До свідоцтва про право на спадщину можуть бути внести зміни:

• нотаріусом – за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, за місцем відкриття спадщини;

• за рішенням суду – на вимогу одного із спадкоємців.

У зазначених випадках нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

За рішенням суду свідоцтво про право на спадщину може бути визнано не дійсним, наприклад, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

5. Спадковий договір

Як виняток, спадкодавець та спадкоємець можуть домовитися про майбутній перехід спадщини. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК). Форма договору: письмова нотаріальна.

Цей договір відрізняється від заповіту тим, що спадкодавець та спадкоємець домовляються та в них з’являються взаємні права та обов’язки, а заповіт їх не породжує. Від договору про довічне утримання цей договір відрізняється тим, що у першому договорі право власності виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору, а не в разі смерті, як у спадковому договорі.

Відчужувач: подружжя, один із подружжя або інша фізична особа. Подружжя – відчужувачі можуть встановити умову, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

Набувач: фізична або юридична особа.

Характеристика договору: двосторонньо зобов’язуючий, може бути як реальний, так і консенсуальний, оплатний. Важливою підставою дії договору є встановлення факту смерті відчужувача, підтверджене свідоцтвом.

Предмет договору:

• результат певних дій набувача майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття;

• майно відчужувача, яке після його смерті переходить до набувача;

• майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. На це майно нотаріус накладає заборону відчуження.

Договір може бути розірвано судом:

• на вимогу відчужувача – у разі невиконання набувачем його розпоряджень,

• на вимогу набувача – у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Висновки. Спадкове право в об'єктивному значенні – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини правонаступництва, що виникають внаслідок переходу спадщини померлого до спадкоємців у порядку універсального правонаступництва. Предмет регулювання спадкових відносин – особисті немайнові та майнові відносини щодо спадщини, які ґрунтуються на юридичній рівності учасників, диспозитивності правового регулювання. Спадкове право в суб'єктивному значенні – це право власника заповідати, права особи, яка закликається до спадкоємства та права особи, яка вже прийняла спадщину. Заповіт – це односторонній правочин, оформлений у нотаріальному порядку, за яким фізична особа-спадкодавець з повною цивільною дієздатністю надає комплекс особистих розпоряджень на випадок своєї смерті. За відсутністю заповіту та за інших підстав спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, більш дальні родичі спадкують за відсутності більш ближчих родичів спадкодавця. Після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.