3. Визначення втраченого заробітку, доходу внаслідок ушкодження здоров'я

Розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності. За бажанням потерпілого йому надаються такі пільги.

Пільги потерпілому при обчисленні середньомісячного заробітку (доходу):

1. дохід обчислюється за 12 або за 3 останніх місяці, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2. якщо дохід потерпілого менше п’ятикратного розміру мінімальної зарплати (далі - мін.з/пл.), то обчислення здійснюється, виходячи з 5-ти кратного розміру;

3. до втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо;

4. до втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку;

5. не працюючому потерпілому обчислюється його заробіток до звільнення або звичайний заробіток за його кваліфікацією у цій місцевості;

6. якщо заробіток до ушкодження здоров'я збільшився, то враховується заробіток після зміни (ст. 1197 ЦК).

Дохід фізичної особи-підприємця визначається з попереднього річного доходу до вирахування податків на підставі даних органу державної податкової служби. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Так само визначається розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю та іншими).

Якщо потерпіла – малолітня особа, то відшкодовуються витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Після 14 років (учню – 18 років) відшкодування встановлюється, виходячи з розміру мін.з/пл. Якщо ця особа мала заробіток, дохід – то виходячи з його розміру, але не нижче мін. розміру з/пл. Після початку трудової діяльності, якщо є кваліфікація, потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування.

4. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

Ніякі гроші не можуть компенсувати смерть людини, мова йде про компенсацію витрат на поховання, полегшення майнового стану непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини потерпілого, народженої після його смерті. Шкода визначається у сумі частки середньомісячного заробітку померлого потерпілого, а також витрат на поховання і моральної шкоди. Нормативна база: ст. 1200, 1201 ЦК, ЗУ «Про поховання та похоронну справу».

Шкода відшкодовується:

• дитині – до досягнення нею 18 років (студенту – не більш до 23 років);

• чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку – довічно;

• інвалідам – на строк інвалідності;

• одному з батьків або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками потерпілого – до досягнення ними 14 років;

• непрацездатним утриманцям – протягом 5 років.

Їм шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Відшкодування витрат на поховання здійснюється особі, яка понесла ці витрати, також на спорудження надгробного пам’ятника (без врахування допомоги на поховання).

Особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого.

Держава зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, ушкодженням здоров’я, смертю, внаслідок злочину, якщо злочинця не встановлено або він неплатоспроможний.