7. Особливості язичництва давніх слов'ян. Характеристика старожитностей.

Язичництво давніх слов’ян саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це — слов’янський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний. Перше релігійне нашарування в давньослов’янському язичництві складають обряди і вірування прадавнього населення лісостепової смуги України, що заселяло цю територію ще з кам’яного віку (з VI тисячоріччя до н.е.). Цей шар відповідав розвинутому анімізму і складався більшою частиною з духів природи (

Другий шар у язичництві давніх слов’ян пов’язують із впливом трипільської культури кінця IV—III тисячоліть до н.е. у межиріччі Дніпра—Дністра, яку деякі дослідники вважають однією з найбільш високорозвинених для свого часу. Цей шар відбивав релігійні вірування і культи, пов’язані з раннім землеробським господарством. Складався він із шанування жіночого божества родючості й врожаю, богині Матері-Землі (пізнє ім’я — Макош —Мокош), гіпотетично чоловічого божества-творця і володаря Всесвіту, обрядів і ритуалів сезонного господарського циклу (свято приходу весни як початку нового року, свято дозрівання

Нарешті, центральним шаром язичництва є коло релігійних уявлень і практик індоєвропейців ІІІ - ІІ тисячоліть до н.е., прабатьківщиною яких були, нагадаємо, південні степові регіони Росії, Молдови, України. В індоєвропейських народів склалися загальні погляди на світ, його трискладову структуру; віра в богів—творців неба, землі, людей; практика їхнього вшановування кривавими жертвопринесеннями; надзвичайно розвинутий культ предків і поховальна обрядовість.

Таким чином, язичництво давніх слов’ян має тисячолітню історію, протягом якої воно перебувало в процесі постійних видозмін. Однак — і в цьому полягає головна особливість еволюції слов’янського язичництва — впродовж усього періоду існування язичництва різноякісні релігійні нашарування в ньому не асимілювали, не замінювали один одного, а співіснували, взаємодоповнюючись, змішуючись один з одним. Пантеон язичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень, підкреслюючі зв'язок людини з довкіллям. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він Же Батько природи і Владика світу, волею якого утримувалося все і здійснювалося управління долею всіх. Друге місце посідали бог світла Сварог та його син Дажбог, Хоре, або Сонце, особливо шанований на Русі. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Різновидами Сварога були Яровіт, Руєвіт, Поревіт і Поренут. Вони уособлювали яр — весну, тобто ярість, мужність, молодість, свіжість — відновлення життя після зими.

Чільне місце після Вседержителя посідав Перун; За віруваннями слов'ян, це був володар грому і блискавок. Дві сили йшли по обидва боки людини — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий руйнував.Особливо вшановувалися жіночі божества. Поряд із чоловічим Ладом — Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива; зображення їх було символом продовження життя: немовля, повний колос, виноград або яблуко. Основний пантеон супроводжувала низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї.

Разом із віруванням в істот, які, на думку слов'ян, були максимально наближені до них самих, вони обожнювали духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду, повітря, вітру, води... Та особливу шану надавали деревам,птахам і тваринам.

Важливою пам'яткою є «Велесової книги» — літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів.

Ряд пам'яток, які за своїм характером пов'язані з первісними релігійними віруваннями місцевого слов'янського населення. Вони поділяються на два види: культові місця (жертовна яма на Ревнянському могильнику) і власне святилища двох різновидів (Ревнянське капище і малі городища-святилища у Ржавинцях, Горбовому, Кулішівці, Нагорянах, Бабині, Рухотині).