображували реальну дійсність, простих людей, борців за свободу України. Серед них — С. Васильківський («Козача левада», «Весна на Україні», «Козак у дорозі», «Ярмарок у Полтаві», «Біля корчми»), М. Пимоненко («Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Свати»), К. Костанді («Влюди», «Рання весна») та ін. [8, с.442]

28. Українська пейзажна школа живопису другої половини ХІХ століття.  Українська пейзажна школа живопису другої половини ХІХ століття.  У першій половині XIX сторіччя посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв - єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів.

Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них - відомий російський портретист В. Тропінін. Подільське село Кукавка - маєток його пана, графа І. Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. "Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії... Я там без перепочинку писав з усього і усіх..." - стверджував майстер. У створених ним образах подільських селян ("Дівчина з Поділля", "Українець", "Пряля") відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність.

В. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення. Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, був В. Штернберг. Літні вакації 1826- 1838 рр., він, студент Академії, проводив у Качанівці, у маєтку відомого мецената Г. Тарновського. Сюди, пізніше, В. Штернберг привіз свого друга Т. Шевченка. Написана за законами академічного живопису картина "Садиба Г.Тарновського в Качанівці" органічно поєднала забарвлену романтичною таємничістю природу з реаліями життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв "чувства добрые" та повагу.

Романтичного настрою сповнений і "Портрет дружини" А. Мокрицького. В образі замріяної жінки художник втілив ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів, єдності людини з природою. А. Мокрицький входив до кола представників передової української та російської інтелігенції і був товаришем Т. Шевченка. Він відіграв значну роль у долі Великого Кобзаря - сприяв його викупу з кріпацтва. Близькими до Кобзаря були й художники І.Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного живопису.

Ці майстри прокладали шляхи для безпосереднього, правдивого відтворення дійсності.