13. Розвиток укр..К-ри 14-п.Пол.16 ст.

Розвиток укр..к-ри 14 п.пол.16 ст. відбувався у важких історичних умовах,що характеризуються: відсутністю власної держави на укр..землях, монголо-татарська навала на укр..землі,установлення литовського та польського володарювання на укр..землях,падіння Візантійської імперії у 15 ст. позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгівлю . Проте незважаючи на ряд негативних чинників укр..к-ра продовжувала розвиватися. З к.14 до сер.16 ст. в Україні продовжувало розвиватися ремесло яке дедалі більше зосереджується не в селі а в місті. У містах і селах жили і працювали ремісники, ковалі, кравці, швеці, бондарі, каменярі, муляри та ін.. Ремісники об*єднаються в цехи. З к. 14 ст.цехи почин.ств. в Галичині, Києві,луцьку, Полтаві, Житомирі та ін..

Архытектурні стилі цього часу поділяються на два види: стиль оборонних споруд і церков. Зводяться замки, повністю побудовані з каменю і цегли, укріплені кріпосними вежами й бійницями (Луцьк, Меджибож). У дерев*яному культовому будівництві характерними були тридільний і хрещатий типи храмів. Це – церква Святого Духу в Потеличі, Собор Благовіщення в Ковелі та ін.. У живописі того часу знайшли висвітлення народні мотиви. Найкращими зразками є сюжети «Різдва Христового» та «Успіння Богородиці», Розписи Вірменськго собору у Львові. У києво-Печерському монастирі збереглися традиції іконо писання давньоруського майстра Аліпія. Продовжувала розвиватися освіта. Школи існували при монастирях, церквах, у маєтках магнатів. Діти вивчали абетку, молитви, Псалтир. Важливе значення у розвитку освіти належало рукописним книгам. Переломним моментом стала поява друкованої книги. Народна творчість звертається до оспівування традицій Київської Русі. У цілому переважає обрядова поезія, а з 16 ст.з*являються нові фольклорні жанри: думи, історичні пісні. Важлива роль належала літописам. З 14 ст. з*являється група нових літописів - литовсько-руських. Розвивалася церковна і світська література. Із творів світської літератури увагу привертає збірник «Ізмарагд», повчально-оповідного змісту.

14. Культура укр..Земель 16-17 ст

15. Характеристика українських церковних братств

У містах активну діяльність розгорнули братства. Братства – релігійно-національні організації, які ств.при православних храмах. Вони виникали як протидія національному та релігійному гнобленню з боку Польщі. Спочатку братства надавали допомогу храмам,опікували сиріт і старців. Поступово сфера діяльності братств розширювалась; вони відгукувались на всі суспільно-політичні проблеми суспільного життя,посилювали своїх представників у сеймах, відкривали школи, в яких навчання здійснювалось українською мовою, друкарні, видавали підручники. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI-початку XVIIст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження.  За структурою братства нагадували міські ремісничі цехи, мали власні статути, у яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували братства на членські внески братчиків і пожертвування. Братства організовували друкарні, де видавали церковні книги, засновували школи, у яких навчання велося українською мовою. Особливо відомими були Успенське братство у Львові (1585 p.), Київське Богоявленське братство (1615 p.), Луцьке Чеснохрестське братство (1617 p.).Першу в Україна братство було засновано у Львові (Львівське Успенська братство) у 1585 р., його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники. Від патріарха Єремії Львівське Успенське братво дістало право контролювати духовенство і підпорядковуватись константинопольському патріарху. Київське братство виникло у 1615 р. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVIIст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.