За природою[

Знання можуть бути:

• декларативні

• процедурні

Декларативні знання містять в собі лише уявлення про структуру певних понять. Ці знання наближені до даних, фактів. Наприклад: вищий навчальний заклад є сукупністю факультетів, а кожен факультет у свою чергу є сукупністю кафедр.

Процедурні знання мають активну природу. Вони визначають уявлення про засоби і шляхи отримання нових знань, перевірки знань. Це алгоритми різного роду. Наприклад: метод мозкового штурму для пошуку нових ідей.

4) Істина і фальш. Класична і неокласична теорія істини

І́стина — одна з центральних категорій гносеології^[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини^[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності^[3].

У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом^[4]. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні^[4].

У формальній логіці істиною вважають одне з двох логічних значень, яке приписують судженням (висловлюванням)

Види

• Запозичення з церковнослов'янської мови (ість - справжній, істній)^[5]. Церковнословянське «истина» пов'язане з «истъ» «справжній, істинний», якому відповідає українське «істній»^[5].

В українській мові слово «істина», як і його відповідники в ряді інших слов'янських мовах (напр. рос. , болг. истина), пов'язано зістарослов'янським истъ, истовъ «истинный, сущий»^[6].

Аналогічне походження мають також слова «істота» та «існувати» (також пол. istota, istnieć)^[7], що дало підстави В. Далю говорити про тотожність понять існування і істини.^[8]

У польській та чеській мовах іменник «істина» був витіснений іменником «правда» (пол. prawda, чеськ. pravda). Проте різне етимологічне походження слів «істина» і «правда» дає підстави говорити про різне їх первісне значення — якщо правда характеризує певну модель дії, то істина — модель існуючого^[7].

У західно-європейських мовах на рівні етимології поняття правди і істини також взаємопов'язані. Зокрема мають спільне походженняангл. truth і true ^[9], в романських мовах відповідні слова (напр. італ. verita) походять від латинського Veritas — імені богині правди в римській міфологі

Філософія істини

Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч»^[1][10], а «чотири шляхетних істини» були покладені в основу буддистського світогляду.

Класична філософія[ред. • ред. Код]

У класичній філософії, оформлюються дві альтернативні парадигми трактування істини — одна з них ґрунтується на принципі кореспонденції як відповідності знання об'єктивному стану справ предметного світу (Аристотель, Ф. Бекон, Спіноза, Дідро, Гельвеція,Гольбах, Фейєрбах та ін), інша — на принципі когеренціі як відповідності знання іманентним характеристикам ідеальної сфери: утримання Абсолюту (Платон, Гегель і ін), вроджених когнітивним структурам (Августин, Декарт), самоочевидність раціоналістичної інтуїції (Теофраст), чуттєвим відчуттям суб'єкта (Юм), апріорним формам мислення (Кант), цільовим установкам особистості (прагматизм), інтерсуб'єктивної конвенцій (Пуанкаре) та ін.

Так, Аристотель у своєму трактаті «Метафізика» писав:

«

«Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, – значить говорити хибно; а казати, що суще є і не-сущого немає, – значить говорити істинно»[11]

»

Подібне протиставлення існуючого неіснуючому, як істинного неправдивому, зустрічається і в діалозі «Кратилус» Платона^[11], де Гермоген дає ствердну відповідь на питання Сократа

«

«У такому випадку той, хто говорить про речі відповідно до того, які вони є, правду говорить, той же, хто говорить про них інакше, бреше?» – «Так.»[12]

»

Кореспондентська теорія лягла в основу діалектичного матеріалізму, в якій істинними визнаються уявлення, що правильно відображають об'єктивну дійсність^[2].В. І. Ленін називав істинними уявлення, що «…не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства…»^[13]