2. Суб’єкти права на апеляційне оскарження та межі оскарження

Суб’єктами права на апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному провадженні є сторони кримінального провадження, потерпілий або його законний представник чи представник, а також інші учасники кримінального провадження наділені правом подати апеляційну скаргу на судові рішення суду першої інстанції, що не набрали законної сили, у порядку та строки, визначені чинним законодавством.

Відповідно до ст. 393 КПК право на апеляційне оскарження мають: підозрюваний; обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний чи виправдувальний вирок, та його законний представник чи захисник; законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру; законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру; прокурор; потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач або його законний представник чи представник; інші особи у випадках, передбачених КПК. До таких належать: законний представник особи, стосовно якої прийнято рішення про поміщення до приймальника-розподільника для дітей або продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику (пп. 6, 7 ч. 1 ст. 309 КПК); законний представник особи, стосовно якої прийнято рішення про направлення до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні (п. 8 ч.1 ст. 309 КПК); особи, на майно яких накладено арешт (п. 9 ч.1 ст. 309 КПК); особи, щодо яких прийнято рішення про тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, що посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність (п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК); особа, щодо якої прийнято рішення про відсторонення її від посади (п.11 ч.1 ст. 309 КПК); особи, яким слідчим суддею відмовлено у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернуто скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній (ч. 2 ст. 309 КПК); особа, яка звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, та учасники судового провадження стосовно ухвали про роз’яснення судового рішення або відмову в його роз’ясненні (ст. 380 КПК); засуджений, його захисник або законний представник стосовно ухвали суду про вирішення питань, пов’язаних із виконанням вироку (ст.539 КПК); особа, до якої застосовано тимчасовий арешт, її захисник чи законний представник (ст.583 КПК); особа, до якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисник чи законний представник (ст.584 КПК); особа, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисник чи законний представник (ст. 591 КПК); орган, що подав клопотання, особа, щодо якої вирішено питання про виконання вироку суду іноземної держави (ст. 603 КПК); орган, що подав клопотання, особа, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду

іноземної держави у відповідність із законодавством України (ст. 610 КПК).

Слід звернути увагу на те, що законодавець, надаючи право на апеляційне оскарження, разом з цим встановив також і межі оскарження. Так, обвинувачений, його законний представник і захисник мають право оскаржити обвинувальний вирок суду першої інстанції в частині, що стосується інтересів обвинуваченого, тобто у тому випадку, коли зміст вироку (вступної, мотивувальної або резолютивної частин) прямо або опосередковано стосується інтересів обвинуваченого.

Апеляційна скарга на виправдувальний вирок може бути подана обвинуваченим, його законним представником і захисником лише в частині: 1) мотивів;2) підстав виправдання, крім підстав постановления виправдувального вироку (ч.1 ст. 373 КПК), можуть бути оскаржені формулювання мотивувальної частини виправдувального вироку, якщо, на думку апелянтів, суд допустив такі, що залишають сумніви у невинуватості обвинуваченого або іншим чином компрометують його.

Підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник мають право подати апеляційну скаргу на інші судові рішення, які підлягають оскарженню, або ухвали слідчого судді, щодо яких законом визначена можливість подання апеляційної скарги, без встановлення меж такого оскарження.

На рішення суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру мають право подати апеляційну скаргу сам неповнолітній, його законний представник і захисник у частині, що стосується інтересів неповнолітнього (п. 4 ч. 1 ст. 393 КПК).

На рішення суду про застосування до особи примусових заходів медичного характеру мають право подати апеляцію лише законний представник і захисник такої особи (п. 5 ч. 1 ст. 393 КПК), оскільки сама особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не є суб’єктом апеляційного оскарження.

Потерпілий, його законний представник або представник мають право подати апеляційну скаргу в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції (п. 7 ч. 1 ст. 393 КПК). Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею апеляційної скарги, така скарга може бути подана близьким родичем або членом сім’ї, якого визнано потерпілим за відповідною заявою.

Цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві і їхнім представникам законом надається право подати апеляційну скаргу тільки в частині рішень, що стосуються цивільного позову (пп. 8, 9 ч. 1 ст. 393 КПК).

Необхідно звернути увагу на деякі особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим.

Апеляційну скаргу на такі вироки можуть подати обвинувачений, його захисник, законний представник у випадку, якщо, на їх думку, суд першої інстанції допустив такі порушення:1) відступив від положень угоди в частині покарання й призначив більш суворе покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді; 2) ухвалив вирок без згоди обвинуваченого на призначення покарання (зокрема, якщо обвинувачений не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на таке покарання під впливом примусу); 3) суд не виконав вимоги закону щодо з’ясування повноти розуміння обвинуваченим особливостей провадження на підставі угоди та змісту угоди про примирення, добровільності її укладення та відповідності самої угоди вимогам КПК та не роз’яснив обвинуваченому наслідки укладення угоди про примирення.

Апеляційну скаргу можуть подати потерпілий, його представник, законний представник лише з підстав: недотримання судом першої інстанції положень угоди в частині покарання й призначення обвинуваченому менш суворого покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання (зокрема, якщо потерпілий не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на призначення такого покарання обвинуваченому під впливом примусу); нероз’яснення судом потерпілому наслідків укладення угоди про примирення; невиконання судом вимоги закону щодо з’ясування добровільності укладення угоди та відповідності самої угоди вимогам КПК.

Прокурор має право оскаржити вирок, винесений на підставі угоди про примирення, у випадку, якщо відповідно до закону угода про примирення не могла бути укладена. Це стосується кримінальних проваджень про тяжкі та особливо тяжкі злочини (ч. 3 ст. 394 КПК).

Оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості також обмежено певними положеннями.

Так, апеляційну скаргу можуть подати обвинувачений, його захисник, законний представник з підстав допущення судом першої інстанції таких порушень: 1) суд відступив від положень угоди в частині покарання й призначив більш суворе покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді; 2) суд ухвалив вирок без згоди обвинуваченого на призначення покарання (зокрема, якщо обвинувачений не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на таке покарання під впливом примусу); 3) суд не виконав вимоги закону щодо з’ясування повноти розуміння обвинуваченим особливостей провадження на підставі угоди та змісту угоди про визнання винуватості, добровільності її укладення та відповідності самої угоди вимогам КПК та не роз’яснив обвинуваченому наслідки укладення угоди про визнання винуватості.

Прокурор також наділений правом оскаржувати вирок, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості, у таких випадках: 1) якщо суд призначив покарання менш суворе, ніж узгоджене сторонами угоди; 2) якщо суд затвердив угоду у провадженні, в якому угода не може бути укладена (угода про визнання винуватості не може бути укладена, якщо йдеться про особливо тяжкий злочин; шкода завдана не лише державним або суспільним інтересам; у справі бере участь потерпілий) (ч. 4 ст. 394 КПК).

Характеризуючи повноваження прокурора як суб’єкта апеляційного оскарження, необхідно наголосити, що право на подання апеляційної скарги мають як прокурор, який брав участь у даному провадженні, так і службові особи органів прокуратури вищого рівня незалежно від їх участі у судовому провадженні, зокрема: Генеральний прокурор України, прокурори АРК, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники. Генеральний прокурор України, прокурори АРК, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної скарги, внесеної ними або прокурорами нижчого рівня (ч. 4 ст. 36 КПК).

У всіх учасників апеляційного провадження зберігаються права відповідно до їх процесуального статусу на попередніх стадіях кримінального провадження. Разом з тим у зв’язку з участю в апеляційному провадженні їм надаються й додаткові права, що притаманні цій стадії кримінального провадження та забезпечують можливість захисту власних інтересів, зокрема право давати пояснення і підтримувати подану апеляційну скаргу; право її змінити, доповнити чи відкликати тощо.