41. Характеристика тоталітарного мистецтва та своєрідність його проявів у мистецтві соцреалізму в урср.

Після війни було відновлене переслідування та ідеологічний тиск, нова хвиля боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» припадає на 50-і роки

Соціалістичний реалізм — унітарний, псевдохудожній напрям і метод радянської літератури, що сформувався під впливом натуралізму і так званої пролетарської літератури. Він був провідним у мистецтві з 1934 по 1980 рік. Радянська критика пов'язувала з ним найвищі досягнення мистецтва XX століття. Термін "соціалістичний реалізм" з'явився у 1932 році. У 20-х роках на сторінках періодичних видань велися жваві дискусії щодо визначення, яке відобразило б ідейно-естетичну своєрідність мистецтва доби соціалізму. Ф. Гладков, Ю. Лебединський пропонували назвати новий метод "пролетарським реалізмом", В. Маяковський — "тенденційним", І. Кулик - революційно-соціалістичним реалізмом, О. Толстой — "монументальним", Микола Хвильовий — "революційним романтизмом", В. Поліщук — "конструктивним динамізмом".

Ідеологією соціалістичного реалізму є марксизм, в основі якого волюнтаризм, він — визначальна риса світогляду. Маркс вважав, що пролетаріат здатний знищити світ економічного детермінізму і побудувати на землі комуністичний рай.

Соціалістичні реалісти змальовували життя таким, яким хотіли бачити за логікою марксизму. У їх творах місто поставало як уособлення гармонії, а село — дисгармонії і хаосу. Уособленням добра був більшовик, уособленням зла — куркуль. Куркулями вважали працьовитих селян.

У творах соціалістичних реалістів змінилося трактування землі. У літературі минулих часів вона була символом гармонії, сенсом існування, у них земля — уособлення зла. Втіленням приватновласницьких істинктів часто виступає мати. В оповіданні Петра Панча "Мамо, вмирайте!" дев'яностоп'ятирічна мати Гната Голода довго і тяжко помирає. Але герой може вступити до колгоспу лише після її смерті. Сповнений відчаю, він кричить "Мамо, вмирайте!"

Митці, які недотримувалися норм соціалістичного реалізму, ставали жертвами репресій і терору. Серед них М. Куліш, В. Поліщук, Григорій Косинка, М. Зеров, В. Бобинський, О. Мандельштам, М. Гумільов, В. Стус.

Соціалістичний реалізм став по суті соціалістичним класицизмом з такими нормами-догмами, як уже згадувана комуністична партійність, народність, революційна романтика, історичний оптимізм, революційний гуманізм. Такі норми були інструментом грубого і некомпетентного втручання у справи літератури і мистецтва. Партійна бюрократія використовувала соціалістичний реалізм як знаряддя знищення художніх цінностей. Твори Миколи Хвильового, В. Винниченка, Юрія Клена, Є. Плужника, М. Орсета, Б.-І. Антонича упродовж багатьох десятиліть були забороненими.

Після смерті Й. Сталіна (1953 р.) у суспільному житті народів СРСР відбуваються якісні зміни. Розпочинається процес десталінізації. Біля керма партії, а отже, й держави став М.С. Хрущов. Роки його перебування при владі дістали, назву "відлиги". Послаблення тоталітарного режиму далося взнаки як в політичній та соціально-економічній, так і в культурній та ідеологічній сферах.

Реабілітація в'язнів сталінських концтаборів" торкнулася й групи діячів української культури. Однак за ними ще довго залишалося тавро "ворогів народу" або "українських буржуазних націоналістів". Твори тих, хто захищав українську державність, національну самобутність народу, залишалися забороненими. їх піддавали критиці, не показуючи читачеві. Носії національної думки вважались особливо небезпечними для радянського сусп.ладу.

У 1950—60-х pp. українська література поповнюється талановитими творами В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка, Л. Костенко та ін. Важливим суспільно-політичним явищем 60-х років став національно-культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, художників, композиторів, їхня творчість і громадсько-політична активність зумовили хвилю піднесення української духовності та культури.

. До шестидесятників належали А. Горська, М. Вінграновський, І. Дзюба, І. Драч, Л. Костенко, І. Світличний, В. Симоненко, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

"Відлига" в культурі і духовній сфері, як і в інших галузях суспільного життя, була переповнена суперечностями, продиктованими прагненням М. Хрущова та його оточення щось змінити, не зачепивши основ тоталітарної держави.