3.2 Оформлення топографічних планів

Для створення плану місцевості потужними комп’ютерами опрацьовується ціла низка аерофознімків та супутникових зображень за програмами геоінформаційної системи. Створені комп’ютером зображення корегуються людиною. В першу чергу, як і при складанні карти, здійснюється узагальнення інформації, тобто її відбір.      Зменшення зображення на плані, як і на карті, відбувається завдяки масштабу. Проте через малі площі зображуваної території, на плані практично відсутні спотворення, пов’язані з кулястою формою Землі. Це дає змогу проводити за планом точні вимірюванні відстаней між різними географічними об’єктами та площ.      Для зображення різних географічних об’єктів застосовується система умовних позначень, яка називається топографічними знаками (з грецької “топос” – місцевість, “графос” – пишу). Ці знаки мають бути зрозумілими для тих, хто вивчає план. Тому вони легкі для сприйняття та не схожі один на другий. Завдяки умовним знакам за планом місцевості легко розпізнати об’єкти, дізнаватися про їх розміри та розташування один щодо одного.      Отже, план місцевості (з латини – площина) являє собою зменшене у масштабі й узагальнене зображення умовними знаками невеликої території.

Застосування умовних знаків на топографічних картах дозволяє: 1. Пропорційно у певному співвідношенні (відповідно до масштабу карти) зменшувати розміри об’єктів місцевості, відтворюючи її у свідомості користувача. 2. Відображати об’єкти, які в силу зменшення неможливо показати у масштабі карти, але які за своїм значенням повинні бути показані на ній (на аерофотознімку зі зменшенням масштабу дрібні деталі стає важко розпізнати, а потім можлива їх втрата зовсім). 3. Відображати на карті рельєф земної поверхні, тобто передавати відповідними умовними знаками нерівності земної поверхні у плоскому зображенні з наданням можливості проводити виміри. 4. Не обмежуватись відображенням на карті лише зовнішнього вигляду об’єктів місцевості, але і вказувати їх внутрішні якості (наприклад на картах відображають підводний рельєф, ґрунти дна, тоді як аерознімки дають лише деяке уявлення про різницю поверхневих вод та виділяють зони малих глибин). 5. Вказувати розповсюдження явищ, які не сприймаються нашими органами відчуття (наприклад, магнітне схилення, аномалія сили тяжіння тощо).

6. Виключати незначні деталі, які властиві окремим об’єктам та виділяти їх загальні та суттєві ознаки (наприклад, характеризувати населені пункти за кількістю мешканців та політико-адміністративним значенням, відмовляючись від передачі їх планування).

Таким чином, перевага відображення топографічних елементів місцевості за допомогою системи картографічних умовних знаків для швидкого аналізу даних про місцевість стає очевидною.

Зображення топографічних елементів місцевості за допомогою картографічних умовних знаків суттєво впливає на якість топографічних карт: від них залежить її точність, детальність і наочність зображення та запам’ятання змісту карти. Тому до умовних знаків завжди висувалися серйозні вимоги, основними з яких є: а) відображення максимального об’єму інформації про місцевість мінімальною кількістю умовних знаків; б) забезпечення найбільшої точності та детальності об’єктів місцевості у відповідному масштабі карти; в) знаки мають бути простими для накреслення та запам’ятовування; г) знаки мають нагадувати об’єкт, який зображується. При створенні топографічних карт прагнуть до стандартизації та стабільності умовних знаків, тобто знаки не повинні змінюватися якомога довгий час. Проте безперервне підвищення вимог військ до топографічних карт змушує час від часу змінювати умовні знаки, які втратили значення для військ і створювати нові знаки, які відповідають вимогам сьогодення. Крім того, умовні знаки необхідно змінювати у зв’язку з розвитком картографічного виробництва, застосуванням новітніх технологій створення топографічних карт. Власне, через це умовні знаки періодично змінюються. На даний час використовуються умовні знаки, прийняті у 2002 році. До цього часу користувалися умовними знаками 1983 року, а ще раніше — 1963 року. Умовні знаки стандартні і обов’язкові для всіх відомств та установ, що займаються створенням топографічних карт. На всіх топографічних картах умовні знаки одних і тих самих об’єктів загалом одинакові й відрізняються лише розмірами. Саме цим і забезпечується стандартність умовних знаків і полегшується читання карт різних масштабів. Таким чином, кожен умовний знак несе певну інформацію про місцевий предмет. Дуже важливо вміти якомога повніше розкрити зміст умовних знаків. За формою і накресленням умовного знаку спочатку визначають, який місцевий предмет зображено, а потім докладно, за додатковими елементами малюнка основного умовного знаку, за пояснювальними знаками, підписами й цифрами визначають характер зображеного на карті місцевого предмета.