- •1. Характеристика основних теоретико-методологічних підходів до проблеми історико культурного розвитку
- •2. Релігійні вірування доби пізнього палеоліту, мезоліту, неоліту на українських землях.
- •3. Мистецькі пам’ятки пізнього палеоліту, мезоліту’, неоліту. Функції прадавнього мистецтва.
- •4. Культурний комплекс доби міді-бронзи на території сучасної України.
- •5. Культура їраномовних кочовиків доби раннього заліза на українських землях. Пам'ятки мистецтва звіриного стилю скіфів і сарматів.
- •6. Роль еллінської колонізації Північного Причорномор’я у творенні культурного комплексу праслов’ян.
- •7. Особливості язичництва давніх слов'ян. Характеристика старожитностей.
- •8. Особливості візантійського (східного) християнства та його адаптація у давньоруському суспільстві. Феномен двовір'я.
- •9. Книжна культура у давньоруській державі.
- •10. Архітектура Київської Русі (візантичний, візантійсько-романський, готичний стилі).
- •11. Візантійський канон іконописання та його адаптація мистецтвом Русі. Стінописи, ікони, книжкові мініатюри.
- •12. Театрально-музична творчість у давньоруській державі.
- •13. Розвиток культури в українських землях у XIV – першій половині XVI ст.
- •14. Культура українських земель доби першого національно-культурного відродження (кінець XVI – перша половина XVII ст.).
- •15. Характеристика діяльності українських церковних братств.
- •16. Вплив Реформації та Контрреформації на культурний розвиток українських земель.
- •18. Культурно-освітній розвиток українських земель у 17-18 ст. Роль Київського колегіуму в системі освіти регіону.
- •19. Особливості архітектури українського бароко.
- •20. Реформація візантійського іконописного канону 15-18 ст. В творчості українських художників.
- •21. Іконостас та його роль у духовній культурі України.
- •22. «Золота доба» українського церковного співу д. Бортнянський, м. Березовський, а. Ведель.
- •23. Українська графіка доби бароко.
- •24. Архітектурні пам’ятки стилю рококо в Україні.
- •25. Ктиторство як культурне явище в Україні доби бароко.
- •26. Світоглядні орієнтири людини доби бароко.
- •27. Садибно-паркова культура України.
- •28. Заснування й розвиток міст Півдня України в кінці XVIII - на початку XIX ст.
- •29. Класицизм в українській архітектурі
- •30. Регіональні варіанти архітектури класицизму.
- •31. Портретний живопис в Україні в другій половині XVIII - першої половини XIX ст. Д.Левицький, в.Боровиковський.
- •32. Творча спадщина т.Шевченка-художника.
- •33. Театрально-музична творчість доби барокко
- •34. Становлення українського професійного театру в першій половині 19 століття.
- •35. Архітектурні пам’ятки модерну в Україні
- •36.Становлення класичної системи освіти в 19 ст.
- •37. Репрезентативний і романтичний портрети. Порівняльна характеристика.
- •38. Театрально-музична творчість в Україні і 19 столітті
- •39. Освітня реформа кінця 18 ст і еволюція шкільної освіти в 19 ст.
- •40. Розвиток основних жанрів українського живопису 2 половини 19 століття
- •Позашкільна освіта в українських землях у XIX - на початку XX ст.
- •Рух передвижників в Україні.
- •Загальна характеристика тоталітарної культури.
- •Українське національно-культурне відродження 1920-х років.
- •Український авангардний живопис.
- •Характеристика тоталітарного мистецтва та своєрідність його проявів у мистецтві соцреалізму в урср.
- •Культура урср пізнього тоталітаризму (1960 - 1980-ті рр.).
- •Особливості культурного розвитку України доби незалежності.
13. Розвиток культури в українських землях у XIV – першій половині XVI ст.
Украй негативно на історії української культури, як й історії України в цілому, позначилася монголо-татарська навала XIII--XIV ст., а пізніше - створення на принципах азійської деспотії Російської централізованої держави. Звідси й почалися найгостріші трагедії нашого народу. Важкого, часом непоправного удару українській культурі завдавали повне спустошення цілих регіонів, руйнування культурних центрів, нищення духовної еліти і втрата національної державності, що мали місце в ході монголо-татарської навали і кривавих воєн з турками, татарами, поляками та іншими загарбниками упродовж наступних століть. Культуротворчий процес у цілому гальмувався і деформувався. Відродження національної державності (наприклад, доба Галицько-Волинського князівства) або хоча б її елементів чи автономної політичної організації (Київське удільне князівство у політичній системі Гедиміновичів), як правило, активізувало творчі сили народу, культура, наче птах-фенікс, відроджувалася з попелу, ставала більш всеохоплюючою й оригінальною. Так, через підйоми і спади й відбувався процес розвитку нашої культури княжої доби.
Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України. Починаючи буквально від кінця монголо-татарської навали і аж до 1569 року (рік Люблінської унії), українські землі поступово, від небагатьох до більшості, переходили під владу Великого князівства Литовського, яке перейняло у нас багато рис адміністративного устрою, основи юридичного права і традицію літописання, що брали свій початок ще з доби Київської держави. Навіть руська мова стала тут офіційною і використовувалась як засіб внутрішнього і зовнішнього спілкування. Та, незважаючи на це, умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. У Галичині панівні позиції відразу після її загарбання Польщею перейшли до польських феодалів, а в усіх великих містах -- до католицьких колоністів-міщан. Таким чином відбувалася ліквідація тих політичних центрів, навколо яких концентрувалося і вирувало культурне життя.
Значення православної церкви почало помітно зростати, вона стала виконувати роль не лише опікуна української культури, а й чинника національної консолідації українського народу. Насаджуваний насильницькими методами католицизм і латинська мова (культура) перетворювались на дедалі стійкіші знаряддя і символи асиміляції, вели в більшості випадків до розриву з вітчизняною культурою, народними традиціями тощо. Латиномовна освіта і навіть творчість стали сприйматися більшістю українців як чужорідні. Складалися умови для подальшого утвердження та поширення "грецької" обрядовості як атрибутики "руської" (української) народності та культури. За таких умов виник і почав міцніти так званий паралелізм у розвиткові культури з наступним (щоправда, тимчасовим) переважанням католицизму над православ'ям.
Ситуація почала мінятися, коли православні усвідомили, що не збережуть своїх позицій без реформи церковного життя та оновлення форм культури. Усе це можна було здійснити шляхом розвитку економіки, соціальної та політичної активізації українського народу, особливо міщанства, частини української шляхти, а згодом і козацтва. Так воно й сталося. І вже на середину XVI ст. намітилося піднесення української культури, яке набрало розмаху приблизно з третьої чверті цього ж століття.