71. Нацистський окупаційний режим в Україні( 1941-1944 рр.)

Німецькі окупанти, захопивши Україну, поводили себе як господарі, встановивши свій «новий порядок» — режим найжорстокішого терору і насильства. На місцях було створено міські управи на чолі з бургомістрами й волосні управи, очолювані старшинами. В селах призначались старости, для підтримання порядку була створена поліція. Утворюючи «цивільне управління», німці взяли під контроль всі сторони суспільного життя. Практично на всій території, загарбаній, окупантами, у містах, центрах комунікацій функціонували військово-польові суди, комендатури, каральні загони (СС), таємна поліція (гестапо), служба безпеки (СД) та ін. Окупанти використовували й послуги місцевого населення. Новому режиму служили в основному ті, хто постраждав від сталінського режиму і бажав помститися, кримінальні елементи, або ті, хто не міг знайти іншого засобу існування. Таких було сотні тисяч. Саме з них формувалася в основному місцева цивільна адміністрація та поліція. Колабораціоністи активно використовувалися вермахтом у допоміжних частинах, а іноді і як солдати. З українців 1944 р. була сформована дивізія військ СС «Галичина», яка брала участь у каральних операціях, зокрема в придушенні Варшавського повстання восени 1944 р. З моменту окупації в Україні широко розгорнулась пропаганда з метою нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності більшовиків. Через газети, плакати, інші пропагандистські матеріали вони розповідали правду про голодомор 1932—1933 р., насильницьку колективізацію, репресії в Україні, що справило на людей тяжке враження. Одночасно окупанти обіцяли жителям окупованих територій аграрну реформу, вільний розвиток української культури, повернення полонених солдатів додому. Ці обіцянки іноді (в перші місяці війни) виконувались. У деяких місцях роздавався колгоспний інвентар. Де-не-де дозволялося працювати українським школам та культурно-просвітницьким організаціям за умови, що вони дотримуватимуться нацистської ідеології та лояльності до окупаційного режиму. Але завдав українцям таких страждань, такого розмаху терору, у порівнянні з яким радянське минуле уявлялось безхмарним існуванням. На власній землі вони перетворились на людей «третього сорту». Їхнє життя регламентувалось різними наказами і правилами, порушення яких тягло за собою концтабір або розстріл. Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колонію, аграрно-сировинний придаток Німеччини з перспективою знищення або витіснення місцевого населення. Окупанти розпочали жорстокий терор проти мирного населення. Під час каральних операцій з використанням СС було знищено сотні сіл. Особливо жорстоко розправлялися окупати з євреями, масове знищення яких відбувалося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), а також у Львові, Бердичеві, Одесі. Всього в перші місяці окупації жертвами нацистів стали 850 тис. осіб єврейської національності. Загалом за роки окупації в Україні загинуло майже 4 млн. мирних жителів і понад 1,3 млн. військовополонених, які утримувались у таборах, перетворених на фабрики смерті. У Німеччину вивозилося устаткування, сировина, продовольство, твори мистецтва і навіть родючий чорнозем. На роботу у промисловості та сільському господарстві Німеччини було примусово вивезено 2,4 млн. працездатного населення, головним чином молоді, що перебувала там на становищі рабів. Окупаційна влада прагнула налагодити роботу українських підприємств, електростанцій, залізниць. Робочий день тут тривав 12—14 годин, заробітна плата була мізерною. Оголосивши всі землі власністю рейху, німці не ліквідували колгоспів, їх вважали «общинними господарствами», «державними маєтками» з примусовою працею селян і передачею всього виробленого і вирощеного окупаційним властям.