ПЕРВІСНИЙ ЛАД НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ЗАРОДЖЕННЯ ПЕРВИННИХ РЕЛІГІЙНИХ УЯВЛЕНЬ ТА МИСТЕЦТВА. Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках,  що і в інших регіонах і заселення сталось близько  1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники,  пов'язані зі знаряддями праці,  на основі матеріалу,  з якого вони зроблені,  виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками):  кам'яний (його складають палеоліт,  мезоліт,  неоліт),  мідно-бронзовий,  залізний.  Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт  тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис.  років до н. е.  В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки,  шкребачки,  рубила).  Основними заняттями людини були збиральництво і полювання.  Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах.  Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області,  у районі м. Амвросіївка у Донбасі,  у с.  Лука-Врублевецька на Житомирщині. За середнього палеоліту (150 тис.  -  40-35 тис.  років тому),  з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу,  найважливішим досягненням якої є використання вoгню,  що значно  зменшило її залежність від природи.  Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області,  у Криму,  у басейні річок Дністра і Десни. На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець -  " людина розумна ',  яка є вже не просто споживачем дарунків природи,  але й виробником знарядь праці.  З'являються різці,  вістря стріл,  кістяні гарпуни.  Будуються землянки.  Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації -  на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва.  Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини.  Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України -  Мізинська -  на Десні,  Рилівська,  Межиріч і т. д. У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства)  і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки,  різьблення по кістці).  Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму -  віри в душу,  якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму -  віри у походження людини від єдиного пращура -  тварини або птаха;

магії -  чаклування перед полюванням;

фетишизму -  віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-11 тис.  років тому палеоліт змінюється мезолітом.

Зникають льодовики,  природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли.  Основними різновидами господарювання стають полювання,  рибальство,  починається приручення тварин -  спершу собаки,  а потім свині. З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині,  Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму,  Гребеники в Одеській області.  В цю епоху,  згідно пам'ятників матеріальної культури,  вже можна виділити окремі етнокультурні області. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства,  які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис.  до н. е. ).  Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало  продуктивне господарство.  Винайдені шліфування і свердління каменю,  з'являються штучні матеріали -  обпалена глина,  а потім - тканина. Сусідська община змінює родову організацію людей.  Натомість матріархату постає патріархат.  Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни,  Дністра,  Південного Бугу,  Прип'яті. Енеоліт -  перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис.  до н. е. ) -  пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини -  опануванням металів.  У цей період на території України формуються дві основні групи племен -  землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході.  Це свідчило про перший суспільний поділ праці.  Використовуючи тяглову силу худоби,  люди почали збирати більший врожай,  що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції,  майнової нерівності і обміну продуктами.  Поступово виділяється родоплемінна верхівка,  яка,  привласнюючи результати праці гурту,  поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним. Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська.  Саме в с. Трипілля  Київської області київський археолог В.Хвойка   віднайшов перше таке поселення.  До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питання походження трипільців,  хронологічних рамок їхньої культури,  і,  частково,   території,  яку вони заселяли. Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV -  кінцем III тис.  до н. е.  Територія,   заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України,  від Чернігова до Чорного моря.  Що стосується походження,  то більшість археологів вважають,  що основу Трипільської культури,  на її ранньому етапі,  складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці,   які поселились на Правобережжі Україні,  були фактично найдавнішими хліборобськими племенами.  Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом,  вони вирощували пшеницю,  ячмінь,  просо.  Зерно  мололи за допомогою простих кам'яних жорен.  Окрім цього,  трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней,  свиней.  Селились трипільці у басейнах річок.  На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис.  мешканців)  -  Майданецьке,  Доброводи,  Талянки (на Черкащині).  Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.

Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки -   через високий рівень розвитку цього ремесла.  Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах,  а потім фарбувався білою,  червоною і чорною фарбою характерними візерунками.  Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл.  Розвивалося ткацтво. Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою Азією,  Кавказом. Розвиток знарядь праці,  із сплаву міді і олова -  бронзи був головним досягненням цієї епохи,  яке зумовило і зміни суспільних відносин.  Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби,  знаряддя виробництва. Подальшого розвитку набули різні ремесла -  гончарне,   каменярське,  бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці -  відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі).  Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування.  Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами,  так і всередині племен. Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур -  Ямна,  Зрубна,  Культура багатопружкової кераміки,  Катакомбна і т. д. Бронзова епоха на території України була  фактично   завершальною стадією первісного ладу.

Неолітична революція та ї вплив на розвиток первісного суспільного суспільства.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Неолітична революція полягала в тому що людина від полювання і збиральництва перейшла до привласнювання, тобто почала розводити тварин (рогата худоба,коні,подекуди дикі свині)та почала вирощувати рослини замість того, щоб шукати їх.В епоху мезоліту, що тривала у XI-VIII тис. до н.е., на всіх заселених людиною територіях перестав позначатися вплив останньої фази зледеніння. Сучасні клімат, флора і фауна набули своїх нинішніх географічних меж. Людина набула всіх біологічних характеристик сучасної людини, а людство розділилося на раси. В епоху неоліту (VIII-ІІІ тис. до н.е.) у географічно віддалених людських співтовариствах відбулася ціла серія драматичних технологічних і соціальних змін, котрі називаються «неолітичною революцією». Її сутність полягає у переході від господарства привласнюючого (збиральництва, мисливства і рибальства) до виробляючого (землеробства і скотарства).

Культурне пристосування до життя у після льодовикових природних умовах спочатку вилилося в активізацію збиральництва. На території Східного Середземномор'я і Малої Азії вперше виникла й одержала поширення практика розведення тварин і культивування рослин. З рослин це полба, пшениця, ячмінь, сочевиця, тобто ті рослини, які вимагали винайдення певних навичок готування, щоб бути вживаними до їжі. Першими продуктивними домашніми тваринами були вівця й коза, велика рогата худоба була приручена згодом. Зрозуміло, що всі ці нові явища мали значні соціальні і культурні наслідки. Коли виробництво їжі одержало широке розповсюдження і в людей з'явилися постійні її запаси, суспільство одержало можливість у широких масштабах перейти до стійкої осілості. У людей зникла необхідність щохвилини думати про те, чим угамувати голод, постійно слідувати за стадами диких тварин у їх сезонних пересуваннях чи залежати від термінів дозрівання плодів диких рослин.

З переходом до виробництва продуктів харчування людина одержала вільний час, тому не дивно, що виникли нові види ремесла: ткацтво, обробка обсидіану (вулканічного скла) і початки металургії. В епоху неоліту люди також навчились обпалювати глину, перетворюючи її в особливу речовину - (кераміку) з метою надання виробам з неї твердості, міцності, водонепроникності, вогнестійкості. Освоєння виробництва кераміки стало одним з найважливіших досягнень людини у боротьбі за існування. Варіння їжі в глиняному посуді дозволило істотно урізноманітнити раціон. Поява кераміки стала однією з основних ознак неолітичної епохи. Більше того, цей винахід знаменує справжню революцію, подію величезної ваги у розвитку людства. Адже до цього людина використовувала тільки дане їй у готовому вигляді природою — обпалюючи ж глину, вона створювала новий, невідомий у природі матеріал. Також кераміка мала велике значення і в розвитку естетичного почуття: прикрашаючи вигадливим узором виготовлені нею посудини, людина поступово вдосконалила мистецтво орнаменту, відмічене все більшою геометричною стрункістю, ритмом барв і ліній, народжених її творчим натхненням.

У результаті всього цього населення Землі колосально зросло, різко розширилася і сфера природокористування. Виникає соціальна організація, що базується на сільському господарстві, а саме — родоплемінний лад, в якому поряд з родовими велику роль відіграють сусідські і територіальні відносини. Утверджується патріархат: голови патріархальних родів не тільки здійснюють владу над родичами, але й беруть участь в управлінні племенем. З'являється інституція племінного вождя, що виконує функції військово-політичного управління. У кінці епохи починається обробка металів (золота, срібла, міді), тому останній період неоліту (IV-ІІІ тис. до н.е.) називають мідним віком — енеолітом.

Прогрес господарства й ускладнення соціального життя вплинули на розвиток духовної культури неолітичного суспільства. З'явились перші карти — позначення маршрутів, нанесених на деревну кору, дерево чи шкіру. Одержала значного розвитку піктографія, за допомогою якої тепер могли здійснювались досить складні записи. Такі записи відомі у племен Північного Сибіру, американських індіанців, у багатьох суспільствах Меланезії і тропічної Африки. Записуватись могли повідомлення, призначені для передачі на відстань (пропозиції дарообміну, встановлення мирних відносин, любовні листи тощо), так і для збереження у часі (фіксація пам'ятних подій). Існували цілі піктографічні хроніки, наприклад, знаменита «Валам олум» («Червоний запис») північноамериканських індіанців-делаварів, котрі зобразили 184 малюнками на деревній корі усі свої історичні перекази — від початку світобудови до появи у країні європейських колонізаторів. У деяких племен з лічильних мотузок розвинулись своєрідні еквіваленти піктографії, що передавали думку формою, кольором й розташуванням вузликів («вузликове письмо») або черепашок.

Нові умови життя знайшли своє відображення і в міфології. Вона стала більш розвинутою, включивши до себе етіологію не тільки людей, тваринного і рослинного світу, найпростіших суспільних інституцій, але і культурних рослин, домашніх тварин, складних соціальних установлень, нерідко і світобудови у цілому. У ранньоземлеробських суспільствах одержали поширення міфи про шлюб чоловіка-Неба й жінки-Землі як початку усіх початків. Так, згідно з папуаськими міфами, животворні дощі проливаються тоді, коли Небо і Земля кохаються. У більшості племен північноамериканських індіанців вважається, що отець-Небо й мати-Земля — батьки усього сущого. Деякі землеробсько-скотарські племена вважають, що оскопляючи самців домашніх тварин, вони запліднюють землю. У той же час зростання соціальної ролі чоловіків широко відобразилось у міфах про створення світу чоловіком без участі жінки. Характерний міф західно-африканського племені бауле, в якому світ сотворила не жінка, а її син.

Такою ж мірою еволюціонувала й ускладнилась релігія. По мірі накопичення знань про навколишній світ і про самих себе люди пізньої палеолітичної общини все менше ототожнювали себе з природним середовищем, все більше усвідомлювали свою залежність від незвіданих надприродних сил. Ці сили бачились добрими і злими. У результаті старі уявлення про дуалістичний поділ предметів і явищ природи вилився в уявлення про споконвічну боротьбу доброго і злого начал. Добрим силам стали поклонятись як постійним захисникам і покровителям роду, общини, племені; протиборчі їм злі сили старались умилостивити. Змінився зміст тотемізму: тотемні «родичі» і «предки» зробились об'єктом релігійного поклоніння. У подальшому зооморфні предки стали витіснятись антропоморфними, і тотемізм продовжував зберігатись не стільки як жива система вірувань, скільки в пережитках (наприклад, у тотемних назвах й символах родів). На основі анімізму став складатись культ природи, що уособлювалась в образах духів тваринного й рослинного світу, земних і небесних сил.

З виникненням землеробства зароджується культ вирощуваних рослин і тих сил природи, від яких залежало їх зростання, особливо сонця й землі. Наприклад, ірокези шанували духів маїсу, гарбуза й бобів, називаючи їх «трьома сестрами», «нашим життям» або «нашими годувальницями», і уявляли їх в образі трьох жінок в одязі з листя відповідних рослин. Чотири з шести свят ірокезів були пов'язані із землеробством: це були свята нового року, сівби, зеленого зерна і врожаю. Уявлення про Сонце як про запліднююче чоловіче й Землю як запліднюване жіноче начало разом з циклічністю благотворної дії Сонця породило його шанування в якості умираючого і воскресаючого духу плодоріддя. Одержала поширення магічна практика зміцнення сили Сонця, посилення плодоріддя Землі, викликання дощу тощо. Подібним же чином виникав культ покровителів худоби й розвивалась специфічно скотарська магічна практика.

З розвитком родоплемінної організації стала зароджуватись віра в духів померлих прабатьків, що допомагали людям. Виник культ предків. Як правило, він був культом чоловічих предків, хоча у матріархальних суспільствах вже почав складатись культ жіночих предків-прародительок, також відомий на пізніших стадіях соціокультурного розвитку. Одночасно привертає увагу те, що чи не більшість духів-покровителів уявлялись у вигляді жінок. Слід думати, що вони розвинулись з давніших культів господарок й берегинь домашнього вогнища, культу плодоріддя і т.п. До культу суспільних лідерів було ще далеко, але вже були деякі його передумови. Вони створювались вірою у наявність в людей якоїсь надприродної сили, обмеженої у пересічних одноплемінників і дієвої у старійшин, воєначальників, чаклунів. Ця віра існувала майже повсюдно, але в науці за нею закріпилося меланезійське слово «мана». Поступово навіть виникла віра в те, що хорошу мана може одержати не тільки кревний родич, але і всякий, що скуштував від тіла її носія. Так з'явилась практика з'їдати серце або печінку вбитого ворога і релігійний канібалізм стосовно своїх родичів, особливо видатних.

В образотворчому мистецтві в основному продовжувався перехід до умовної манери виконання, який розпочався ще в епоху мезоліту. У графіці, живопису і пластиці цього часу відбите прагнення до навмисної спрощеності, зображення замість цілого якої-небудь його характерної частини, нерідко до значної стилізації. Так, якщо в ранніх неолітичних петрогліфах Євразії порівняно легко ідентифікуються зображення людей і тварин, то в пізньому неоліті вони часто ледь пізнавані. У загальній же масі висічених на скелях знаків переважають кола, спіралі, хрести, півмісяці, свастики й інші солярні й місячні символи. Те ж фіксується етнографічно, наприклад, в еволюції африканських масок, у яких в міру розвитку пізніх первісних громад посилювалася умовна манера.

Дуже поширився декоративний напрямок в образотворчому мистецтві, тобто оздоблення всіх предметів побуту, особливо одягу, начиння і зброї художнім розписом, різьбленням, вишивкою, аплікацією і т.п. Широко розповсюдився розпис кераміки, часто багатоколірний.

В кінці епохи неоліту були відкриті колесо і плуг, почали використовувати робочу худобу, з'явилися торгові міста. До 3500 р. до н.е. у зоні алювіальних ґрунтів Південної Месопотамії і Єгипту виник міський спосіб життя, з'явилися перші держави і царська влада, монументальне мистецтво й архітектура, писемність; отже, можна говорити про виникнення цивілізації.

На протязі II тис. до н.е. тривав бронзовий вік‚ що характеризувався розповсюдженням металургії бронзи (сплаву міді з іншими металами, найчастіше — оловом), бронзових знарядь праці, зброї і прикрас. Епоха бронзи — час відокремлення скотарства від землеробства й виникнення чисто скотарських племен, які кочували зі своїми стадами величезними просторами Євразії. У кінці періоду племена об'єднуються у племінні союзи, які ведуть між собою запеклі війни. У цей час з'являється поливне землеробство, писемність, архітектура. Розквітають рабовласницькі цивілізації Західної Азії, Північно-Східної Африки, формуються цивілізації Південної і Східної Азії.

На початку І тис. до н.е. поширюється металургія заліза і виготовлення залізних знарядь праці і зброї — розпочинається залізний вік. Застосування заліза дало могутній стимул розвиткові виробництва і тим самим прискорило суспільний розвиток. У період залізного віку у більшості народів Євразії розпочинаються процеси державотворення. Це час розквіту цивілізацій Стародавньої Греції і Риму, Індії і Китаю.