10.Архітектура кр

Після того, як ранньохристиянські храми вийшли з підземних катакомб, зразком для храму слугували величезні громадські споруди римського часу, базиліки, увінчані величним куполом, що знаменував небесне шатро. З базилікальної конструкції виходила вся західна храмова архітектура, де на той час панував романський стиль і де вже з’явились готичні споруди. Коли Русь почала храмове будівництво, у східній церкві панувала так звана хрестово-купольна конструкція. Хрестово-купольна конструкція виходить із ідеї храму як корабля, що спрямований на схід напівкруглою передньою частиною, напівсферичні куполи якого, увінчані хрестами, символізують не лише небесне шатро, а й вітрила. Корабель-неф — їх найчастіше бувало три, проте могло бути й більше, а міг бути один — перетинав з півночі на південь трансепт, що й надавав будові хрестового вигляду. хрест ззовні не видний, оскільки вся споруда була захована у стіни. всередині храму лінії нефів позначались рядами колон, на яких тримався напівциліндр даху. Ззовні західний і східний фасади закриті стіною, але верхня частина її закінчується напівкруглими виступами-закомарами там, де неф перерізається стіною. На стовпах (найчастіше чотирьох) тримається циліндричний барабан, на ньому — центральний купол. Куполів у класичній хрестово-купольній споруді, як правило, кілька, щонайменше три — п’ять. Церква, як уже говорилось, орієнтована на схід олтарною частиною, але не точно на схід — вона закладалась у день того свята або того святого, якому присвячувалась, і скеровувалась туди, де в той день сходило сонце. Але головне відбувалося всередині храму. Церква мала бути напівтемною, присмерк земного буття має бути достатньо густим, але не повним — світло, що ледве відчутно ллється згори, з вузьких вікон, повинне бути лише надією. Головне джерело світла — свічники; вони могли бути майже зовсім погашені, а могли — під час найурочистішої святкової служби — яскраво заливати простір, символізуючи торжество єднання з Богом. Перші кам’яні собори були на Русі великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими зразками. Софійський собор у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого (будівництво почалося 1037 р., закінчилося через 5 — 7 років). Храм святої Софії в Києві присвячений не святій на ім’я Софія, матері Віри, Надії і Любові, а Софії — Премудрості Христовій і тим самим — Матері Божій. Це хрестово-купольний храм з тринадцятьма верхами. Тут, власне, не один, а три храми: ліворуч і праворуч від олтаря — приділи св. Михайла і св. Анни і Якима, батьків Богородиці. Ці приділи являють собою окремі церкви, оскільки їх олтарі освячувалися кожен окремо. Ідея єдності, соборності багатоманіття ще більше підкреслюється наявністю світських за призначенням прибудов: дві башти біля західного фасаду, що ведуть на хори над притвором (нартексом), призначені для князівської сім’ї та оточення. У другій половині XI ст. починається період храмового будівництва, на яке найбільший вплив справляє Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Собор Успіння Богоматері (споруджено 1073 — 1078 рр.) характерний тим, що він орієнтований на рух угору: виразно підносяться склепіння, собор одноглавий. Під впливом цієї архітектури Михайлівський «золотоверхий» монастирський собор (1108 рр.), Михайлівський собор у Видубичах під Києвом. У 30-х роках XII ст. відбувається якийсь ідейний перелом. Передусім церковне будівництво стає більш масовим, будівельні матеріали — нижчої якості, натомість тепер це — нова будівельна техніка, що ширше використовує місцеві матеріали. В Київській землі широко використовується цегла без камінної кладки, в Галицькому князівстві, а потім на Північному Сході, у Володимирі, Ростові, Суздалі, використовується білий камінь. Планові та композиційні рішення спрощуються, переважають 6- і 4-стовпні хрестово-купольні храми з однією главою, трьома абсидами, в плані не тільки не видовжені, а часто квадратні. Але це — не зниження рівня, а посилення тих елементів «мовчання» в архітектурі, які на заході характеризують романський стиль. До споруд цього часу належать Пирогоща в Києві (1132 — 1136 рр.), Кирилівська церква в Києві (сер. XII ст.), того ж типу, що й Пирогоща, Юр’ївський собор у Каневі, церква Благовіщення в Чернігові (1186 р.), там же Михайлівська (1174 р.), Борисоглібська, Іллінська церкви і Успенський собор Єлецького монастиря. Цікаво, що в цей же період з’являються і такі нестандартні конструкції, як круглий в плані в центральній частині Іллінський храм у Галичині.І вже зовсім новий підхід реалізується в спорудах періоду «Слова про Ігорів похід», як інколи називають кінець XII — першу половину XIII сторіччя. В цей період архітектура неначе прагне заговорити, вона втрачає ті мовчазні суворі романські риси, яких набула в XII сторіччі. Якщо в той час головний наголос робився на площину стіни з вузенькими вікнами, то тепер повертаються втрачені в XII ст. прикраси, снопи вертикальних пілястр піднімають погляд догори, всередині церкви увага не стільки зосереджується на членуванні простору /99/ на горизонтальному рівні, скільки привертається до вертикалі. В цей час багато будують у невеликих центрах удільних князівств — Новгород-Сіверському, Путивлі, Трубчевську, Курську, Рильську. Найвиразніший пам’ятник цього часу, що зберігся, хоча і в реставрованому вигляді, — Чернігівська Параскева П’ятниця.Таким чином, культура архітектурної конструкції проникає в сакральне життя у найглибшу провінцію, змінює ідейно-художні орієнтири, розробляє і збагачує власні засоби виразності.

11. Візантійський іконописний канон. Стінописи, книжкові мініатюри

Характерною рисою християнського мистецтва давньої русі було дотримання Візант.іко ноп.канону. Перше зображення – Лука – «Божа Матір». Земний світ-відображення небесного, основні ідеї канону: «тілесна безтілесність», ідея зображ. відмовляючись від залишків античн.традицій.

• Ідея золотого тла (золотий колір – царство небесне)

• Ідея єдиної натури,прикритого тіла, заборона зображення оголених людей.

• Відмова від світлотіньового моделювання

• Площинне трактування образів

• Свідома деформація рис обличчя (видовжений ніс, дуже великі очі, малі вуста, запалі щоки, люди семітського типу – темне волосся, темна шкіра.)

• Андрогінність образу – образ включає риси чоловіка і жінки.

Іконописний світ твориться статистично, тобто зображуючи людину в непорушній позі, тільки в анфас, стоячи або сидячи. Це справляє враження відсутності земного тяжіння, це не стільки людина, як слово боже.

Через ікону відбувається поклоніння Богу. Найпопулярніші зображення 11-13 ст.: Богоматір Оранта, Богоматір Одегітрія, Богоматір Ніжності, Голонтропус, Зображення святих сх..церкви. В пізню добу К.Р. хар-ні зображення Бориса і Гліба, ікона Юрія Змієборця.

12-13 ст. відбувається варваризація стилю – кількісне поширення іконних стінописів і набуття місцевого колориту. Символічний об*єм. Поширюються також книжкові мініатюри: Остромирове Євангеліє – 11 ст., Збірник Святослава, Твірський псалтир, Символіка кольорів :золотий – царство небесне, червоний – колір муки, синій – колір богородиці,білий – чистота, чорний – колір пекла, зелений – колір життя, коричневий – колір земного служіння, пурпуровий – колір царства земного. Поширені були також вставні ілюстрації, велике значення мали орнаментації, популярна золота в’язь. Найпоширенішими були стінописні ікони,ікона як стаціонарний об*єкт була рідкістю.

12. театрально-музична творчість у давньоруській державі.

У Житті К.Р. значне місце займали музика, пісні і танці, гуслярські розспіви, виступи бродячих акторів. На міських площах, у селах, княжих дворах виступали музиканти й актори (співаки, скоморохи, акробати, фокусники, жонглери). Театрально-музине мистецтво поділ.на комічне і трагічне. Великої поваги і слави здобув музикант, поет і співак Боян, який жив при дворі Святослава Ярославовича і славив подвиги князів і дружинників. Музика поліл.на : церковну – виконув.в храмах; світську – мала розваж.чи побут.х-р; військову – супроводжувала княжі дружини в походах під час битв. Театр.Язичницькі ігрища пов*язані з пересуванням сонця, розвив.слов*янська поліфонія. В таких умовах народжується містерія як священне дійство. Культ роду – весілля, тут народжується рольова драма. Аліхова к-ра (Чеські, Сербські комедіанти) – в княжих домах за запрошенням відбувалися вистави. ; низова к-ра, що ставить на меті передати життєвий акцент. Міраклі – драматичні дії, які присв.христу. Візант. релігійна драма, поділялася на містерії, в яких розв*язували сюжет Великодня, Різдва. Музика супроводила різні обряди, календарні свята. Знамениті фрески вежі Софійського собору дають зображення музикантів і танцюристів. За цими зображеннями,а також з літописів, мі знаємо про музичні інструменти - ріг, труби, флейти, бубон, гуслі, сопілки. З прийняттям християнства поширився хоровий спів, стала відома нотна система.