Ознаки держави
Наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, шо держава володіє найвищою та необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визнавати це. Щоправда, поняття суверенітету держави зараз переглядається з акцентом на тому, що суверенітет країни не може бути чинником сприяння геноциду та масштабному порушенню прав людини в окремо взятій країні, а також не може вважатися недоторканним суверенітет тих країн, які підтримують тероризм, оскільки з цих територій походить глобальна загроза, яка ставить під сумнів міжнародну стабільність і безпеку людства.
Територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори, посольства, консульства держави за її кордоном та деякі інші об'єкти.
Монополія на легальне застосування примусу. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовуються в ситуаціях, передбачених законом. Діапазон державного примусу простягається від обмеження волі до фізичної ліквідації людини, щоправда, в Україні 1999 р. введена заборона на здійснення смертної кари, а натомість з'явився такий різновид кримінального покарання, як довічне ув'язнення.
Наявність державної мови, якою визнається мова нації, котра складає більшість населення країни.
Апарат держави, тобто наявність системи органів і установ, які здійснюють
функції державної влади (управління, контроль, регулювання).
Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи, яка закріплює встановлені та санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя.
Населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах країни.
Залежно від того, з кого складалась домінуюча частина населення, інтереси якої держава задовольняла першочергово, держави поділялись на рабовласницькі, феодальні, буржуазні. Чимало нинішніх держав здійснюють перехід до так званого соціально-демократичного типу держави.
Форма держави
Отже, форма держави - це взяті в єдності способи організації державної
• влади, її устрою і методів її здійснення. Це вироблена юридичною і політичною
• науками категорія, що відбиває сукупність і взасмообумовленість трьох найважливіших сторін організації державної влади.
Державне правління - це спосіб організації та здійснення вищої державної влади. Традиційно виділяють такі основні форми державного правління, як монархія та республіка.
Монархія - це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і, зазвичай, передається у спадок.
Історичними формами монархії є абсолютна та конституційна (обмежена) монархії. Абсолютна монархія характеризується повновладдям глави держави, а конституційна - обмеженням повноважень глави держави. Абсолютна більшість сучасних монархій конституційні. Різновидами конституційної монархії є дуалістична ('монарх володіє виконавчою владою і частково - законодавчою) та парламентська (монарх володіє законодавчою владою і частково - виконавчою).
Республіка — форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається виборцями на певний строк.
Республіками є більшість сучасних держав. Основними різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана.
Парламентська республіка. Верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може висловити уряду вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Уряд володіє виконавчою владою, інколи - законодавчою ініціативою, а також правом клопотати перед президентом за розпуск парламенту. Функції президента в основному зводяться до представницьких.
Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави та очолює виконавчу владу. Посади прем'єр-міністра немає. Членів уряду призначає президент, однак у деяких державах ключових міністрів затверджує парламент. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Разом із президентом іде у відставку весь уряд.
Змішана республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов'язково повинен затверджуватися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу владу очолює прем'єр-міністр.
Зазначимо, що в Україні функціонує президентсько-парламентська форма державного правління, але Президент України виступив ініціатором проведення конституційної реформи, яка передбачатиме й зміну форми правління.
Державний устрій - це поділ території держави на певні складові та розподіл влади між нею та цими складовими. Історично склалися дві форми державного устрою: унітарна держава та федерація.
Унітарна держава - це держава, окремі складові якої не мають суверенітету, усіх ознак державності.
Верховна суверенна влада в унітарній державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, воєводства, провінції) не мають ознак політико-державної самостійності. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на усю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (напр., Італія, Україна) включають автономні утворення.
Федерація — це союзна держава, яка складається із державних утворень, які мають певну самостійність,
Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається із суб'єктів федерації. Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову, правову системи. Федеральні закони мають безумовний пріоритет над законами суб'єктів федерації. У конституціях федерацій розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб'єктів: у США - 50, в Канаді - 10, у Німеччині - 16, в Австрії - 9 і т.д. До компетенції центральної влади у федерації належать питання розв'язання конфліктів між суб'єктами федерації, оборони країни, зовнішньої політики, фінансів, оподаткування, організації структур і діяльності вищих органів влади.
Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети.
Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи. Взаємини між суб'єктами конфедерації ґрунтуються лише на добровільних договірних засадах для координації дій у розв'язанні спільних конкретних проблем. Конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової системи; фінанси центральних органів влади складаються із внесків, а не з податкових відрахувань. Члени конфедерації передають в компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше -У сфері оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв'язку. Дискусійним є питання Щодо існування сьогодні держав конфедеративного зразка. Наприкінці лютого 2003 р. припинила своє існування Союзна Республіка Югославія, парламент якої ухвалив рішення про утворення конфедерації - Сербія та Чорногорія.
Політичний (державний) режим - це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою та суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.
Зміст державно-правового режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями - владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючого у певній державі режиму.
У сучасних умовах державні режими найчастіше класифікують як демократичні, авторитарні, тоталітарні.
Демократичний режим - це режим, який характеризується децентралізацією, роззосередженням влади міме громадянами держави з мсто/о надання ш можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів: це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління та прийняття рішень у відповідності з волею більшості.
Авторитарний режим - це режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав та свобод громадян та їх об'єднань, суворою регламентацією їхньої активності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій.
