29. Класицизм в українській архітектурі

В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко

прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад.

Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму,пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови.

За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ,вулиць і окремих комплексів.

Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі – застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.

На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму. Кращі набутки зрілого класицизму знаходять підтримку, поширення у творчій практиці українських архітекторів та скульпторів.

Відомі зодчі першої половини ХІХ ст такі як Андрій Воронихін, Андріян Захаров, Олександр Брюллов, Василь Стасо, Вікентій Беретті доповнили основну формулу класицизму, положенням про цілісність і ансамблю та його синтез із давньою забудовою.

Виняткову увагу вони приділяти єдності архітектурних споруд.

Найвеличнішій будівлі за їхнім задумом, мали відповідати вимогам кругового або секторально-панорамного огляду і мати ідеальні пропорції з різних точок зору. На них мав триматися ансамбль вулиці, площ, кварталів. Одним з найбільших досягнень зрілого класицизму було втілення в практику синтезу архітектури й скульптури. В першій пол. ХІХ ст співдружність цих двох мистецтв досягла небувалої досконалості.

Серед значних і найкращих споруд кінця ХVІІІ ст виділяється п’ятибанний Спасо-Преображенський собор у Новгороді–Сіверському, закладений за планом петербурзького архітектора Дж. Кваренчі. Собор розміщено у центрі забудови монастиря.

30. Регіональні варіанти архітектури класицизму.

На Заході України створюються великомасштабні монастирські та палацеві комплекси – резиденції світських та церковних магнатів. Головними архітектурними центрами

України стають, окрім Заходу, Гетьманщина й Київ, де архітектори дістали

небаченої доти творчої свободи, - архітектура дістає статуса “знатнійшого

з художеств”. Уподобання зодчих різноманітні. Якщо на Заході України

архітектори зазнають впливів центральноєвропейських митців рококо, у Гетьманщині й Слобожанщині помітний вплив московських та петербурзьких майстрів класицизму.

Визначальною рисою архітектури України, що поєднує стильові особливості різних її регіонів, з 70-х р. р. XVIIІ ст. стає класицистична ансамблевість. У 1750-70-і роки відбувається реконструкція найважливіших сакральних комплексів Західної України, - Святоюрської резиденції українських греко-католицьких митрополитів у Львові та Василіанського монастирі у Почаєві. Собор Св. Юра (1744-1764, архітектор Бернард Мердерер – на прізвисько Меретин), розташований на верхній терасі найвищого пагорбу, домінує над західною частиною Львова. Перед його головним

фасадом зведено двоповерховий митрополичий палац (1762-72, архітектор

К. Фессінгер) та корпус консисторії з дзвіницею. Збудовані під прямим кутом до площини головного в’їзду, палац та собор сприймаються в дуже вигідних ракурсах. До основи структури храму Св. Юра покладено хрещатий дев’ятидільний план з видовженими раменами за поздовжньою віссю. Завдяки вжитку попружних арок подвійної кривизни баня собору має значно більші, ніж звичайно на такому плані, розміри, монументальність та пропорційність. Архітектурне вирішення у стилістиці рококо синтезує місцеві культурні традиції з центральноєвропейськими, а генетично пов’язане з італійськими ренесансними храмами. Ордер виконано за канонічними взірцями Дж. Віньйоли. Підчас реконструкції Почаївського монастиря замість двох

зруйнованих церков на його території постала тринавова з трансептом купольна базиліка з двома багатоярусними вежами, які фланкуютьголовний фасад, розгорнутими під кутом у 45о до площини головного входу. Підхід з парадними сходами на терасу влаштовано аналогічно Святогорському ансамблеві.. У Слобожанщині до 90-х р. р. XVIIІ ст. зводилися муровані храми з повторенням та сполученням різних їх типів, а водночас – і розвитком їх типології. Зокрема, розвитком слобожанського типу чотиристопного храму став Покровський собор в Охтирці (1753, архітектори Д.

Ухтомський, С. Дудинський), де поєднано центричність восьмигранного

центрального об’єму з тринавовою та трибаневою схемами. У 50-70-і р.р. XVIIІ ст. у західних землях створюються, - разом з традиційними для Галичини й Волині парафіяльними костелами звитонченим бароковим декором (костели в Бучачі, Годовиці, Лопатині), - такі шедеври як Почаївський та Святогорський собори, Домініканський

костел у Львові, церква-ротонда в с. Залісоче під Оликою (Волинської обл.).

Загалом в унікальній мурованій архітектурі Західної України яскравіше виявлено європейські стильові ознаки, а водночас у Східній - місцеві.

В розвитку класицизму В Києві можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад. Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності.

Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі – застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, __