23. Українська графіка доби бароко.

 Книжкова графіка - гравюра і рисунок - з’явилась тоді, коли виникла потреба ілюструвати друковані видання. Барокова графіка України 2-ї пол. XVII до 70-х років XVIII ст. набула особливого розвитку у зв’язку з діяльністю Києво-Могилянської академії, де викладали і малювання. Важливе значення мали художні майстерні Київської лаври.  У XVII — XVIII ст. настає небувалий розквіт українського граверства, пов’язаний як із пожвавленням релігійно-полемічного та культурно- освітнього життя, так і бурхливим розвитком книгодрукарства. В Україні створюється низка друкарень, які за сприяння церковної та світської влади стрімко розвиваються: друкарня Львівського братства, друкарні у Кри- лосі та Стрятині, Острозі, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, Новгород- Сіверському й особливо друкарня Києво-Печерської лаври, яка розгорнула широку, довготривалу видавничу діяльність. У цей період у царині гравюри працюють визначні майстри — Георгій, Ілля, Прокопій, І.Щирський, О. та Л.Тарасевичі, І.Мигура, Д.Сінкевич, Н.Зубрицький, І.Филипович, А. та Й.Гочемські, Ф.Стрільбицький, Г.Левицький та ін. Багатством і високим художнім рівнем декоративного оздоблення українські стародруки посідають чільне місце не тільки в слов’янському, а й загальноєвропейському книжковому мистецтві. У нашій збірці ці друкарські осередки й згадані майстри чисельно представлені давніми гравюрами із стародруків, що дають змогу відтворити найвагоміші тенденції та напрямки у розвитку мистецтва ілюстрації давньої України.

Тож знову йдеться про самобутність. Автор розділу про графіку з «Історії української культури» під ред. Івана Крип’якевича Микола Голубець вважає, що барокова графіка стала «найсильнішим чинником європеїзації українського мистецтва». Він же стверджує, що самою європеїзацією процес не скінчився, «народилося мистецтво, що примушувало себе визнати й оцінити».  З визначних майстрів, що прокладали шлях гравюрі в Україні в 1-й половині XVII ст., був майстер Ілля. Спочатку він був ченцем у Львівському монастирі св. Онуфрія, а після переїзду до Києва - в Києво-Печерській лаврі. Зареєстровано 415 праць цього майстра. Він першим в Україні почав видавати граверні альбоми без текстів (132 аркуші з сюжетами «Книги Буття»). Цю ініціативу підхопив київський ієрей Прокопій, виготовивши 24 аркуші на сюжети «Апокаліпсису». Обидва вони брали участь в ілюструванні «Києво-Печерського патерика», виданого в 1661 p.  Це було, звичайно, елітарне мистецтво, бо те, що виготовляли самодіяльні різьбярі (різні дереворитні лубочні поробки), було далеко недосконалим. Щодо самої техніки виконання, то бароко не задовольнялося дереворитами, воно вимагало блискучих ефектів, яких можна досягти в гравюрах по металу. Від дереворитів до гравюр на міді першим перейшов гравер ієромонах Никодим Зубрицький, який спочатку прибув зі Львова до Києва, а потім переїхав до Чернігова, де працював з 1709 по 1724 p. Його потужний талант проявився уже в оздобленні служебника (1691 p.)  Як і в бароковій літературі, в графіці популярними були різні панегіричні тези. У центрі панегіричної гравюри майже завжди був ідеалізований образ когось із духовної чи світської знаті. Урочистість, декоративне багатство таких творів мали служити піднесенню суспільного престижу того, кому присвячено панегірик.