36.Становлення класичної системи освіти в 19 ст.

У Східній, Центральній і Південній Україні першої половини XIX ст. осно­ви класичної університетської освіти заклали три імператорські університе­ти – Xарківський, Київський св. Володимира і Новоросійський. Виникаючи в центрах промислово розвинених регіонів, вони слугували базою розвитку осві­ти і культури. Становлення університетської освіти розпочалося під час освіт­ньої реформи 1802 – 1804 рр. У 1802 р. було утворено Міністерство народної освіти, вийшов перший Статут Російських імператорських університетів (1804) та Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам (1804). Цими документами декларувалося структурування системи освіти за чотирма типами навчальних закладів: парафіяльні, повітові училища, гімназії та університети. Імперія поділялась на шість навчальних округів із центрами в університетах. На чолі Харківського навчального округу постав Харківський імператорський університет (1804), який було засновано на базі Харківського колегіуму з іні­ціативи В. Каразіна – секретаря Головного правління училищ Міністерства народної освіти. Від початку в університеті функціонувало чотири відділення -словесне, етико-політичне, лікарське (медичне) і математичне.

Київський навчальний округ, утворений у 1832 р., об’єднав навчальні за­клади Київської, Волинської і Подільської губерній. Освітньо-науковим цен­тром округу став Університет св. Володимира (1834), заснований на базі Волинського (Кременецького) ліцею. Університет відкрився у складі філо­софського факультету. 1835 р. розпочалися заняття на юридичному, а з 1841 р. – на медичному факультеті. На посаду ректора було обрано 29-річного професора ботаніки Московського університету, українця за походженням, Михайла Максимовича.

У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Новоросійський (Одеський) університет, який розпочав діяльність у складі трьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного і юридичного. В 1900 р. відкрився медичний факультет.

37. Репрезентативний і романтичний портрети. Порівняльна характеристика.

Парадний портрет або Репрезентативний портрет - різновид портрета, котрий створюють з представницькою метою. Мав на меті звеличення зображеної особи (часто нещире), з підкресленням соціального стану, багатства і престижу. Характерний для пільгових станів та придворної, вищої церковної, дворянської та буржуазної культури.

Шляхетський (магнатський) репрезентативний портрет, що склався значною мірою на західноукраїнських землях, — це, передусім, підкреслення суспільного престижу, виразна станова характеристика, що, однак, поєднується з гуманістичним уявленням про гідність людини. Такими є портрети короля Стефана Баторія, Костянтина Острозького, Яна Гербурта, Яна Замойського, Анни Гойської. Особлива увага художника до обличчя, виявлення характеру, вдачі. Портрети позначені лаконізмом деталей, стриманістю у зображенні емоцій. Спочатку на портретах герби зустрічаються зрідка, так само, як різні ознаки та регалії влади, панегіричні тексти. Урочиста поза, жести, що підкреслюють гідність та амбіцію (рука на ефесі шаблі тощо), зустрічаються лише в поодиноких творах. Пізніше — у другій половині XVII ст. — спостерігаємо тенденцію до підкреслення репрезентативності. Такими є зображення Олександра Острозького, Криштофа Збаразького, Кароля та Олександра Корняктів, Юрія Мнішека. Власне, саме в цей час витворюється та композиційна схема, яка існуватиме до кінця XVIII ст. Дещо пізнішим різновидом такого портрета стає домовинний — наприклад, портрет Костянтина Корнякта з братської Успенської церкви у Львові. На звороті — довгий латинський текст з основними біографічними відомостями про небіжчика. У портреті Корнякта — купця, що став жити на шляхетський взірець — все ж не відчувається тієї підкресленої чи прихованої гонористої самовпевненості, «шляхетського жесту», який властивий магнатському портрету.

Портретне малярство на Наддніпрянщині представлене найбільш епітафіальними — тобто посмертними зображеннями. Портрет Адама Кисіля з Максаківського монастиря на Чернігівщині, портрети Федора та Єви Домашевських з храму Почаївського монастиря, фундаторами якого вони були та ряд інших. Однак з друї половини XVII ст. портрет на Лівобережжі стає явищем розповс дженим. До найдавніших з відомих старшинських портретів належи зображення полковника Івана Гуляницького, що збереглося.

Поряд з парадним розвивається інтимний портрет. Основна увага в цьому жанрі приділяється правдивому відтворенню зовнішніх та психологічних рис людини.

     Творчість Володимира Боровиковського та Дмитра Левицького відіграли вирішальну роль у становленні російського портретного живопису, а Василь Тропінін багато зробив для українського мистецтва. Тропінін майже 20 років був кріпаком, жив на Поділлі. Саме Україна та її природа дали невичерпний матеріал для творчості. Він один з перших почав зображувати селян. Він відносився до них з великою симпатією, точно передавав етнографію та людяність. Картина “Дівчина з Поділля”, одна з найвідоміших його робіт.